Нетарифні методи регулювання зовнішньоторговельної діяльності в Україні

На жаль, у чинному зовнішньоекономічному законодавстві України відсутнє визначення методів нетарифного регулювання. У новому Митному кодексі України, що в цілому відповідає міжнародним нормам і стандартам, а тому дістав позитивну оцінку зарубіжних експертів, немає чіткого визначення нетарифного регулювання. Вжиття цих заходів має на меті забезпечити інтереси вітчизняного товаровиробника і вітчизняних споживачів. Тому нетарифне регулювання можна визначити як встановлені законодавством обмежувально-заборонні заходи, що перешкоджають проникненню імпортних товарів на внутрішній ринок України з метою захисту інтересів вітчизняного виробника і споживача.

Нетарифні методи регулювання експорту, кількісні обмеження у зовнішній торгівлі запроваджено в Україні після прийняття Декретів Кабінету Міністрів відповідно від 26.12.1992 р. за № 16 і від 12.01.1993 р. за № 6 щодо квотування і ліцензування експорту та імпорту товарів. Щодо імпорту, то до 1999 р. Уряд не запроваджував режиму його квотування, тоді як у 1993-1994 р.р. у такому режимі були майже дві третини вітчизняних експортних товарів. Але з 1995р. режим квотування останніх значно обмежено. Постановою уряду від 18.12.2001 р. за № 1703 “Про переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню у 2002 р.” затверджено обсяги квот на експорт дорогоцінних металів і каміння та виробів з них у 2002 р. У порівнянні із 2001 р. збільшено обсяги квот на експорт бурштину (з 4,5 т до 10 т); квоти на експорт золота скорочено (із 100 кг до 80 кг). Визначено обсяги квот на експорт прокату сортового і плоского, феросилікомарганцю (до Індонезії та США), плит деревоволокнистих (до Угорщини), окремих категорій металопродукції (до країн ЄС). Вимушене регулювання експорту текстильних виробів і прокату до США та Індонезії досить суттєво обмежує можливості багатьох наших підприємств, оскільки виділених квот їм вистачає лише на 2-3 місяці роботи. У той же час ст. 16 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” не передбачає ніяких обмежень щодо отримання обсягів експортних квот.

Щодо імпорту, то починаючи з 2000 р. було запроваджено квотування і ліцензування імпорту електроламп з Російської Федерації та Польщі та після антидемпінгового розслідування, починаючи з 8 лютого 2002 р., встановлений річний обсяг спеціальної квоти на імпорт плит, листів, плівки та платівки з поліуретанів походженням з Російської Федерації, Республіки Білорусь, Литовської Республіки, Республіки Польща, Чеської Республіки та Угорської Республіки у розмірі 315,36 т. З огляду на Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (ст. 11) можливості впровадження кількісних обмежень імпорту поширюються лише на торгівлю з країнами, які не входять до складу ЄС. Але і в цих випадках застосування квот залишається проблематичним, адже й досі не створено відповідної нормативно-правової та методичної бази їх встановлення, розподілу та контролю використання.

Значно частіше застосовується ліцензування імпорту. Воно поширюється на товари, експорт та імпорт яких, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, підлягає квотуванню і ліцензуванню. Але якщо для експорту товарів у цих документах встановлюються певні обмеження, передбачені міждержавними домовленостями та наданими квотами, то стосовно імпорту передбачено лише визначення переліку товарів, котрі підлягають ліцензуванню.

Як видно з вищенаведеного, система квот і ліцензій є в Україні одним з основних інструментів нетарифного регулювання, причому під режим квотування та ліцензування підпадають переважно вітчизняні експортні товари. Зважаючи на те, що Україна веде переговори про приєднання до системи ГАТТ/СОТ, а ст. ХІ Генеральної угоди по тарифах і торгівлі говорить, що “ні одна із сторін не повинна встановлювати чи зберігати на ввіз будь-якого товару із території іншої країни… ніяких заборон чи обмежень у формі квот, імпортних та експортних ліцензій чи обмежень, крім мит, податків чи інших зборів”, доцільно було б поступово проводити заміну квотування та ліцензування товарів на систему квот митних ставок. При цьому нульова квота (безмитний ввіз) може бути встановлена на імпорт товарів в попередньо обумовлених межах, а більш висока — для імпорту, який перевищує даний рівень.

