Під функціями центрального банку необхідно розуміти основні прояви властивостей його діяльності, які законодавчо відрізняють центральний банк від інших банків.

Мал. 1

Основні функції центрального банку країни

Під функціями центрального банку необхідно розуміти основні прояви властивостей його діяльності, які законодавчо відрізняють центральний банк від інших банків.

Питання щодо функцій центрального банку країни є досить дискусійним, оскільки на сьогодні є моделі банківських систем, в яких центральні банки виконують функції що класично не притаманні головним банкам держави (прикладом може бути здійснення депозитних операцій, виконання банком функції державної каси та ін.). При цьому обговорення функцій центрального банку є досить жвавим. Обговоренню піддаються як сам склад функцій так і їх кількість.

Ряд авторів виділяють 5 функцій центрального банку, а саме:

- Банк банків;

- Банкір уряду;

- Зовнішнє економічна функція;

- Грошово-кредитне регулювання.

МВФ в своїх оглядах та рекомендаціях виділяє 6 функцій центральних банків, а саме:

- Грошова емісія;

- Банкір уряду;

- Банкір комерційних банків;

- Контроль над фінансовими установами;

- Провідних грошово-кредитної політики.

Деякі фахівці виділяють такі функції центрального банку:

- Емісія банкнот;

- Проведення грошово-кредитної політики;

- Рефінансування кредитно-банківських інститутів;

- Функція фінансового агента уряду;

- Організація платіжно-розрахункових відносин.

Також якщо проаналізувати дослідження в сфері функціонування центральних банків можна надати і розширений перелік функцій:

- Грошово-кредитне регулювання економіки;

- Емісія кредитних грошей;

- Контроль над діяльністю кредитних установ;

- Акумуляція і зберігання касових резервів інших кредитних установ;

- Кредитування комерційних банків (рефінансування);

- Кредитно-розрахункове обслуговування уряду;

- Зберігання офіційних золотовалютних резервів.

(проблематика Національні банківські системи… стр.54-62.)

Аналізуючи функції центрального банку, О.П. Орлюк доходить висновку про те, що центральні банки об’єднують три функції[i]: нормотворчу, виконавчу, попереджувально-карну. Нормотворча пов’язана з виданням актів, які є обов’язковими для виконання всіма учасниками банківських відносин; виконавча – зі здійсненням державного регулювання банківської діяльності; попереджувально-карна – в аспекті юридичної відповідальності, оскільки центральні банки, як правило, спроможні самостійно застосовувати широкий спектр санкцій за порушення учасниками банківського законодавства.

На думку В.П. Полякова та Л.А. Московкіної, функції центрального банку можна класифікувати як основні та додаткові. Основними функціями вважаються ті, без яких неможливе виконання головного завдання центрального банку – збереження стабільності національної грошової одиниці, до додаткових належать ті, які відповідають виконанню цього завдання. Основні функції автори поділяють на

регулюючі,

контрольні

обслуговуючі.

До регулюючих функцій, які тісно пов’язані з проведенням монетарної політики, відносять:

1) управління сукупним грошовим обігом у державі;

2) регулювання грошово-кредитної сфери;

3) регулювання попиту та пропозиції на кредит.

Контрольні функції включають:

1) здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;

2) організація системи банківського нагляду;

3) проведення валютного контролю.

Обслуговуючі функції полягають:

1) в організації платіжно-розрахункових відносин усередині системи;

2) у виконанні центральним банком ролі агента уряду.

Додаткові функції центрального банку безпосередньо не пов’язані з проведенням монетарної політики. До них, як правило, відносять:

надання послуг клієнтурі через установлення кореспондентських відносин з іншими банками;

представництво держави в міжнародних відносинах, де співробітництво здійснюється між центральними банками;

відстеження тенденцій розвитку попиту та пропозиції на грошові активи та інше. Досліджують такий поділ функцій і інші автори.

Стосовно функцій НБУ то аналіз чинного законодавства дає можливість виділити наступні:

Стаття 6. Основна функція

Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — цінової стабільності.

