Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів впливу на колективі працівників та окремих виконавців з метою досягнути місії організації та її цілей.

Львів – 2010

ПЛАН

1. Менеджмент у туризмі, його функції.

2. Суть та зміст маркетингу у міжнародному туризмі.

3. Кон’юнктура ринку. Конкуренція.

Термін “менеджмент” поширений в усьому світі. В основі цього слова лежить англійське дієслово “to manage” (управляти, керувати), яке походить від латинського “manus” (рука). Звідси термін “менеджмент) буквально означає “керування людьми”. Можна сказати, що менеджмент – це система управління організацією, щоб досягнути цілей за посередництвом інших людей.

Основна мета цього розділу – показати верховенство людського чинника в управлінні ринковою економікою, на розвиток якої спрямований менеджмент. У суворих умовах ринкової конкуренції лише ставка на людину дає змогу постійно підтримувати високий темп виробництва. За суттю менеджмент – це система управління, яку виробила людина і яка найбільше підходить для ринкових умов розвитку економіки.

Нерідко нам доводиться чути, що поняття “управління” та “менеджмент” за своїм змістом тотожні, що це лише своєрідні “примхи” наших економістів у “копіюванні” Заходу призвели до підміни управління менеджментом.

Управління – це цілеспрямована дія на об’єкт, щоб змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною певних обставин (матеріальні, енергетичні, фінансові, трудові ресурси тощо). Але ефективний результат буде досягнутий лише за умови правильного, розумного, наукового керівництва всім залученим до цього персоналом, узгодженими його діями. Отже, управління – це процес пов’язування всіх неодмінних компонентів для досягнення певного результату, а менеджмент – це інструмент, система організації праці, яка забезпечує існування такого пов’язування. Менеджмент є частиною управління. Його реалізовують лише люди, керівники, тоді як управління можливе й за допомогою технічних засобів (роботів, електронних систем, наприклад, коли мова йде про управління певним технологічним процесом, машиною тощо).

Наведімо слова Пітера Друкера – “Менеджмент” – це особливий вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп в ефективну й продуктивну групу…”

Отже, якщо управляти можна всіма елементами виробництва, то керувати можна лише людьми, персоналом. Менеджмент – це поняття багатомірне і характеризується організаційними, функціональними та особовими складниками.

Організаційний складник менеджменту – це ієрархія управління підприємством, в якій виділяють вищу, середню та низову ланки.

Функціональний складник – це поточний процес виконання функцій менеджменту: планування, організації, мотивації та контролю за реалізацією цих функцій.

Особовий складник – це мистецтво керівника управляти виробничими процесами через конкретних людей, його власні морально-психологічні якості та рівень знань.

Отже, узагальнивши різноманітні визначення та складники менеджменту, можна дійти такого висновку: менеджмент – це частина процесу управління, яка забезпечує координацію дій персоналу підприємства (організації) на всіх його рівнях з раціонального використання ресурсів із застосуванням наукового підходу, психологічних та етичних норм керівництва.

Щоб змінити економічну ситуацію в Україні, потрібно виховати керівників нового типу, які б діяли за ринковими законами. І тут не завадить звернутися до закодронного досвіду підготовки менеджерів, використання їхніх технологій управління ринковим механізмом господарювання. На західних підприємствах розрізняють: топ-менеджмент, тобто вищу ланку керівництва (генеральний директор та інші члени керівництва); - мідл-менеджмент – середню ланку керівництва (керівники самостійних відділів); ловер-менеджмент – нижню ланку керівництва (керівники підвідділів та інших підрозділів).

Отже, менеджмент – це радше практична діяльність, ніж наука чи професія, хоч він охоплює як одне, так й інше.

Водночас варто зауважити, що значення менеджменту полягає у тому, що він задовольняє потреби споживачів товарів та послуг через ринок. Будь-які рішення приймаються з використанням менеджменту та мають у собі економічний зміст. Тому ефективність менеджменту й діяльності менеджерів вимірюється економічними успіхами і результатами.

