Мінімізація наслідків фінансової кризи й ефективне проведення структурних реформ: досвід Південної Кореї та її значення для України

Для виходу з кризи південнокорейський уряд здійснив такі першочергові заходи: закриття чи реструктуризація неефективних фінансових інститутів, створення державної наглядової фінансової комісії, залучення коштів держави для викупу проблемних боргів, допуск іноземних компаній на ринок.

Наступні кроки забезпечили суттєве реформування державного, фінансового та корпоративного секторів, а також соціальної сфери. У державному секторі проведено адміністративну реформу, приватизацію та розукрупнення підприємств. У корпоративному – створено умови для розвитку венчурного бізнесу та інформаційних технологій, покращено структуру капіталу за рахунок упровадження вимог корпоративного управління, особливо стосовно захисту міноритарних акціонерів, введення обмеження на додаткові позичкові операції та отримання дозволів на злиття і придбання підприємств. У фінансовому секторі приведено до міжнародних стандартів відповідне законодавство, припинено існування та закрито безнадійні фінансові інституції, лібералізовано умови для іноземного капіталу, скорочено позичкові гарантії, вдосконалено критерії кредитоспроможності. У секторі фондового ринку здійснено повну лібералізацію іноземного інвестування у вітчизняні цінні папери, а корейського – у закордонні; призначено в компанії сторонніх директорів і аудиторів, запроваджено процедуру підготовки об’єднаних фінансових звітів.

Реформа фінансової системи нагляду. У квітні 1998 р. у Південній Кореї було засновано комісію з фінансового контролю, що охоплює ринок цінних паперів, банківську і страхову справи.

У Південній Кореї для відкриття ринку капіталу:

- скасовано всі обмеження на іноземне портфельне інвестування (раніше діяло обмеження – до 55% випущених в обіг акцій);

- зміцнено права міноритарних власників – достатньо 0.1% власності (раніше – 1%);

- особам, які мають 1% акцій (раніше 3%) і/або 0.5% власності (раніше 1%), надано право перевіряти корпоративні рахункові книги та звільняти директора чи аудитора за незаконну дію (в Україні подібна норма діє для власників 50% + 1 акція);

- вдосконалено структуру злиття і придбання, а також підготовки сертифікованих фінансових звітів об’єднаних компаній;

- покращено корпоративну прозорість менеджменту та усунуті обмеження на перевикуп акцій (раніше було 1/3 загальної кількості акцій, випущених в обіг);

- введено для корпорацій вимогу, окрім щорічних і піврічних звітів, подавати квартальні звіти протягом 45 днів. Фінансово-наглядова служба запровадила півмільйонні штрафи в дол. США за неправдиві відомості (в Україні – до 17 тис. грн.);

- переглянуто делістінгові правила для збільшення ринкової прозорості;

- знижено вимоги вступного бар’єра для брокерства (в Україні – збільшено до 300 тис. грн.);

- введено відкритий тип спільних фондів, які звільнені від оподаткування прибутку на капітал;

- створено корейську ф’ючерсну біржу.

Генеральною лінією південнокорейського уряду щодо розбудови фондового ринку від моменту його заснування було сприяння розвитку зареєстрованих приватних компаній шляхом введення спрощених процедур отримання банкових позик і оподаткування. Публічні корпорації в 70-х роках ХХ ст. повинні були мати 30% своїх несплачених акцій у відкритому обігу, а великі власники мусили зменшувати свої запаси від 51 до 30%.

Удосконаленню торговельної системи (з 1974 р.) сприяло створення Корейського депозитарію цінних паперів (КДЦП) та Корейської комп’ютерної корпорації цінних паперів.

Для усунення короткотермінового позичкового капіталу вимагалося, щоб усі борги і кредити приватних підприємств, що діють поза організованим фінансовим ринком, були підзвітні уряду.

Власникам акцій дозволено підвищувати ціну до 10% первісної публічної пропозиції, що спричинило бум на первинному і вторинному ринках акцій (зростання більш як у 9 разів) та облігацій. Як наслідок, у шість разів збільшилася вартість інвестиційних трастових фондів, зросли в ціні акції, пов’язані з будівництвом.

У 1977 р. у Південній Кореї проведено радикальні регуляторні реформи, реорганізовано наглядову систему, що підвищило ефективність нагляду за ринком цінних паперів.