Стаття 7. Інші функції

Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; (Пункт 9 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2922-III (2922-14) від 10.01.2002)

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; (Статтю 7 доповнено пунктом 10 згідно із Законом N 2922-III (2922-14) від 10.01.2002)

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку; (Статтю 7 доповнено пунктом 11 згідно із Законом N 2922-III (2922-14) від 10.01.2002)

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України; (Статтю 7 доповнено пунктом 21 згідно із Законом N 3163-IV (3163-15) від 01.12.2005)

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю; (Статтю 7 доповнено пунктом 22 згідно із Законом N 3163-IV (3163-15) від 01.12.2005)

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом;

24) за спрощеною процедурою здійснює довгострокове рефінансування комерційних банків під заставу іпотечних кредитів, наданих цими банками населенню на інвестування будівництва житла в розмірі не менше ніж 80 відсотків номінальної вартості пулу іпотечних кредитів, наданого у забезпечення відповідним банкам.

основні (базові) функції:

1) функцію монопольної емісії готівки та організації грошового обігу,

2) функцію реалізації грошово-кредитної політики,

3) функцію „банку банків”,

Функцію „банкіра уряду”.

Монопольна емісія готівки. Реалізація грошово-кредитної політики. За центральним банком як представником держави законодавчо закріплено емісійну монополію тільки щодо банкнот, тобто загальнонаціональних кредитних коштів, які є загальновизнаним остаточним засобом погашення боргових зобов’язань.

Конституційно-правовий характер грошово-кредитної політики та грошової емісії полягає в тому, що їх засади визначені у правовому акті найвищого рівня – у Конституції. Якщо розглядати Конституцію України, то в ній закріплені основні положення, що стосуються правового механізму грошово-кредитної політики та грошової емісії в Україні. Так, відповідно до статті 92 Конституції, виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. Статтею 100 Конституції на Раду НБУ покладено розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням.

Відповідно до статті 99 Конституції, забезпечення стабільності грошової одиниці України – гривні, є основною функцією центрального банку держави. Аналізуючи Конституцію та Закон „Про Національний банк України”, можна дійти висновку, що норми зазначених законів закріплюють правові основи грошово-кредитної політики та емісії грошей: емісія грошей, як і вся грошова та кредитна політика виступають важливою функцією держави; здійснення грошової емісії, а також здійснення функції грошово-кредитного регулювання покладено на основний центральний орган державного управління – на центральний банк.

Грошово-кредитна політика являє собою комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на досягнення економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Публічно-правовий характер грошово-кредитної політики та грошової емісії означає, що вони спрямовані на забезпечення інтересів усього суспільства і не можуть проводитися в інтересах окремих осіб.

Єдність та взаємозв’язок правового механізму грошової емісії та грошово-кредитної політики проявляється в тому, що, по-перше, та частина грошово-кредитної політики, яка стосується грошової емісії, є складовою частиною державної економічної політики і, по-друге, емісійно-грошова політика не існує у відриві від державної грошово-кредитної політики, так само як і без грошової емісії, без емісійно-грошової політики не існує сама грошово-кредитна політика.

Банк банків. Центральні банки в переважній більшості країн безпосередньо не обслуговують підприємства, організації та населення. Головними клієнтами центрального банку виступають комерційні банки, які є посередниками між центральним банком і банківською системою. Основними складовими елементами функції „банку банків” виступають: 1) зберігання вільної грошової маси комерційних банків, тобто їх касових резервів, які історично розміщувалися комерційними банками в центральному банку як гарантійний фонд для погашення депозитів; 2) здійснення міжбанківських розрахунків; 3) надання банкам кредитів; 4) здійснення нагляду та контролю за діяльністю банків.

Функція „банкіра уряду” полягає в організації центральними банками кредитно-розрахункового обслуговування урядових структур, а також у проведенні операцій, пов’язаних із касовим виконанням державного бюджету, обслуговуванням державного боргу та зберіганням золотовалютних резервів держави.

Кредитно-розрахункове обслуговування держави визначається веденням центральним банком поточних рахунків уряду та надання кредитів шляхом придбання державних цінних паперів.

Під обслуговуванням державним боргом розуміють операції центрального банку з розміщення та погашення позик, організації виплат за ними доходів, із проведення конверсії та консолідації.

Центральний банк виступає традиційним зберігачем державних золотовалютних резервів, є органом валютного регулювання та контролю. Він здійснює регулювання міжнародних розрахунків, платіжних балансів, бере участь в операціях світового ринку капіталів та золота.