Найважливіше в менеджменті – ставити перед собою цілі, які б відповідали інтересам підприємства. У чому ж конкретно полягають завдання менеджменту?

1. Основне завдання менеджменту – існування підприємства (фірми) на ринку. Відповідно до цього завдання, менеджмент має забезпечувати рентабельність фірми на основі людських та матеріальних ресурсів.

2. Менеджмент виходить із того, що робітники та службовці – це найцінніший капітал фірми. Тому одне із завдань – це розв’язання проблем співробітників.

3. Одне з завдань менеджменту – створення нових ринків для фірми та забезпечення швидкого реаагування на сві зміни в соціальній сфері ринку. Це завдання реалізується через функцію маркетингу й функцію інновації (розробку нових товарів та послуг).

4. Завдання менеджменту і в глибокому аналізі діяльності фірми. Аналізувати діяльність підприємства слід передусім з позицій споживача та ринку.

5. Доведення до співробітників фірми конкретних завдань, надання їм можливості контролювати власну роботу, а також бачити, який внесок у загальні результати діяльності мала їхня праця. Співробітник, незалежно від того, чи є він звичайний робітник чи директор, має розуміти, що від його роботи залежить подальша доля підприємства.

Наведені вище завдання менеджменту не є вичерпними (можна було б назвати ще чимало підзавдань), але вони доводять його важливість у діяльності будь-якого підприємства, організації.

Після того, як встановлені цілі управління, потрібно знайти найефективніші шляхи та методи їх досягнення. Це досягається використанням методів менеджменту.

Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів впливу на колективі працівників та окремих виконавців з метою досягнути місії організації та її цілей.

Ефективність застосування методів менеджменту залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу їхньої систематичної та цілеспрямованої підготовки й повсякденного використання цих методів. Усі методи менеджменту класифікують на: економічні, організаційно-розпорядні (адміністративні) і соціально-психологічні.

Економічні методи грунтуються на використанні матеріальних стимулів (тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій), дивідендів, цінних подарунків, дотацій, компенсацій, пільг тощо.

Організаційно-розпорядні методи спрямовані на використання мотивів трудової діяльності як почуття обов’язку, відповідальності, також і адміністративної. Ці методи визначаються прямим характером впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний акт належить до обов’язкового використання. Розпорядні дії є способом короткотермінового впливу через усунення недоліків, відхилень тощо у ході виробничо-господарської діяльності.

Соціально-психологічні методи управління грунтуються на використанні соціального механізму, що діє в колективі, до складу якого входять неформальні групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби, інші соціальні аспекти.

Розглядаючи менеджмент загалом, потрібно акцентувати увагу на функції менеджменту. Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями керівної діяльності, тобто трудові процеси у сфері керування. Вони відображають суть та зміст керівної діяльності на всіх рівнях керівної діяльності.

Виокремлюють такіфункції менеджменту: планування, організація, мотивація, контроль.

Оскільки туристичний продукт насамперед має бути хорошим придбанням, то туристичний маркетинг є низкою послідовних дій туристичних підприємств, спрямованих на досягнення цієї мети. Тому логічним і обгрунтованим є таке визначення туристського маркетингу: маркетинг у туризмі – це система беззупинного узгодження пропонованих послуг з послугами, які користуються попитом на ринку і які туристичне підприємство здатне запропонувати з прибутком для себе і ефективніше, аніж у конкуретнів.

Маркетинг у туризмі для застосування й ефективного розвитку потребує: глибокого насичення ринку послугами, тобто існування ринку покупця; високої конкурентної боротьби туристичних фірм за переваги споживачів; вільних ринкових відносин, тобто можливості без адміністративних обмежень вибирати ринки збуту та ділових партнерів, встановлювати ціни, проводити комерційну роботу тощо; вільної діяльності адміністрації туристичного підприємства щодо визначення цілей фірми, стратегії, управлінських структур, розподілу коштів за статтями бюджету і т.д.

