Поняття бюджету та його значення для функціонування держави

Для виконання завдань і функцій, визначених Конституцією, Україні потрібні матеріальні засоби, які в умовах товарно-грошових відносин, ринкової економіки мають грошовий вираз. Грошові кошти потрібні всім без винятку державам, і вони їх одержують із централі­зованих фондів грошових коштів, що знаходяться в їх розпорядженні, — бюджетів.

Поняття «бюджет» у навчальній і науковій літературі звичайно вжи­вається як матеріальна, економічна і юридична категорії. З матеріальної точки зору, бюджет — це централізований фонд коштів (для держави або органу місцевого самоврядування — для певної території), який витрача­ється для забезпечення здійснення виконуваних ними функцій.

Як економічну категорію бюджет необхідно розглядати як систему суспільних (економічних) відносин, які обумовлені об'єктивно існую­чими товарно-грошовими відносинами і дією закону вартості, за до­помогою яких відбувається розподіл та перерозподіл сукупного суспі­льного продукту і перш за все найважливішої його частини — національного доходу, та утворення централізованих фондів коштів. Тому відповідні органи (Верховна Рада України, органи місцевого са­моврядування) визначають порядок мобілізації коштів до відповідного централізованого фонду, а також їх витрачання за умови надходження останніх до такого фонду.

Багато вчених вважають, що бюджет держави — це його фінансо­вий план. У державі багато видів фінансових планів, наприклад, ба­ланс фінансових ресурсів, кошторис бюджетної установи та ін. Бю­джет по відношенню до всіх фінансових планів відіграє координуючу роль. Для успішного функціонування кожній державі необхідно за­планувати таку кількість доходів, яку можна отримати до централізо­ваного фонду і якої вистачило б для фінансування першочергових, пріоритетних витрат, без покриття яких їй не обійтися. Планувати на перспективу важко, оскільки надходження до бюджету — це частина національного доходу країни, тому необхідно планувати на певний пе­ріод, коли його можна визначити.

Соціально-економічна сутність бюджету полягає в тому, що він виступає найважливішим засобом розподілу і перерозподілу грошових коштів між виробничою та невиробничою сферами. В бюджетних від­носинах знаходить своє віддзеркалення розподільна і контрольна фун­кції фінансів. Розподіляючи бюджетні ресурси між виробничою та не­виробничою сферами (в процесі надходження і використання коштів) бюджет служить засобом контролю за цими процесами, а також функ­ціонуванням фінансів у цілому. Бюджет є формою організації руху коштів.

Таким чином, бюджет як економічна категорія — це сукупність суспільних відносин при формуванні, розподілі і використанні центра­лізованого фонду грошових коштів на рівні держави та органів місце­вого самоврядування, необхідних державі й місцевому самоврядуван­ню для виконання їх завдань і функцій.

Усі відносини, які виникають у сфері мобілізації, розподілу і вико­ристання бюджетних коштів, регулюються бюджетно-правовими (як видом фінансово-правових) нормами. Якщо враховувати величезне значення матеріального забезпечення державних функцій, яке здійс­нюється за допомогою бюджету, то стане зрозуміло, чому він затвер­джується тільки найвищим органом законодавчої влади у формі зако­ну, що передбачене ст. 92 Конституції України, а місцеві бюджети — відповідним актом місцевої ради. Таким чином, бюджет як правова категорія є законом України, прийнятим найвищим органом законо­давчої влади — Верховною Радою України, а на місцях — органами місцевого самоврядування, якими затверджуються основні фінансові плани формування і використання коштів для держави в цілому або окремих територій.

Бюджет держави є складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розглядають з трьох сторін:

— за економічним змістом;

— за формою прояву;

— за матеріальним змістом.

За економічним змістом бюджет являє собою сукупність грошових відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб’єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тоб­то виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежать від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП визначають той чи інший вид моделі.

Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємозв’язку. Важливим чинником збільшення доходів бюджету є зростання ВВП. При цьому за умови стабільних пропорцій його розподілу, зростають доходи всіх суб’єктів розподільних відносин, у тому числі і держави. Однак стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави, оскільки її потреби на фінансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб, а відповідно до збільшення частки ВВП на споживання й виробничі потреби.

Специфічними ознаками бюджетних відносин є їх перерозподільний, усеохоплюючий та законодавчо регламентований характер.