Серед інших методів регулювання зовнішньоторговельної діяльності слід вказати на окремі види мита, податків і зборів. Так, акциз на багато імпортних товарів стягується за вищими ставками, ніж на аналогічні вітчизняні. З 1999 р. перелік підакцизних товарів скорочено з 36 груп (близько 100 позицій) до 15 груп (55 конкретних позицій). Скорочення вдвічі кількості підакцизних товарів відповідає вимогам Меморандуму економічної політики України на період з 1 липня 1998 р. по 30 червня 2001 р. і є сприятливим фактором, по-перше, для зниження податкового тиску на виробників та імпортерів, по-друге, для здійснення податкової реформи. Що стосується податкових пільг для українських виробників продукції, то діючими вони залишаються тільки для виробників транспортних засобів (до 1 січня 2007 року).

Методи встановлення “мінімальної митної вартості” застосовується виключно для нарахування ПДВ на імпортні товари. Важливе значення має захист українського товаровиробника від недобросовісного імпорту. У грудні 1998 р. був прийнятий Антидемпінговий кодекс України. Вжиття антидемпінгових заходів у 1999-2000 р.р. дало значний ефект. Зокрема, українське виробництво електроламп за цей період зросло в 10 разів.

Ще одним методом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є встановлення мінімальних (індикативних) цін на експортні товари, індикативні ціни нині охоплюють близько 20 видів українських експортних товарів, серед яких — чавун, арматура, феросиліцій, феросилікомарганець, титанова губка, карбамід, аміак, велика рогата худоба, вівці тощо.

За оцінками експертів, Україна на сьогоднішній день має один із найвищих рівнів субсидування виробництва серед країн Центральної та Східної Європи, що йдуть по шляху реформ.

В Україні згідно з діючим законодавством експортне субсидування надається у вигляді прямих державних субсидій підприємству або галузі промисловості при активній результативності експортної діяльності чи реалізації експортних програм. При виконанні цих вимог передбачається виплата премії або встановлення пільгових, порівняно з діючими, транспортних або фрахтових тарифів для експортних відвантажень. З огляду постанов Кабінету Міністрів та витратних статей бюджету України випливає, що значні кошти надаються на підтримку вугільної промисловості, сільського господарства, підприємствам літакобудування, легкої промисловості.

Непряме субсидування в Україні передбачає податкові субсидії, позики під нижчі проценти, пільгові зниження рівня державних внесків та виплат на соціальну допомогу, пільгові тарифи на енергію, відстрочення сплати податків, списання боргів, закупівлю акцій за надмірно високою ціною або надання фондів за зниженою вартістю тощо.

Одним із найпоширеніших непрямих засобів субсидування експортерів в Україні є податкові пільги — встановлення звільнень чи винятків щодо сплати чи відстрочки сплати податків. Згідно із Законом України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р., ПДВ обчислюється за нульовою ставкою щодо операцій із продажу товарів, що були вивезені (експортовані) за межі митної території України платником податку, який має право на отримання експортного відшкодування. Крім пільг, передбачених податковим законодавством, ряд пільг встановлено рішеннями Кабінету Міністрів, наприклад, зменшення ввізного мита на матеріали і комплектуючі, обладнання, що поставляються для будівництва суден на експорт суднобудівними підприємствами.

Не виключається також пряме або опосередковане постачання державним органам імпортних чи вітчизняних товарів для використання у межах здійснення програм з виробництва продукції на експорт; списання і реструктуризація податкової заборгованості (наприклад, вугільної промисловості або окремих підприємств по платежах до бюджету і відрахуваннях на соціальне страхування); надання цільових кредитів за рішенням уряду (наприклад, підприємствам цукрової та суднобудівної промисловості); надання виняткового права на випуск продукції або надання послуг (наприклад, вихід на зарубіжні мережі передачі даних може здійснюватися винятково через мережі підприємств “Укртелеком”, “Укркосмос”, “Інфоком”).

