Правове становище командитного товариства. 2 страница

2. Господарське управління окремими частинами фонду стосовно засобів виробництва державної власності здійснюється головним чином господарськими міністерствами та відомствами,

3. Корпоративні права: створення державних (національних) акціонерних товариств (холдингових компаній) та участь у господарських організаціях корпоративного типу разом з іншими особами.

4. Господарське відання державними засобами

5. Оперативне управління державним майном

6. Оренда державного майна здійснюється на підставі договорів оренди

50.Правові засади приватизації державного та комунального майна.

Приватизація державного майна — це відчуження майна, що перебуває у державній власності майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб,які можуть бути покупцями відповідно до закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та вилучення коштів на структурну перебудову економіки України. Таке визначення містить ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Об'єктами приватизаціїможуть бути: а) майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства; б) об'єкти незавершеного будівництва в) акції (частки, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання ( у коментованій статті помилково вжито термін «частини» замість «частки»).

2. Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації.

Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється ФДМУ, затверджується Верховною Радою України законом України в установленому порядку і діє до затвердження чергової Державної програми приватизації.

Державна програма приватизації вноситься на розгляд Верховної Ради України одночасно з проектом Державного бюджету України на відповідний рік.

продаж об'єктів на аукціоні б) шляхом викупу цілісного майнового комплексу державного учасники (члени) іншого господарського товариства ( кооперативу).

51. Поняття, ознаки корпоративних прав та загальні засади здійснення.

корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та установчими документами.

Корпоративні права виникають у особи, яка в обмін на майнову участь у господарській організації отримує право на частку в її статутному фонді (майні). Комплекс корпоративних прав складний і включає такі їх види: основні корпоративні права, спеціальні, наявність яких пов'язується з участю в суб'єкті господарювання певної організаційно-правової форми або в господарській організації з певним видом виключної діяльності та закріплюється спеціальними законами (наприклад, Основні корпоративні права включають правомочності на участь суб'єкта цих прав в управлінні господарською організацією, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі її ліквідації відповідно до закону Прикладом спеціальних корпоративних прав може бути право учасника повного товариства на участь у безпосередньому веденні справ товариства. Локальними корпоративними правами зазвичай є дистрибуції (переваги), що надаються учасникам господарської організації відповідно до її установчих і внутрішніх документів (право на отримання продукції/робіт/послу г даної організації за пільговими цінами; право на користування соціальною інфраструктурою господарської організації та ін,).

За загальним правилом володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.

Корпоративними правами за загальним правилом можуть володіти будь-які особи, що мають відповідний обсяг право- і дієздатності, в тому числі суб'єкти господарювання, громадяни, юридичні особи, держава, територіальні громади. Правовий режим державних корпоративних прав полягає в такому: І. Реалізація цих прав покладається та визначені законом центральні органи виконавчої влади (їх представників) та уповноважених осіб у порядку, встановленому Урядом України. Центральними органами виконавчої влади є міністерства, відомства та інші підпорядковані Кабінету Міністрів

участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв), що належать державі у статутному фонді (майні) цієї організації;

ведення реєстру державних корпоративних прав згідно із встановленим Кабінетом Міністрів порядком (стосується лише центрального органу виконавчої влади, визначеного Урядом України);

проведення оцінки державних корпоративних прав відповідно до встановленої методики;

контролю за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав.

Визначення особи (відповідний орган виконавчої влади чи уповноважена особа), яка має здійснювати правомочності з управління корпоративними правами держави, відбувається за критеріями, встановленими ГК України та іншими законами. Так, покладення зазначених правомочносте!1! безпосередньо на відповідний орган виконавчої влади може мати місце у разі, якщо:

52.Управління корпоративними правами.