Головні принципи та вимоги, покладені в основу маркетингу туризму, визначають і його призначення. А, отже, сутність маркетингу туризму полягає у тому, що пропозиції туристських послуг повинні обов’язково орієнтуватися на споживача, а можливості підприємства – постійно узгоджуватися з вимогами ринку. Зважаючи на це, для маркетингу в туризмі характерні:

Орієнтація на ефективне розв’язання проблем конкретних споживачів. Ринок складають споживачі з певними потребами, для задоволення яких вони й хочуть та можуть придбати туристський продукт. Власне тому ідентифікація запитів споживачів у маркетингу має особливе значення. Запропоновані на ринку продукти повинні розглядатися підприємством з урахуванням того, наскільки вони можуть задовольнити запити споживачів.

Орієнтація на певний комерційний результат, що для фірми означає поступове оволодіння визначеною часткою ринку відповідно до довготермінових цілей фірми. Сформулювавши такі цілі, фірма визначає три компоненти маркетингової діяльності: терміни, ресурси, відповідальність, і орієнтується на довготермінове прогнозування маркетингової ситуації – від платоспроможних потреб населення аж до власних можливостей у перспективі.

Комплексний підхід до досягнення визначених цілей, оскільки успіх забезпечує сукупність взаємопов’язаних та взаємозумовлених засобів маркетингу. Комплексний підхід означає, що певні маркетингові дії (аналіз потреб, вивчення туристського продукту, реклама і т.д.), узяті окремо, не матимуть того ефекту, який має застосування маркетингу як системи.

Активність, наступальність, заповзятливість, які забезпечують швидке і ефективне реагування на зміни зовнішнього середовища стосовно фірми. Без цього годі домогтися комерційного успіху й переваг над конкурентами.

Грунтуючись на принциповій методології маркетингу як ринковій концепції управління та збуту, виокремлюють чотири комплексні функції та низку підфункцій.

Структурно їх розподіляють так: Аналітична функція (вивчення ринку, вивчення споживачів, вивчення товарів (товарної структури), аналіз внутрішнього середовища підприємства), виробнича функція (організація виробництва нових товарів (послуг), організація постачання (закупівель), управління якістю та конкурентноспроможністю готової продукції), функція збуту (організація системи руху товару (послуги), організація сервісу, організація системи формування попиту і стимулювання збуту, проведення цілеспрямованої товарної політики, проведення цілеспрямованої цінової політики), функція управління та контролю (організація стратегічного й оперативного планування на підприємстві, інформаційне забезпечення управління маркетингом, організація системи комунікацій на підприємстві, організація контролю маркетингу (зворотні зв’язки, ситуаційний аналіз)).

Маркетинг як вид діяльності спрямований на задоволення нестачі та потреб за допомогою обміну. Він оперує наступними категоріями: нестача, потреба, попит, товар, обмін, угода (операція), ринок та ін. Основоположною ідеєю маркетингу є ідея нестач і потреб людей.

Нестача – почуття, яке відчуває людина, коли їй чого-небудь не вистачає. Існують такі види нестач: фізіологічна, соціальна, особиста.

Потреба – нестача, яка набула специфічної форми відповідно до культурного рівня й особистості індивіда. Виробники починають діяти цілеспрямовано, щоб стимулювати у людини бажання придбати товар. Вони намагаються сформувати зв’язок між своєю пропозицією і тією нестачею, яку відчуває людина. Працівник маркетингу не створює нестачу, вона вже існує.

Попит – це потреба, підкріплена купівельною спроможністю. Попит – показник не достатньо надійний. Коли людям набридають речі, якими вони користуються, вони шукають розмаїтості. Зміна вибору може стати результатом зміни цін чи рівня доходів. Людина вибирає товар, сукупність властивостей якого забезпечує їй максимум задоволення за запропоновану ціну, з урахуванням власних потреб і можливостей.

Пропозиція – кількість товарів або послуг, які продавці пропонують до продажу за різними цінами упродовж певного періоду.