Зокрема запроваджено:

- тривалий контроль за засновниками та менеджментом корпорації, що володіють 30% (чи менше)

- нагляд за структурою капіталу зареєстрованих корпорацій;

- удосконалення викривальної системи;

- реформи в оподаткуванні, що сприяють розповсюдженню акцій (фірми, власники яких володіли 35% чи більше акцій бірж, випущених в обіг, платили вищі податки).

Цінним для України є досвід Південної Кореї, яка прийняла закон про оподаткування трансакцій цінних паперів (1979 р.), що помітно розширив фондовий ринок.

Завдяки зазначеним заходам у кінці 70-х років ХХ ст. суттєво зросли державні пропозиції та зареєстровані корпорації (за п’ять років у п’ять разів).

Ще у 1981 році південнокорейський уряд оголосив довгостроковий План інтернаціоналізації ринку капіталу, який дозволяв спільний з іноземцями вихід на міжнародні ринки капіталу. Був заснований Корейський міжнародний траст, почалося розміщення облігацій на Європейському ринку облігацій (1985 р.).

Обмежувальні заходи для сукупної й розрізненої іноземної власності (відповідно 10% і 3%) були повністю лібералізовані в травні 1998 р.

Порівняння відзначених регуляторних дій урядів Південної Кореї та України в економічному і фінансовому секторах та сфері фондового ринку вказує, що реальних кроків із фактичного покращення прозорості, захисту прав міноритарних акціонерів, якості викривальної системи в нашій державі не здійснено. Головний висновок із дослідження полягає в тому, що південнокорейський уряд створив систему ефективної поточної фінансово-економічної оцінки стану справ, вдалого прогнозування процесів та вжиття рішучих дій.

Упродовж 30 років (1962–1996 рр.) ВВП Південної Кореї зріс від $2.3 млрд. до $480.2 млрд., а ВНП на душу населення – від $87 до $11 380 [2, с. 14].

Південна Корея має високий рівень конкурентоспроможності. За рейтингом Світового економічного форуму (СЕФ) у 2004 р. вона посідала 29 місце, а за рейтингом Міжнародного інституту розвитку менеджменту (МІРМ) у 2003 р. – 15 місце.

Таких позицій у світі Південній Кореї вдалося досягти завдяки тому, що південнокорейський уряд приділяв особливу увагу розвитку великих підприємств, деякі з яких стали транснаціональними компаніями і здійснюють ефективні НДДКР, насамперед у наукомісткі високотехнологічні товари. Впровадження протекціоністської політики щодо прямих іноземних інвестицій дало такий ефект: сьогодні в Пд. Кореї припадає на технопарки близько 67% НДДКР, а на філії ТНК – 33% .

Відбувається активне залучення ТНК в економіку країни. Однак вона пізніше, ніж Сінгапур і Тайвань, розпочала цей процес. Йому передувало створення відомих світових брендів. За даними World Investment Report 2004, кількість материнських компаній ТНК, розташованих у Південній Кореї, становить 7 460, а іноземних філій ТНК – 12 909.

Важливим чинником розвитку південнокорейської економіки є співвідношення 2:1 працюючого і непрацюючого населення. Україна рухається зі зворотною тенденцією.

1. Модель економічного розвитку Південної Кореї можна подати у вигляді схеми. Основні параметри моделі -орієнтація на експортне виробництво, мобілізація фінансових джерел нагромадження, розвиток науки, техніки, підготовка кваліфікованих кадрів. Схема подана у вигляді кола, в центрі якого трикутник, який символізує досягнення певного рівня імпортозамішення. Макроекономічні умови функціонування моделі умовно ранжировані і розміщені на різних орбітах центрального кола у такому порядку: ближче по центру розміщені фактори, що визначають механізм поєднання державного регулювання з ринком; на наступному рівні - розвиток сільського господарства і забезпечення населення продуктами харчування, далі політика розподілу доходів і нагрмаджень. На останньому колі соціальна політика, стабільні конфуціанські традиції і трансформація від традиційного до ринково-європейського способу виробництва. Такий розподіл на ранги має умовний характер, виходячи з того, що чим далі дана макроекономічна умова від центру, тим опосередкованіший її вплив на функціонування моделі (див. модель). "Історію успіху" Республіки Корея пов'язують із високими темпами росту ВНП, які становили в середньому 8,6% за 1980- 1990 pp. Серед досягнень цієї країни - рівень ВНП на душу населення - 5 тис. дол. та 11 місце в списку провідних торгових держав світу.