Особливості управління та обмеження щодо розпорядження корпоративними правами держави передбачені

1) створення таких організацій здійснюється за умови, що розмір корпоративних прав держави перевищуватиме 50% їх статутного фонду;

2) створення господарських організацій на базі об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

• управління господарськими організаціями, у статутному фонді яких є корпоративні права держави, здійснюється згідно із законодавством залежно від розміру цих корпоративних прав, а саме:

функції з управління корпоративними правами держави виконуються безпосередньо, без скликання зборів акціонерів, Кабінетом Міністрів України, Фондом державного майна України, повноваженими органами управління в разі, якщо корпоративні права держави становлять 100% у статутному фонді господарської організації;

у разі якщо корпоративні права держави перевищують 25% статутного фонду господарської організації, до складу наглядової ради та ревізійної комісії обов'язково включається представник уповноваженого органу управління (уповноваженої особи);

головою наглядової ради господарської організації, у статутному фонді якої корпоративні права держави перевищують 50%, обирається представник уповноваженого органу управління (уповноваженої особи); члени наглядової ради, що представляють інтереси держави, голосують на наглядових радах відповідно до наданих уповноваженим органом управління (уповноваженою особою) завдань щодо голосування; у засіданні наглядової ради господарської організації, у статутному фонді якої є корпоративні права держави, мають право брати участь з правом дорадчого голосу представники місцевого органу самоврядування та профспілок або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу;

у разі якщо корпоративні права держави перевищують 50% статутного фонду господарської організації, до складу ревізійної комісії, крім представників уповноваженого органу управління, включається представник Головного контрольно-ревізійного управління України або Державної податкової адміністрації України;

53. Поняття та види цінних паперів за законодавством України.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов 'язання ; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у виді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства Можуть випускатися в документарній (паперовій) або бездокументарній (з фіксацією відомостей про власника та належні йому акції на електронних носіях, що здійснює зберігач) формі. Акції класифікують за різними ознаками:

• залежно від обсягу прав, що засвідчуються акцією, останні поділяються на: прості (засвідчують стандартний набір корпоративних прав) та привілейовані (надають привілей - як правило, у формі отримання фіксованих відсотків, що безпосередньо не залежать від розміру отриманого товариством прибутку, проте зазвичай не забезпечують право участі в управлінні товариством);

• за принципом визначення власника акції можуть бути іменними (власником є зазначена в акції особа) або на пред'явника (власником вважається фактичний володілець).

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах (ч. 1 ст. 10 Закону «Про цінні папери...»).

Залежно від емітента розрізняють:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик (випускаються за рішенням, відповідно,- Кабінету Міністрів України і місцевих рад);

б) облігації підприємств (випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні);

в) облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому (ч. Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя/векселедержателеві (ч. 1 ст. 21 Закону «Про цінні папери...»). Векселі можуть випускатися таких видів: 1) простий вексель: містить реквізити: а) найменування -«вексель»; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; в) зазначення строку платежу; г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; є) дату і місце складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця); 2) переказний вексель: повинен містити вищезазначені реквізити «а», «в - є», а також: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника).

• пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі,

• боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До таких паперів належать вищезгадані облігації, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, вексель, а також чек (документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка/чекодавця установі банку, яка веде його рахунок, сплатити чекодержателеві зазначену в чеку сумукоштів1), заставна (борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання -право звернути стягнення на предмет іпотеки2), іпотечні сертифікати (особливий вид цінного паперу, забезпечений

іпотечними активами або іпотеками3);

• похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів

• товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателеві право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Такими паперами є: подвійне складське свідоцтво (видається товарним складом на підтвердження прийняття товару

-виділяють інвестиційні цінні папери1, що є засобом інвестування суб'єктів господарювання (господарських організацій). До таких цінних паперів належать: акції, облігації, інвестиційні сертифікати інститутів спільного інвестування.

54. Державне регулювання ринку цінних паперів.

державне регулювання ринку цінних паперів - здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері;

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з

метою:

реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

гарантування прав власності на цінні папери;

захисту прав учасників фондового ринку;

інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у таких формах:

? прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

? регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

? видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

? заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

? контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

? створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

? контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

? встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

? контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

? проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

55. Поняття та соціально-економічне призначення банкрутства. Ознаки банкрутства.

Банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У свою чергу, під неплатоспроможністю Закон розуміє неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю суб'єкта продовжувати свою підприємницьку діяльність внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Основною ознакою, за якою може ініціюватися справа про банкрутство, є мінімальний розмір заборгованості. Так, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (сукупні вимоги кредиторів) складають не менше ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати.

