Основні категорії та класифікації СНР
Система національних рахунків (СНР) — це сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин.
Національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно з стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 р.
Система національних рахунків структурно складається з логічно послідовної й інтегрованої сукупності макроекономічних рахунків, балансових відомостей і таблиць, які відповідають узгодженим у міжнародному масштабі концепціям, визначенням, конвенціям і правилам обліку. Послідовно взаємопов'язані рахунки належать до різних видів економічної діяльності, яка відбувається у звітному періоді, балансових відомостей, що фіксують вартість активів і пасивів економічних суб'єктів на початок і кінець періоду, групових таблиць, де відображено зведені операції щодо всіх статей відтворення доходу. Перелічені структурні елементи СНР — узгоджені й усталені за певними ознаками класифікації і групування.
Важливою економічною класифікацією в СНР є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка включає секції:
А. Сільське господарство
В. Рибальство
С. Добувна промисловість
D. Обробна промисловість
Е. Виробництво електроенергії, газу та води
F. Будівництво
G. Оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту
Н. Готелі й ресторани
I. Транспорт
J. Фінансова діяльність
R. Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам
L. Державне управління
М. Освіта
N. Охорона здоров'я та соціальна допомога
О. Колективні, громадські та особисті послуги
Р. Послуги домашньої прислуги
Q. Екстериторіальна діяльність
Як бачимо, класифікація видів діяльності умовно поділяє їх на добувні, переробні й такі, що надають послуги.
Відповідно до КВЕД у СНР економічна діяльність розглядається як сукупність операцій з продуктами, послугами, доходами та фінансовими відносинами. Виконання цих операцій полягає у взаємодії між інституційними одиницями або в рамках самих одиниць. Економічні об'єкти, інституційні одиниці та операції між ними в національних рахунках групуються для того, щоб висвітлювати стан економіки відповідно до вимог ринкових відносин.
У СНР оперують поняттями ринкові товари і послуги, які забезпечують одержання прибутку, та неринкові, які надаються органами державного управління і некомерційними організаціями для задоволення індивідуальних потреб населення і колективних потреб суспільства.
У СНР розрізняють категорії внутрішньої і національної економіки. Для розмежування цих категорій використовують такі поняття: економічна територія, резидент, центр економічних інтересів.
Під економічною розуміють територію, якою адміністративно керує уряд країни і в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. До економічної території країни також належать:
· повітряний простір, територіальні води певної країни і континентальний шельф у міжнародних водах, щодо яких країна має виключне право на видобуток сировини, палива тощо;
· територіальні анклави за кордоном, тобто зони в інших країнах, використовувані урядовими закладами певної країни для досягнення дипломатичних, воєнних, наукових та інших цілей, наприклад посольства, консульства та інші дипломатичні заклади.
Економічна територія певної країни не включає територіальних анклавів інших країн або міжнародних організацій на своїй території.
Інституційні одиниці (домашні господарства, підприємства, організації) вважаються резидентами певної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов'язаний з економічною територією країни. Практично до резидентів країни належать особи, які проживають на її території, крім тих, що приїздять на відносно короткий (менш ніж на рік) строк (артисти, туристи, спортсмени, учені, сезонні робітники), а також члени іноземних посольств, представництв, інших дипломатичних закладів, що містяться на території країни.
Резиденти — це такі економічні одиниці, які мають більш тісно пов'язані з територією даної країни порівняно з будь-якою іншою країною. Економічні одиниці, які не є резидентами, розглядаються як нерезиденти. Такий поділ на резидентів і нерезидентів не пов'язаний з громадянством: резидент однієї країни може мати громадянство іншої країни. Для визначення статусу резидента використовуються такі поняття. Резидентами вважаються особи, які постійно мешкають у країні. Робітники-мігранти є резидентами тієї країни, в якій вони працюють, за умови, що мешкають вони в цій країні не менш як один рік. Уряд країни, коли йдеться, зокрема, про його діяльність за кордоном (наприклад, дипломатичні представництва), вважається резидентом своєї країни. Усі підприємства, що здійснюють свою господарську діяльність у межах території країни, класифікуються як резиденти в разі, коли вони частково або повністю є іноземною власністю. Отже, іноземні відділення і філії підприємств-резидентів розглядаються як нерезиденти.
Внутрішня економіка охоплює діяльність на економічній території країни як резидентів, так і нерезидентів; національна економіка — тільки резидентів, незалежно від їх місцезнаходження: на економічній території певної країни або за її межами.
Важливе групування в СНР відповідно до ринкових критеріїв —- це групування за інституційними секторами економіки. Одиниця класифікації — інституційна одиниця.
Інституційними називають економічні одиниці, які можуть володіти активами і брати на себе зобов'язання. Вони можуть займатися всією сукупністю операцій. Інституційні одиниці є центрами прийняття рішень за всіма аспектами економічного життя і за своїми головними функціями групуються в інституційні сектори, а саме:
· нефінансові корпорації — виробництво товарів на ринок і послуг нефінансового характеру;
· фінансові корпорації — фінансове посередництво або допоміжна фінансова діяльність;
· органи державного управління — виробництво (на додаток до виконання політичних функцій та ролі в регулюванні економіки) здебільшого неринкових послуг для індивідуального або колективного споживання і перерозподіл доходів і багатства;
· домашні господарства (усі представлені в економіці фізичні особи) — пропозиція робочої сили, кінцеве споживання і підприємницька функція: виробництво товарів на ринок і не фінансових послуг. Інституційна одиниця в економіці складається з однієї особи або групи осіб. Згідно з критеріями, які встановлені для визначення інституційної одиниці, домашнє господарство власника некорпоративного підприємства, звичайно, включає це підприємство, яке не вважається інституційною одиницею;
· некомерційні установи (НКУ), які обслуговують домашні господарства (юридичні особи, які здебільшого виробляють неринкові послуги для домашніх господарств; основними ресурсами цих установ є добровільні внески домашніх господарств).