Перерозподільний характер полягає у перерозподілі через бюджет доходів юридичних і фізичних осіб. Такий перерозподіл, з одного боку, є необхідним, оскільки завжди є особи, які в певний час потребують певний обсяг фінансової допомоги і підтримки. Однак, з іншого боку, такий перерозподіл має бути досить обмеженим, щоб не підривати стимулів до продуктивної діяльності у тих суб’єктів, у кого вилучаються доходи, і не створювати утриманських тенденцій у тих, хто отримує асигнування, субсидії і дотації з бюджету. Бюджетний перерозподіл здійснюється між галузями економіки і соціальної сфери, між окремими регіонами та між соціальними верствами населення. При цьому саме бюджет завдяки розгалуженій бюд­жетній системі, що охоплює усі регіональні формування та населені пункти, є основним інструментом перерозподілу і реалізації на цій основі економічної, фінансової та соціальної політики.

Усеохоплюючий характер бюджетних відносин виявляється у тому, що вони охоплюють абсолютно всіх — кожного громадянина, кожне підприємство, кожну державну структуру. При цьому, як правило, бюджетні відносини мають двосторонній характер — платежі до бюджету та асигнування з нього. Оскільки на цій основі здійснюється перерозподіл доходів, то взаємовідносини з бюджетом є ключовими інструментами фінансового регулювання діяльності суспільства у цілому і кожної юридичної та фізичної особи зокрема. Саме тому процеси складання, розгляду і затвердження та виконання бюджету перебувають у центрі уваги громадськості та політичних партій.

Оскільки бюджетні відносини мають перерозподільний і всеохоплюючий характер і відображаються на формуванні доходів юридичних і фізичних осіб та держави, вони регламентуються у законодавчій формі. Регламентування здійснюється на трьох рівнях:

по-перше, відповідними законами про побудову бюджету і бюд­жетної системи, в яких визначається склад доходів і видатків бюджету, склад бюджетної системи і принципи її побудови, розмежування доходів та видатків між бюджетами, загальні засади бюджетного процесу, тобто порядку складання і виконання бюджету;

по-друге, законами, що регламентують формування доходів і фінансування видатків (податкове законодавство, законодавство про окремі напрями діяльності держави, наприклад про освіту, і засади їх бюджетного фінансування);

по-третє, на основі прийняття щорічних законів (чи відповідних рішень місцевої влади) про бюджет на поточний рік, в якому затверджується обсяг доходів і видатків бюджету поточного року, джерела їх формування і напрями фінансування, стан бюджету.

За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів влади й управління. Як фінансовий план бюджет являє собою баланс доходів і видатків. Водночас це не просто розпис доходів і видатків держави — це віддзеркалення її економічної і соціальної, міжнародної та оборонної, а головне фінансової (в усіх її напрямах) політики. Це форма прояву розглянутої вище сукупності перерозподільних відносин у суспільстві.

На наш погляд, сутність категорії "бюджет" можна розглядати з трьох

позицій, а саме:

● за економічним змістом – система фінансових відносин між державою та

юридичними і фізичними особами з приводу формування й використання

централізованого. фінансового фонду, призначеного для забезпечення вико-

нання функцій і завдань загальнодержавного масштабу;

● за матеріальним змістом – централізований фінансовий фонд держави, який

за кількісними параметрами відповідає сумі фактично мобілізованих та про-

ведених державним казначейством джерел доходів бюджету та джерел фі-

нансування бюджету;

● за формою прояву – основний фінансовий план держави, в якому відобража-

ються надходження й видатки державного апарату, регіональних та місцевих

органів влади.

Характерними ознаками перехідного періоду є інфляція і кризи, що посилюються й неухильно призводять до зниження життєвого рівня населення. У таких умовах бюджет обов'язково має бути соціально спрямований, тобто передбачати можливість фінансування соціальних програм. Соціальна політика держави має бути спрямована на підтримку тих, хто з об'єктивних причин опинився у най-скрутнішому становищі: пенсіонерів, дітей, студентів, працівників бюджетної сфери.

Бюджетний дефіцит в Україні, пов'язаний із кризою в економіці, спостерігався до 2000 р. Він був наслідком спаду виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасного здійснення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення та інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, що впливають на економічну і соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття державою дієвих заходів щодо його зменшення. В економічно розвинених країнах сформувався відповідний механізм управління бюджетним дефіцитом. Він добре відомий і не залежить від типу економіки. У програмі скорочення бюджетного дефіциту слід передбачити такі заходи, які, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд держави, а з іншого — сприяли б скороченню державних видатків. Перелічимо основні з цих заходів:

• випуск державних цінних паперів;

• зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у народному господарстві з метою підвищення фінансової віддачі з кожної гривні;

• широке використання фінансових пільг і санкцій, які дають змогу враховувати специфічні умови господарювання і стимулювати збільшення суспільного виробництва;

• скорочення сфери державної економіки та державного фінансування.

