Метою теорій платіжного балансу є розроблення методів регулювання зовнішніх розрахунків.

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балан­субула розроблена у XVIII ст. Д. Юмом та Д. Рікардо. Вона пану­вала протягом майже 200 років до 30-х років XX ст. Відповідно до цієї теорії, якщо платіжний баланс країни пасивний внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в обі­гу та знижуються ціни, що сприяє підвищенню конкурентоспро­можності її товарів, збільшенню їх експорту і, врешті-решт, активі­зує баланс її міжнародних розрахунків. Якщо ж країна має актив­ний платіжний баланс, відбувається зворотний процес. Приплив золота до країни збільшує грошову масу в обігу, що веде до зростан­ня цін та стимулює імпорт дешевших іноземних товарів, внаслідок чого активний платіжний баланс стає пасивним.

Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу. Дж.М. Кейнс рекомендував зрівноважувати платіжний баланс дер­жавним регулюванням. Кейнсіанці вважали, що хронічна незрівноваженість платіжного балансу не може бути автоматично скорек­тована за допомогою ринку, отже, потрібне активне державне ре­гулювання різними методами.

Теорія внутрішньої та зовнішньої рівновагирозроблена Р. Харродом, Т. Сцитовським, Р. Манделем та ін. Прихильники цієї теорії намагалися знайти методи досягнення цієї рівноваги, використовуючи економічні моделі. Внутрішньою рівновагою вони вважали такий стан економіки, коли повна зайнятість поєднується зі стабільними цінами, а зовнішньою — тривалу рівновагу платіж­ного балансу.

Інструментарно-цільовий метод регулювання платіжного ба­лансурозробили Дж. Мід, Я. Тінберген та ін. Він передбачає розроблен­ня економетричних моделей регулювання платіжного балансу, умов­но поділивши показники на інструменти та цілі державної економіч­ної політики. Аналіз обмежується пошуком причинних взаємозв'яз­ків між незрівноваженістю міжнародних розрахунків країни та зміною відповідних методів грошово-кредитного бюджетного та ва­лютного регулювання. Виявлений зв'язок розглядається як причин-но-наслідковий.

Інструментарно-цільовий метод суперечить іншим заходам дер­жавного регулювання економіки, що обмежує його практичне застосування. Наприклад, заходи для стимулювання економічного зростання зазвичай погіршують платіжний баланс, а використання політики "дорогих речей", зокрема підвищення облікової ставки для покращання стану платіжного балансу, негативно впливає на внутрішнє виробництво та зайнятість за інших однакових умов.

Цей інструмент регулювання платіжного балансу обмежений соці­альними, економічними, технічними умовами. Підвищення відсот­кової ставки, наприклад, не завжди приваблює іноземні капітали, а відповідне її зростання в інших країнах може нейтралізувати ефект такої політики.

Теорія нормативного регулювання платіжного балансуроз­роблена Дж. Вільямсоном, Р. Міллером та ін. Особливості цієї тео­рії такі: поєднання антициклічного та антиінфляційного регулю­вання з регулюванням міжнародних розрахунків; дослідження проблеми інфляції та її впливу на платіжний баланс; необхідність міждержавного регулювання платіжного балансу та інфляції.

Монетаристські теорії регулювання платіжного балансубули популярними у 70-80-ті роки. Монетаристська теорія роз­глядає платіжний баланс як наслідок нерівноваги усього грошового господарства, що змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановленню рівноваги між попитом та пропозицією. Стабіліза­ція платіжного балансу розглядається як короткотерміновий про­цес, спрямований на усунення нерівноваги у грошовій сфері краї­ни. Ідеал монетаристської концепції платіжного балансу – "відкри­та" економіка, мінімальне обмеження руку товарів, робочої сили, капіталів, забезпечення свободи дій ринковому механізму в націо­нальній та світовій економіці.

Теорії міждержавного регулювання платіжного балансубазу­ються на поєднанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму.

Ці теорії використовуються у проектах реформи світової валютної системи, розроблених у роки Другої світової війни Дж.М. Кейнсом та Г. Уайтом. Проекти валютної реформи надавали великого зна­чення колективному регулюванню платіжного балансу, що знайш­ло відображення у Статуті МВФ. Бреттон-Вудською системою було передбачене систематичне (збалансоване) регулювання платіжного балансу країнами як з активним, так і з пасивним сальдо, але у різних напрямках, що передбачає вплив на внутрішній попит, рух капіталів та кредитів, а також курс національної валюти.

Ямайська валютна система відроджує принцип симетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з пасивним, так і з активним сальдо та намічає принципи міждержавного регулюван­ня платіжного балансу, серед яких необхідно відзначити такі: кри­терії незбалансованості платіжного балансу та методи його вирів­нювання, регулювання платіжного балансу, санкції проти порушень міжнародної угоди. Відповідно до панівних монетаристських кон­цепцій платіжного балансу МВФ розробляє стандартні програми "стабілізації" у вигляді макроекономічних моделей, кількісних орі­єнтирів, що поділені по кварталах. З 70-х років у "стабілізаційні" програми МВФ за аналогією з програмами МБРР входять заходи впливу не тільки на попит, але й на пропозицію. Розширення набору методів регулювання платіжного балансу, які рекомендуються МВФ, привело до покращання його співробітництва з МБРР. Новий підхід МВФ до регулювання платіжного балансу відповідає інтересам банків-кредиторів, які вбачають у цьому гарантію зміцнення платоспро­можності країн-боржників та зниження ризику їх кредитування.

Оновлені "стабілізаційні" програми МВФ свідчать про тенден­цію до посилення міждержавного регулювання платіжного балансу.

Наши рекомендации