Перелічені сектори економіки резидентні, оскільки центр їхніх економічних інтересів пов'язаний з економічною територією країни. Фінансові й нефінансові корпорації — це, як правило, ринкові госпрозрахункові підприємства, що формують свої доходи за рахунок доданої вартості, яка розподіляється між власниками робочої сили, капіталу і державою, а також здійснюють нагромадження активів для розширеного відтворення. Щодо решти інституційних секторів економіки, то їхні доходи або ресурси формуються в результаті розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП), добровільних внесків і пожертвувань та прибутків від власності. Сектор інші країни світу (решта світу) включає господарюючі суб'єкти інших країн світу, що вступають у відносини з резидентами України. Тому «решта світу» виступає фактично як нерезидентнии сектор економіки.
Інституційні одиниці виконують різні економічні функції: виробляють, споживають, заощаджують, інвестують і т. ін. Вони здійснюють різні види економічної діяльності (сільське господарство, промисловість тощо) як підприємці або особи, котрі одержують заробітну плату, або постачальники капіталу, або безробітні. У всіх аспектах їхньої економічної діяльності вони виконують дуже багато елементарних операцій.
Зміст операцій в СНР — відображення виробництва й утворення доходу, його розподіл і перерозподіл та використання на споживання й заощадження.
Операції згідно з їх природою групуються у відносно невелику кількість категорій. Основна класифікація операцій включає чотири їх види першого рівня і призначена для систематичного використання в рахунках і таблицях. Операції перехресно класифікуються з інституціональними секторами, галузями і продуктами, а також категоріями за цільовим призначенням.
Операції з товарами та послугами характеризує походження (внутрішня продукція або імпорт) і використання (проміжне споживання, кінцеве споживання, капіталоутворення або експорт) товарів та послуг. Товари та послуги завжди є результатами виробничої діяльності всередині країни або за її межами в поточному або попередньому періодах.
Операції з розподілу складаються з операцій, за допомогою яких додана вартість, що її створено у процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, капіталом І урядом, та операцій, пов'язаних з перерозподілом доходу і багатства.
Операції з фінансовими інструментами (або фінансові операції) відносяться до чистого придбання фінансових активів або до чистого сальдо взятих зобов'язань за кожним видом фінансового інструменту. Такі операції здійснюються як еквівалент нефінансових операцій.
Інші проведення за рахунками нагромадження охоплюють операції та інші економічні потоки, які змінюють кількість або вартість активів і зобов'язань. Вони включають споживання основного капіталу і придбання за відкиданням реалізації невироблених не фінансових активів, відкриття чи вичерпання корисних копалин або передачу іншим природних активів для здійснення економічних дій.
Активи і зобов'язання є компонентами балансів усієї економіки та інституційних секторів, які відображаються в балансових відомостях. Балансова відомість показує запаси активів і зобов'язань, які є на визначену дату за кожною одиницею чи сектором або економікою в цілому. Запаси пов'язані з потоками: вони є результатом нагромадження від попередніх операцій та інших потоків і змінюються за допомогою майбутніх операцій і інших потоків. Запаси фіксуються в момент, коли вони використовуються, і фактично є результатом безперервних надходжень і вилучень, а також тих чи інших змін у фізичному обсязі або вартості, які трапляються в період наявності даного активу чи зобов'язання.
Охоплення активів обмежене активами, щодо яких встановлюється право володіння і з яких власники можуть мати економічний зиск, тримаючи їх або використовуючи в економічній діяльності. Більшість споживчих товарів тривалого користування, людський капітал, культура і природні ресурси, які не можуть приносити економічний зиск їх власникам, перебувають поза сферою активів.
Класифікація активів розрізняє на першому рівні фінансові й не фінансові активи.
Інституційна одиниця, така як корпорація, може виробляти різні види товарів і послуг.
Для докладного вивчення виробництва у СНР використовується така статистична одиниця як підприємство, яка крім основної (однорідної) діяльності може охоплювати другорядні види діяльності.
Підприємства, які проводять одну й ту саму основну діяльність, згруповані в галузі згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності.
Розрізняють ринкові підприємства, які виробляють здебільшого товари і послуги для продажу за цінами, які є економічно значущими, і неринкові підприємства, які постачають більшість вироблених ними товарів і послуг безкоштовно або за цінами, які не є економічно значущими.
Для аналізу використовується також одиниця виробництва, яка є одиницею однорідного виробництва, що не охоплює другорядні види діяльності. Ці одиниці групуються в однорідні галузі.
У системі національних рахунків моментом здійснення операції вважається момент виникнення зобов'язання (звичайно, при зміні юридичного володіння активами), а не момент проведення розрахунку, тобто йдеться про те, що операції відображаються в момент їх здійснення, а не платежу.
У системі функціонують:
· продукти — результати праці, що мають матеріально-уречевлену форму;
· послуги — результати діяльності, які задовольняють певні особисті і суспільні потреби, що не втілюються в продуктах.
Їх поділяють на послуги матеріального й нематеріального характеру:
· товари — продукти та послуги, призначені для продажу на ринку;
· нетоварні послуги — послуги державних закладів і суспільних організацій, які стосуються їх поточного споживання;
· трансферти — перерозподільчі потоки доходів, що являють собою однобічні безвідплатні передачі доходів як у грошовій, так в натуральній формі, здійснювані з метою перерозподілу доходів і заощаджень. При цьому не враховують потоки доходів, продуктів та послуг у зворотному напрямі. Трансферти поділяють на поточні й капітальні