Разом з тим Закон України “Про поставку продукції для державних потреб” від 22.12.95 р. не повністю задовільняє вимоги економіки в державному регулюванні з допомогою системи державних замовлень. Закон перш за все передбачає відповідальність за невиконання зобов’язань за контрактом, прострочення терміну виконання зобов’язань, відмову укласти контракт. Враховуючи нестабільну ситуацію з доходною частиною бюджету, передбачений механізм забезпечення оплати державного контракту. Але при цьому відсутня стимулююча функція державного замовлення. Закон характеризує державне замовлення як інструмент регулювання економіки, але визначає систему його застосування, підстави укладення контракту, вимоги до виконавця. Невизначеною залишається відповідальність державних органів, які виступають замовниками, за невиконання договірних зобов’язань. Часто держава вчасно не оплачує вартість поставленої продукції, що по суті виглядає як безпроцентне кредитування держави підприємствами і викликає спротив останніх.

Велика питома вага у загальному обсязі субсидування експорту України належить сільськогосподарській продукції. Тут потрібно відмітити, що практично всі провідні країни світу проводять державну програму підтримки доходів фермерів шляхом гарантованих закупівель сільськогосподарської продукції в рамках квот за рахунок державного бюджету, а також виплачують премії за оброблені посівні площі. В рамках ГАТТ була прийнята Угода про сільське господарство, положення якої встановлюють спеціальні правила надання субсидій на продукцію агробізнесу.

Щодо державного фінансового сприяння експорту товарів і послуг в Україні, яке здійснюється на зворотній і платній основі, то воно включає надання урядових гарантійних зобов’язань на кредитні ресурси, які залучаються Державним експортно-імпортним банком та іншими уповноваженими банками для забезпечення обіговими коштами експортноорієнтованих підприємств та установ, та на страхування експортних кредитів від довгострокових комерційних та політичних ризиків, а також надання державних гарантій комерційному кредиту, що передусім спрямовується у перспективні конкурентоспроможні виробництва, та на стимулювання довгострокового кредитування комерційних банків через цільове рефінансування. Однак, ці форми державного сприяння економічному розвитку все ще знаходяться в зародковому стані, а вони потрібні виробникам-експортерам, які не мають достатнього обсягу обігових коштів, а банківська система у зв’язку з недостатньою капіталізацією неспроможна забезпечити їх дешевими кредитними ресурсами.

До інших нетарифних заходів можна віднести заборону на імпорт і транзит окремих видів товарів. Повний перелік такого роду заходів навряд чи можна укласти, оскільки деякі з них діють в завуальованій формі і лише дуже ретельний аналіз виявить їхню правову природу.

Закон України “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” (1997р.) встановлює, що допускається до імпортування продукти, передбачені для продажу населенню, вільні від карантину, за умови наявності на тарі всієї необхідної інформації.

У системі митного права діє велика кількість норм технічного змісту: технологічні схеми, класифікація окремих видів товарів тощо.

У вітчизняній практиці також недостатньо застосовуються технічні норми, стандарти та правила безпеки для захисту внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної несертифікованої продукції, що негативно позначається на становищі внутрішніх виробників та споживачів і є однією із вагомих загроз економічній безпеці держави. Незважаючи на досить розвинуту законодавчу базу, не втрачає гостроти проблема проникнення на внутрішній ринок України низькоякісної та фальсифікованої продукції. Оскільки значну її частину ввозять “човники” під виглядом особистого майна, то документи, що підтверджують якість товарів здебільшого відсутні, а вимоги державних контрольних служб щодо пред’явлення сертифікатів відповідності не мають юридичних підстав. Неврегульованим залишається і питання вилучення та утилізації неякісної й небезпечної для здоров’я продукції, яка після вилучення роками лежить на складах під митним контролем і за певних умов може знову потрапляти на ринок.

