Основні інструменти зовнішньоекономічної політики держави

Залежно від зовнішньоекономічної доктрини, цілей та участі держави в регулюванні зовнішньоекономічних відносин, його методів та інструментів розрізняють певні види зовнішньоекономічної політики.

Протекціонізм - політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземних товаровиробників.

Фритредерство - політика вільної торгівлі з метою лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо.

До економічних регуляторів зовнішньоекономічної політики належать - розробка і встановлення податків у сфері зовнішніх відносин; затверджений порядок нагромадження і використання валютних коштів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; система розрахунків та кредитування експортно-імпортних відносин (рис. 15.4).

Рис. 15.4. Економічні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Формування соціально орієнтованої економіки ринкового типу передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених заходів як у сфері функціонування внутрішніх економічних відносин, так і зовнішніх. І однією з найсуттєвіших проблем є вдосконалення системи фінансових важелів як засобів підвищення ефективності економіки.129

Найбільш поширеними економічними засобами регулювання зовнішньоекономічних зв'язків є митні платежі, які стають суттєвим бар'єром при переміщенні товарів через митний кордон країни.

Механізм зовнішньоекономічної політики держави - сукупність правових, фінансово-економічних і організаційно-управлінських форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава стимулює, координує і регламентує діяльність суб'єктів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до цілей та завдань (рис. 15.5).

Рис. 15.5. Основні методи регулювання міжнародних економічних відносин

Двома основними групами засобів державного регулювання зовнішньої торгівлі є митні (мито на імпортовані та експортовані товари) і не митні (квоти, субсидії, бюрократичні перешкоди тощо). Використання цих інструментів може бути спрямоване на стимулювання експорту (прямі або непрямі експортні субсидії) або на обмеження імпорту (мито, квоти, ліцензування, системи дозволів тощо). Інструменти зовнішньоторговельної політики, які обмежують імпорт, називають торговельними бар'єрами.

Найпоширенішим з усіх перелічених є мито, податок, який накладають на товар, ввезений з-за кордону. Існують три основні види мита, а саме:

- адвалерне - запроваджується як певний відсоток від митної вартості товару;

- специфічне - встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (об'єму, ваги тощо);

- комбіноване - поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Унаслідок запровадження мита ціна, яку платитимуть споживачі за імпортні товари, зросте, що надає певні переваги вітчизняним виробникам аналогічних товарів чи послуг. Водночас додаткові доходи отримує і державний бюджет.

З урахуванням цих моментів країни з перехідною економікою можуть розраховувати на конкурентні позиції у світовому господарстві, лише якщо національний бізнес пропонує конкурентоспроможні товари та послуги, а сама держава має достатню економічну та політичну міцність. Окрему увагу слід приділити нетарифному регулюванню.

З-поміж не митних інструментів протекціоністської політики найпоширенішими є квоти - кількісні обмеження імпорту. Для обмеження доступу певного товару на вітчизняний ринок уряд видає ліцензії, які визначають максимальну кількість дозволеного для ввезення товару. У результаті знов-таки у певному виграші залишаються вітчизняні товаровиробники, водночас споживачі зазнають втрат.130

Часто уживаними не митними торговельними бар'єрами є надмірні стандарти щодо якості товару, різноманітні санітарні обмеження та норми безпеки, вимоги ліцензування, митні процедури тощо. Інструменти нетарифного регулювання зображено на рис. 15.6.

Рис. 15.6. Інструменти нетарифного регулювання

Альтернативний підхід до захисту національного виробника полягає у стимулюванні державою експорту вітчизняної продукції. Субсидування експорту за допомогою системи пільг сприяє зниженню витрат виробництва і дає змогу вітчизняним фірмам пропонувати товар на світових ринках за дещо нижчими цінами. Такі субсидії можуть надаватися безпосередньо у вигляді дотацій або непрямим чином через пільгові умови оподаткування і кредитування тощо.

Розрізняють такі шляхи стимулювання експорту:

1. Економічне стимулювання;

- надання пільгових експортних кредитів (зниження ставок та подовження термінів);

- страхування експортних операцій.

2. Фінансове стимулювання:

- податкові пільги (відстрочка, знижка, часткове або повне звільнення від податків тощо);

- субсидії.

3. Демпінгова політика.

4. Адміністративні заходи щодо вивозу товарів.

5. Прогнозування (виявлення перспективних ринків).

6. Інформаційне, консультаційне обслуговування, організація виставок, ярмарків, підготовка кадрів.

7. Засоби морального заохочення (дипломатична підтримка).131

Надзвичайним заходом обмеження зовнішньої торгівлі є торговельне ембарго, яке передбачає повну заборону на експорт у певну країну чи імпорт з неї. Ембарго вводять зазвичай з політичних мотивів.

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціально-економічних проблем.

Платіжний баланс

Платіжний баланс - це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.
Іншими словами, це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури й характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві.
Останнім часом додатково до платіжного балансу, який відображає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан.
За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.
Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які із дня в день постійно змінюються.
Платіжний баланс на певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.
З бухгалтерського погляду платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо – якщо надходження перевищують платежі, або пасивне – коли платежі перевищують надходження.
Тому платіжний баланс – це не тільки рахунок міжнародних операцій країни, дві сторони якого урівноважують одна одну, а й певний стан цих операцій, що включають якісні й структурні характеристики основних його елементів.
Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які явища їх викликають, проте відображає реальні фінансові потоки між даною країною і зовнішнім світом, що дає змогу зробити відповідні висновки.
По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти), і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).
По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри накопичення даної валюти в руках іноземців і вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.
По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату відсотків і платежів за основною сумою боргу й можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація потрібна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

Валю́тний курс

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або заміжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Для конвертованих валют в основі курсу лежить валютний паритет. Проте курси валют майже ніколи не збігаються з їхнім валютним паритетом. В умовах міжнародної торгівлі і інших зовнішньоекономічних акцій співвідношення надходжень і платежів в іноземній валюті і, отже, попит і пропозиція іноземної валюти не перебуває у рівновазі. При активному платіжному балансі курси іноземних валют на валютному ринку даної країни падають, а курс національної грошової одиниці підвищується. Зворотне відбувається у разі, коли країна має пасивний платіжний баланс. Тому в більшості країн разом з твердим офіційним курсом національної валюти також існує вільний. За офіційного паритету здійснюються розрахунки центральних національних банків та інших валютно-фінансових установ між різними країнами і з міжнародними організаціями. Розрахунки між приватними особами і організаціями, виходять із зовнішньоторговельних і зовнішньоекономічних зв'язків та здійснюються по вільному курсу.

Форми валютного курсу

· Що коливається — вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції і заснований на використанні ринкового механізму.

· Плаваючий — різновид валютного курсу, що коливається, зумовлюючий використання механізму валютного регулювання. Так, для обмеження різких коливань курсів національних валют, що викликають несприятливі наслідки валютно-фінансових та економічних відносин, країни, що увійшли в Європейську валютну систему, ввели в практику узгодження відносних меж взаємних коливань валютного курсу.

· Фіксований - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначеннях в законодавчому порядку валютних паритетах. Він допускає закріплення змісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті абодоларах США при строгому обмеженні коливань ринкових курсів валют в межах одного відсотка.