56. Учасники провадження у справі про банкрутство - це сторони, арбітражний керуючий , власник майна боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю

57. Підстави порушення провадження у справах про банкрутство.

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор — неспроможність виконати грошові зобов'язання. Справу про банкрутство порушує господарський суд, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до борж-і ника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом 3-х місяців після встановленого для їх погашення терміну, якщо інше не передбачено законом.

Грошове зобов'язання — зобов'язання боржника заплатити кре-

дитору певну грошову суму. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари (виконані роботи, надані послуги), сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до господарського суду — «Заява про порушення справи про банкрутство». З такою заявою до господарського суду може звернутися:

будь-хто з кредиторів. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги;

боржник із власної ініціативи (за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат).

Разом з тим, боржник зобов'язаний звернутися в місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі, якщо:

а) задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до

неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в пов

ному обсязі перед іншими кредиторами;

б) орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

в) при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрут-ства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

г) в інших випадках, передбачених законом.

58. Стадії провадження у справах про банкрутство.

Провадження у справах про банкрутство можна поділити на кілька стадій:

- порушення провадження у справі;

- підготовче засідання арбітражного суду;

- виявлення кредиторів та інвесторів;

- попереднє засідання арбітражного суду;

- проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів;

- винесення ухвали про санацію;

- визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- припинення провадження у справі про банкрутство.

59.Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про банкрутство.

Першою судовою процедурою, що застосовується до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство, є розпорядження його майном.

Розпорядження майном боржника — обов'язкова судова процедура у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням

майном боржника, що застосовується з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Здійснення її покладається на розпорядника майном боржника — призначеної суддею після порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи (це може бути і суб'єкт підприємницької діяльності), яка отримала в установленому порядку ліцензію арбітражного керуючого і не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів.

До функцій розпорядника майном боржника належать:

• вжиття заходів щодо захисту майна боржника;

• аналіз фінансового становища боржника та розробка рекомендацій, спрямованих на його фінансове оздоров

лення;

• розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення заявників про результати розгляду;

• ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами;

• скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорадчого голосу;

• виконання інших функцій, передбачених Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Розпорядник майна призначається на строк до шести місяців, який може бути продовжений чи скорочений судом за клопотанням самого розпорядника, комітету кредиторів власника майна боржника.

60. Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство.

Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) -це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; набирає чинності у разі за твердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала; може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів -комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника - керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника.

Мирова угода може бути укладена:.

- списання податкового торгу (всієї заборгованості по сплаті податків і зборів), який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство;

- прощення (списання) частини заборгованості, що виникла протягом трьох останніх років перед поданням заяви про порушення справи про банкрутство, або на розстрочку (відстрочку) цієї заборгованості.

Мирова угода набирає чинності з дня

її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та

наступних черг. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів відповідно до умов мирової угоди. Винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство і відповідно - припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

У разі незатвердження господарським судом мирової угоди (якщо було порушено порядок укладення

мирової угоди або мирова угода містить умови, що суперечать закону) така угода вважається неукладеною.

За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'я-їити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою годою.

61. Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство

Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника і т. ін.

Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути продовжений ще до шести місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення (повністю чи частково) боргу, боржника на певних умовах, в тому числі - набуття права власності на його майно).

Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має ліцензію арбітражного керуючого.

З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника і управління боржником переходить до керуючого санацією, який має низку прав (розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом; укладати від імені боржника угоди, в т. ч. мирову угоду; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними) та обов'язків (прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами; розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації; на укладення угод (у т. ч. мирової угоди) від імені боржника; організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;

Основне призначення керуючого санацією - це розробка і забезпечення виконання схваленого комітетом кредиторів та затвердженого господарським судом плану санації, який має передбачати строк відновлення платоспроможності боржника та містити заходи щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і т. ін.

Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано схваленого комітетом кредиторів плану санації, господарський суд може прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт у разі: закінчення строку санації (за 15 днів до його закінчення); за наявності підстав для дострокового припинення санації (відновлення платоспроможності боржника, укладення мирової угоди). Цей звіт має містити відомості про фінансово-господарський стан боржника та наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника, а також інші відомості про можливість погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.