Потребує розв’язання й проблема фальсифікованої продукції під виглядом товарів відомих фірм та протидії ввозу модифікованих продуктів. Наше законодавство, на відміну від ряду країн, не зобов’язує виробників трансгенних продуктів вказувати походження таких товарів на упаковці. Прогалини в законодавстві України та контролі за його дотриманням дозволяють порушникам уникати адміністративного і кримінального покарання за реалізацію неякісних або небезпечних товарів, внаслідок чого наші споживачі абсолютно не захищені від продукції, яку іноземні виробники не можуть реалізувати на своєму внутрішньому ринку у зв’язку з її невідповідністю чинним міжнародним стандартам.

Недостатньо враховуються в національному законодавстві й можливості впровадження сучасних санітарно-ветеринарних норм, стандартів охорони природного середовища, фітосанітарних та інших бар’єрів, спрямованих на протидію імпорту недоброякісних споживчих товарів, сировини та устаткування. Взагалі ж, незважаючи на певний прогрес у створенні правової бази для впровадження технічних і санітарних норм та стандартів, правил безпеки, а також інших засобів нетарифного захисту внутрішнього ринку, досягнутий за останні роки, підстав для задоволення їх ефективністю немає.

В Україні майже відсутня сучасна лабораторна та інша діагностична база для оперативної перевірки якості імпортних товарів, не завершена стандартизація багатьох видів продукції, особливо харчової промисловості, не створена відповідна договірно-правова база щодо взаємного визнання стандартів і сертифікації з ЄС та іншими країнами світу, які є основними нашими торговельними партнерами. Наприклад, при вступі України до Світової організації торгівлі (СОТ) необхідно буде вказувати країну походження, виробника і маркувати продукцію знаком екологічної чистоти. Але у нашій державі немає стандартів, відповідно до яких можна було б провіряти “екологічну чистоту”, тобто немає ні однієї спеціалізованої акредитованої лабораторії, здатної провести такі дослідження.

Відсутня надійна система контролю за реалізацією законодавчих та нормативно-правових актів, збережено чимало пробілів у сфері нетарифного регулювання. У першу чергу слід переглянути багато стандартів і норм, оновлення яких сприяло б не тільки зведенню бар’єрів на шляху недоброякісного імпорту, а й стимулювало б зростання конкурентоспроможності вітчизняних товарів та розширення їх експорту.

До заходів нетарифного регулювання можна віднести й режим митного оформлення, який в Україні ще не відповідає міжнародним стандартам і лишається дуже громіздким. Наприклад, для митного оформлення імпортованого товару вимагаються такі документи: вантажна декларація; для ліцензованих товарів — ліцензія; для товарів, що підлягають контролю різних державних органів, — їхній дозвіл; платіжні документи, які підтверджують сплату митних зборів, податків і т.п., чи документи, в яких гарантується оплата; для товарів. що підлягають обов’язковій сертифікації, — сертифікат відповідності тощо. Крім того, митні органи мають право вимагати додаткові документи, перелік яких визначається посадовими особами митниці. Скажімо, вантажам з так званих країн ризику приділяється особлива увага.

За оцінками експертів, під час митного оформлення імпортних товарів підприємство змушене подавати масу документів і довідок, лише 10% яких передбачено митним кодексом України. Такий стан справ суперечить світовим тенденціям до скорочення кола питань, у вирішенні яких втручаються державні органи.

Контрольні запитання.

1. Які передумови поширення нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі?

2. У чому полягає особливість нетарифних методів регулювання?

3. Які методи кількісних обмежень вам відомі?

4. Чим відрізняється імпортна квота від добровільного обмеження експорту (ДОЕ)?

5. Які види квот ви знаєте і що вони передбачають?

6. Як на міжнародному рівні регулюється застосування технічних бар’єрів?

7. Для чого потрібні стандартизація та сертифікація продукції?

8. Чому Європейська податкова система розглядається американськими фірмами як можливий нетарифний бар’єр?

9. Які наслідки застосування нетарифних бар’єрів для економіки країни?

10. У чому полягає складність вимірювання нетарифних методів і які існують способи їх оцінки?

11. Які нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі найбільш поширені в Україні?