Товар – те, що може задовольнити потребу або нестачу і те, що пропонують на ринку, щоб привернути увагу, змусити придбати, використати, спожити. Що повніше товар відповідає бажанням споживача, то більшого успіху досягне виробник. Виробники спочатку повинні відшукати споживачів, з’ясувати їхні потреби, а потім уже створювати товари, які б задовольняли їхні потреби.

Обмін – процес одержання бажаного об’єкта з пропозицією отримати на заміну щось інше.

Угода (операція) – комерційний обмін цінностями між двома сторонами. Угоди можуть бути класичними і бартерними. Маркетинг складається з дій, спрямованих на те, щоби домогтися бажаної реакції споживача стосовно певного об’єкта, послуги або ідеї.

Ринок – сукупність існуючих і потенційних покупців товару. Отже, маркетинг – це людська діяльність, що стосується ринку, або система управління, за якої в основі ухвалення нового рішення лежить інформація про ринок, а правильність рішення перевіряють після реалізації продукту, мета якої – задовольнити нестачі та потреби людей.

Корисність продукту – здатність товару чи послуги задовольняти потреби; задоволення, яке отримує споживач від користування товаром або послугою.

Ринок покупця – це ринок, на якому продавці мають більше влади і де найактивнішими діячами ринку доводиться бути покупцям.

Ціна – відпускна вартість товару, послуги; вартість товару в грошовому еквіваленті.

Термін “кон’юнктура” походить від латинського слова conjungere – з’єднувати, зв’язувати. Кон’юнктура ринку або ринкова кон’юнктура – це певна економічна ситуація, яка склалася на ринку на даний час або в якийсь обмежений відрізок часу і яка відображає реальне співвідношення попиту та пропозиції. Кон’юнктура визначає комерційну цінність і конкурентноспроможність товарів і послуг.

Поняття ринкової ситуації містить: ступінь збалансованості ринку (співвідношення попиту та пропозиції); сформовані тенденції його розвитку чи ті, що намітилися; рівень стійкості або коливання його основних параметрів; масштаби ринкових операцій і ступінь ділової активності; рівень комерційного (ділового) ризику; силу і розмах конкурентної боротьби; ситуацію на ринку у певній точці економічного або сезонного циклу.

Проте в економічній літературі, окрім наведених нами визначень, існують також й інші поняття ринкової кон’юнктури: кон’юнктура ринку – це сукупність умов, що визначають ринкову ситуацію; кон’юнктура ринку – результат взаємодії різних чинників (економічних, соціальних, природних), що визначають на даний час становище фірми на ринку; кон’юнктура ринку – це стан економіки на даний час, зумовлений змінами різних економічних чинників і ін.

Кон’юнктуроутворюючі чинники згруповані таким чином: постійно діючі (зміна умов розвитку економіки країни, регіону, вплив монополій, НТП, вплив державного сектора економіки, інфляція), які можна з певною ймовірністю передбачити і спрогнозувати; не постійно діючі (хаотична зміна зовнішніх економіко-політичних умов, сезонність виробництва або завезення продукції, стихійні лиха, локальні конфлікти, вплив конкурентів і ін.), котрі передбачити важко і котрі враховуються за фактом.

У практиці маркетингу виокремлюють загальногосподарську кон’юнктуру і кон’нктуру окремих галузей економіки або окремих товарних ринків. Перша характеризує стан економіки країни в цілому в той чи інший відтінок часу, а друга вивчає поточні зміни і коливання в сфері виробництва і збуту окремих конкретних товарів.

Завдання дослідника кон’юнктури, від рішень якого залежить повнота аналізу і точність прогнозу, полягає у встановленні значимості, сили дії окремих чинників на формування кон’юнктури, у виявленні основних чинників, що визначають кон’юнктуру кожного окремого моменту у перспективі. Успішно розв’язати ці завдання можна лише тоді, коли дослідження вестиметься з урахуванням нових явищ і процесів, що відбуваються передовсім у сфері виробництва та обігу.