Протягом останніх років до 12 % вартості валового внутрішнього продукту України перерозподіляється через систему місцевих фінансів; закономірно, що основна частина цих коштів акумулюється у місцевих бюджетах. Зосередження досить значних грошових засобів у місцевих бюджетах відповідає новим більш широким і складним завданням, які постають перед органами місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитку держави. Кошти, які надходять до місцевих бюджетів, використовуються на утримання установ соціально-культурної сфери, підприємств житлово-комунального господарства, спрямовуються на виплати допомог із соціального захисту і соціального забезпечення. Таким чином, місцеві фінанси, у тому числі місцеві бюджети, виступають як інструменти перерозподілу суспільного продукту між різними сферами діяльності, соціальними верствами населення, окремими адміністративно-територіальними формуваннями.

В умовах ринкових трансформацій місцеві фінанси і місцеві бюджети стають основними фінансовими гарантами існування і розвитку демократії та надання населенню суспільних послуг і благ, які недоцільно і неефективно задовольняти за рахунок державного бюджету. Місцеві бюджети перетворилися на основне джерело фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них функцій відповідно до чинного в державі розподілу повноважень між рівнями і гілками влади. У зв'язку з цим особливої ваги набувають проблеми забезпечення місцевого самоврядування фінансовими ресурсами адекватними новим завданням, які стоять перед ними.

Місцеві фінанси відіграють важливу роль у забезпеченні в державі фінансової безпеки, яка є однією з найважливіших складових економічної безпеки країни. Фінансова безпека має вирішальне значення у функціонуванні економічної системи загалом, впливає на всі сфери суспільного життя; без її забезпечення неможливе досягнення як поточних, так і перспективних загальнонаціональних цілей розвитку.

Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) стосовно питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості та платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в яких держава може бути як позичальником, кредитором або гарантом.

залежно від статусу позичальника розрізняють централізований і децентралізований державний кредит. У першому випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому — місцевими органами влади. Місцеві позики є важливою складовою фінансів регіонального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів. Децентралізований державний кредит і місцеві позики в перспективі можуть стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного господарств

Залежно від місця розміщення державного кредиту розрізняють внутрішні державні позики (розміщуються в даній державі в національній валюті) і зовнішні позики (розміщуються за кордоном в іноземній валюті). Однак у процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестування коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості.

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткострокові позики (поточні, як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до 5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років). Очевидно, що конкретний термін погашення державних позик, за яким виділяються різні види державного кредиту, є відносним.

Фонд охорони навколишнього природнього середовища

У результаті ефективної дії зазначеного механізму система парабанківських посередників переходить на якісно новий рівень своєї діяльності. Це також впливає і на розвиток національної економіки. Насамперед, такий вплив відбувається за допомогою утворення певних ефектів від діяльності системи парабанківських посередників, які можна розподілити на три групи: економічні, соціальні та організаційні.

Відповідно, до економічних ефектів розвитку цієї системи віднесено:

– збільшення обсягів внутрішніх інвестиційних ресурсів;

– часткове зростання обсягів іноземних інвестицій у розвиток фінансового ринку;

– збільшення податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів;

– підвищення кількості створених робочих місць;

– поліпшення конкурентного середовища на фінансовому ринку;

– сприяння розвитку фондового ринку країни загалом;

– зростання рівня споживання і т.і.

До соціальних ефектів автором віднесено такі:

– збільшення доходів фізичних та юридичних осіб;

– зростання обсягів відрахувань до соціальних фондів;

– підвищення соціальної захищеності населення (в наслідок діяльності страхових компаній та недержавних пенсійних фондів);

– збільшення рівня купівельної спроможності громадян у наслідок значної доступності кредитних засобів;

– зростання рівня кваліфікації персоналу;

– збільшення кількості різноманітних благодійних акцій.

До організаційних ефектів віднесено наступні:

– зростання кількості запропонованих фінансових послуг економічним суб’єктам;

– перерозподілення фінансових ресурсів в межах країни з метою їх більш ефективного використання;

– розвиток інфраструктурних фінансових посередників (фондових бірж, позабіржових систем, депозитаріїв, клірингових установ, кредитних бюро і т.і.).

Відповідно, отримати зазначені ефекти від дії механізму управління системою парабанківських посередників для розвитку національної економіки можливо лише за ефективної його дії, яка полягає у поступовому переході зазначеної системи на якісно новий рівень діяльності.