Щодо проблем інноваційного розвитку україни

Рудь Н.Т., д.е.н.,

Луцький національний технічний університет

Зараз світ переживає час швидких змін, і кожний втрачений рік відкидає країну далеко назад. Адаптація веде до глибоких змін – нововведення, винаходи, інновації, нові технології уже досить сильно впливають на наше життя, але будуть впливати в недалекому майбутньому ще більше. На початку ХХ століття в центрі уваги держав була економічна політика, зараз одним із головних пріоритетів стає політика інноваційна. Тоді інноваційна політика розглядалась як частина економічної політики. Сьогодні цей погляд став дуже вузьким. Розвиток інновацій став значною системною проблемою для провідних держав, транснаціональних корпорацій, регіонів.

Які ж проблеми використання інноваційного фактора можна назвати основними? Як вважає Соловйов В.П.[1], це такі:

1) підвищення раціональності державного управління сферою науки и технологій;

2) об’єктивності показників управління освоєнням інновацій у вітчизняній економіці;

3) економіки формування інноваційної інфраструктури.

Інновації зараз розумно пов’язувати не з окремими секторами економіки, а з концепцією сталого розвитку, прийнятою в країні, з перспективами розвитку суспільства. Є всі обґрунтування, щоб назвати нашу епоху епохою інновацій. Що ж нового принесла епоха інновацій? Епоха інновацій стала серйозним екзаменом для країн, технологій, освітянських систем і соціальних інститутів:

1) інноваційна економіка – можливість створення єдиного інформаційно-технологічного середовища;

2) національні інноваційні системи;

3) венчурне підприємництво, пов’язане з високими технологіями;

4) малі фірми і окремі люди в технологічному процесі;

5) високий бар’єр між розвинутими і розвиваючими країнами;

6) організація і самоорганізація в технологічному розвитку – визначення стратегічного потенціалу розвинутої країни почав визначатися творчим потенціалом;

7) радикальна зміна ролі освіти і знань – «научити учитися», «научити правильно задавати питання і ставити цілі» стало важливішим, чим дати визначений набір знань і професійних навичок, які можуть досить швидко втратити своє значення.

В макроекономіці, як правило, говорять про макропоказники – ВВП, державний бюджет та ін. В інноваційній економіці також можна говорити про рівень витрат на НДДКР, на освіту, долю високотехнологічної продукції у зовнішній торгівлі. Проте, як показують наші дослідження інноваційних процесів, стержневими параметрами є два інші показники – сприйнятливість економіки до інновацій (збільшення ВВП за рахунок інвестицій в освіту і науку) та запізнення, з яким нововведення, підвищення кваліфікації спеціалістів вплинуть на зміну ВВП. В даний час перша величина близька до нуля із-за важкого положення в економіці. Тому навіть наявні розробки являються незатребуваними. Головна мета інноваційного сектора – знайти нові джерела економічного розвитку і інструменти вирішення інших задач, поставлених суспільством:

1) цілеспрямована і систематична державна підтримка;

2) гарантії фірмам на вкладення коштів в інноваційну інфраструктуру;

3) достатність ресурсів для забезпечення інноваційного прориву;

4) розвинута інновацінйа інфраструктура;

5) послідовна та адекватна політика влади;

6) достатня кількість спеціалістів для інноваційної економіки.

Ще на початку минулого століття академік В.І. Вернадський сформулював тезу про роль людського інтелекту як продуктивної сили глобального масштабу. Він пов’язував подальший розвиток людства з наукою, інтелектом і гуманізмом, тобто з ноосферою (грец. «ноос» – розум). На початку ХХІ століття концепція знань як джерела економічного розвитку привела до виникнення нового поняття – «економіки знань». Стан науки та освіти України як нерозривно пов'язаних соціальних інститутів є критичним та вимагає рішучих, невідкладних і сміливих дій заради їх порятунку. Ці дії мають бути пов'язані зі створенням необхідних умов для спільної праці влади, освіти, науки, бізнесу на шляху від індустріального суспільства до економіки знань.

Виробництво ідей, а не товарів, стає тепер основним джерелом економічного росту і конкурентоспроможності. Раніше джерелами преваг для країн були доступ до сировини, зручні транспортні маршрути, місткий споживчий ринок, дешева робоча сила. В новій економіці фактори успіху – це інновації, створення і застосування нових знань, розвинута інфраструктура інформації і знань.

Доля інноваційних технологій у розвинутих країнах складає більше 70% приросту ВВП. Завдання інноваційного розвитку особливо актуальне для економіки України. Низька інноваційна активність не дозволяє вирватись на траєкторію форсованого економічного росту в середньостроковій перспективі. До цього часу інноваційні процеси ні за обсягами, ні за спрямованістю не відповідають вимогам підвищення конкурентоспроможності національної економіки. За часткою витрат на дослідження та розробки Україна відстає від США, Японії, Німеччини у 2–3 рази.

Хоча обсяги інноваційної продукції зростають, її рівень не відповідає вимогам сучасної економіки. Розширення виробництва інноваційної продукції здійснюється в основному за рахунок тиражування старих взірців, лише незначно модернізованих. Відсутність масового виробництва інноваційної продукції веде до її надзвичайного подорожчання. Доля експорту інноваційної продукції залишається досить незначною.

Незважаючи на гостру і тривалу кризу, наша країна володіє значним потенціалом, як накопиченим в попередні десятиліття, так і по крупинках створеним в сьогоднішніх складних умовах. Він має бути використаним в економіці.