Комплексне дослідження кон’юнктури складається з п’яти аспектів: аналізу виробництва, попиту і споживання, запасу товарів, умов торгівлі, цін. Вивчаючи кон’юнктуру товарного ринку потрібно не лише визначити його стан у той чи інший момент, але й спрогнозувати ймовірний характер розвитку кон’юнктури (прогнозування). Прогнозування дає змогу оцінити перспективи розвитку ринку і стає основою вироблення стратегії і тактики діяльності підприємства на ринку. Якість прогнозу визначає те, наскільки глибоко і комплексно проведено аналіз і оцінку чинників формування і розвитку кон’юнктури.

Конкуренція – це жорстке суперництво людей, насамперед, в економічній, а також і в інших сферах суспільного життя. З позиції економіки, конкуренція – це боротьба продавців (виробників) за краще задоволення вимог споживачів, а також суперництво покупців за придбання максимально корисних їм товарів (послуг) на найвигідніших умовах. Конкуренція є гарантом безупинного прогресу суспільства, вона перешкоджає застою в економіці, проте невід’ємними супутниками конкуренції є конфліктність, нестабільність, банкрутство, звільнення працівників. В Україні про конкуренцію заговорили лише з початком проведення ринкових реформ. Вочевидь, досвіду ведення конкурентної боротьби нашим виробникам та посередникам поки не вистачає.

Виокремлюють два види конкурентної боротьби на ринку: цінова конкуренція, нецінова конкуренція.

У першому випадку боротьбу з конкурентами ведуть методом зниження ціни на свій товар (послугу). Цінову конкуренцію застосовують на ринках із пріоритетом продавця (перевищення попиту над пропозиціями та інтенсивніша конкуренція покупців), в умовах з перевагою чистої конкуренції (коли існує безліч виробників однакової продукції), в умовах повільної зміни попиту, недостатньої мобільності капіталів. Ціновий метод конкурентної боротьби малоефективний, оскільки конкуренти практично відразу можуть почати аналогічні кроки у відповідь. До того ж, маніпулювання ціною виключає можливість певної фінансової стабільності, ускладнює планування та управління підприємством. Сьогодні ціновий метод застосовують зазвичай при впровадженні товару на нові ринки (наприклад, японці при проникненні на нові ринки практикують зниження цін на 10 відсотків). Однак зниження цін потребує точного та грунтовного аналізу майбутніх прибутків і рівня рентабельності (слід точно вирахувати, чи призведе зниження ціни до зростання доходів).

У сучасних умовах розвинутого ринку перевагу віддають методу нецінової конкуренції – виділенню свого товару з-поміж товарів-конкурентів, надання йому унікальних для покупця властивостей, підвищенню рівня обслуговування, розвитку прогресивних форм збуту, вдосконаленню структури і функціональних сторін діяльності фірм, обліку специфіки попиту покупців, аж до індивідуальних запитів. Задля цього конкуренти вдаються до випуску нових товарів (послуг), їх удосконалення, підвищення їхньої якості, реклами, наданню розмаїтих додаткових послуг і гарантій післяпродажного обслуговування.

При неціновій конкуренції гарантована відносна фінансова стабільність, що дає змогу ефективніше керувати підприємством. Неціновий метод конкуренції ефективніший, тому що конкуренти не можуть настільки ж блискавично, як при ціновому, зробити кроки у відповідь. Тому нецінову конкуренцію називають ще ефективною конкуренцією. Неціновий метод конкуренції вимагає великих зусиль і фінансових витрат порівняно з ціновим, але він з лихвою окупається у випадку успіху. Фірма, залежно від цілей і можливостей, може вибрати для себе один з декількох варіантів конкурентної поведінки:

1. створення нових продуктів, технологій, методів збуту, сервісу і реклами;

2. копіювання в мінімальний термін і з мінімальними витратами результатів тих, хто створює щось нове;

3. збереження завойованих позицій впродовж максимально можливого періоду шляхом підвищення якості, видозміни асортименту й інших заходів.