Важливою конкурентною перевагою України є досить високий рівень освіти і загальної культури населення. Значним ресурсом в національній економіці є достатній науковий потенціал і здатність наукових кадрів генерувати нові ідеї і технології.

Для реалізації інноваційного сценарію Україні необхідно подолати ряд причин і обмежень:

1) наукові дослідження і розробки недостатньо орієнтовані на потреби економіки та суспільства;

2) ідеї і розробки вчених слабо затребувані вітчизняними промисловцями і підприємцями;

3) зберігаються бар’єри між наукою та освітою і як наслідок відсутній синергетичний ефект від науково-освітянської діяльності;

4) неефективна система формування пріоритетів бюджетного фінансування, що приводить до: недооцінки фінансування як базової компоненти розвитку НІС; спостерігається фінансування прикладних розробок, які не мають попиту на внутрішньому і зовнішньому ринках; відсутність приватного науково-технічного і венчурного секторів знижує ефективність діяльності.

Відомо, що інноваційна економіка будується на поєднанні наукових досліджень, венчурного фінансування, грамотного технічного втілення ідей і умілого управління. Не менш важливо при усьому створити сприятливі умови для роботи підприємців, приватних підприємств. Успіх базується на балансі інтересів усіх учасників цієї складної і протиречивої взаємодії, зниженні їх економічного ризику (табл.1).

Таблиця 1

Відмінність цілей та термінів

Показники	Вчений	Політик	Бізнесмен
Ціль	Висока наука	Політика	Конкуренція
Термін	5–10 років		1 тиждень
Результат	Публікації, контракти	Документи	Гроші, потреби клієнтів
Ризик	Невдача співробітника	Проблема контрактів	Конфіденційність

Процес інноваційного розвитку може йти по-різному:

1) шлях вільних ринкових відносин – при створенні державою сприятливих умов будуть народжуватись тисячі впроваджувальних і венчурних підприємств; кожне буде намагатись самостійно довести до практичного застосування свої ідеї, але тільки одиниці доб’ються успіху;

2) набагато ефективніший – науково-практичний підхід, який полягає в інформаційному і методологічному забезпеченні, науковому прогнозуванні, розвитку системи освіти і обміну досвідом, механізмах страхових і державних гарантій.

Необхідно використовувати в сучасних умовах досвід держави успішної цілеспрямованої реалізації крупних науково-технологічних проектів. Такий шлях найбільш ефективний і реально можливий в умовах, коли інформаційні і освітянські системи держави відкриті, а законодавство сприяє взаємовигідній співпраці як наукових, промислових і комерційних організацій між собою, так і всіх їх з державою. Тобто, коли є можливість суттєво розширити коло учасників інноваційних відносин.

Дуже серйозним фактом є нерозвинутість інноваційної інфраструктури і механізмів розповсюдження передових технологій. Недостатня кількість ТП, ІТЦ, бізнес-інкубаторів, ЦТТ, в тому числі для малого та середнього інноваційного підприємництва. Саме інноваційна інфраструктура сприяє переходу від системи, яка керується пропозицією, до системи, керованої попитом, потребами. Як за гроші одержати знання нам відомо із директивної економіки, а як із знань зробити гроші і які знання, компетенції необхідно генерувати в першу чергу – необхідно освоїти якнайшвидше (табл. 2).

Таблиця 2

Комерціалізація наукових розробок

Результати	Значення
Науковий результат	Перетворення грошей в знання
Винахід	Нове технічне рішення, яке охороняється законом
Новація	Потенційна інновація до її комерціалізації
Комерціалізація	Практичні прийоми використання прав і новацій з метою виходу на ринок
Інновація	Перетворення знань в гроші

Основний напрямок державної політики – залучення в господарський обіг результатів науково-технічних досягнень, створення нормативно-правової бази, орієнтованої на розвиток інститутів кредитування, венчурного фінансування, страхування інвестиційних ризиків для малих і середніх інноваційних підприємств, створення правових умов для розвитку ринку довготермінової позики капіталу, в тому числі фондових ринків і лізингу, удосконалення системи податкових інструментів стимулювання інноваційної діяльності.

Одним з першочергових завдань уряду нині є створення в Україні цивілізованого і дієздатного інноваційного поля. Зокрема, необхідно відтворити цілісний ланцюг з дотриманням конкретної відповідальності на кожному етапі інноваційного процесу – від прогнозного маркетингу до виходу на ринок нової та удосконаленої продукції. Тобто вибудувати систему, яка дає змогу вкладати кошти в ті напрямки, в ті проекти, від реалізації яких можна очікувати позитивний результат.

Література

1. Соловьев В.П. Основные проблемы использования инновационного фактора для модернизации экономики Украины / В.П. Соловйов // Сб. материалав V международного симпозиума «Трансфер технологий от науки к бизнесу». – Симферополь: Крымский научный центр НАН Украины и МОН Украины, 2013. – 15–20 сентября (г. Алушта). – С.203–209.

VІІ форум 24-25 жовтня 2013, НТУУ «КПІ»

Форма заявки

ПІБ (повністю, не ініціали)	Посада, вчений ступінь та звання	Організація	Назва доповіді	контактна інформація (тел, email)
Рудь Надія Терентіївна	Професор, д.е.н.	Луцький національний технічний університет	Щодо проблем інноваційного розвитку України	0501087112; [email protected]