Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи.
Метою проведення аварійно-рятувальних робіт є порятунок людей і надання медичної допомоги постраждалим, локалізація аварій та усунення пошкоджень, що перешкоджають веденню рятувальних робіт, створення умов для подальшого проведення відновлювальних робіт на об'єктах економіки.
При проведенні рятувальних робіт реалізуються такі завдання:
• розвідка маршруту висування і ділянки робіт;
• здійснення розшуку уражених і витягування їх із завалів;
• розбір зруйнованих, пошкоджених, захисних споруд та порятунок потерпілих що у них знаходились;
• надання першої медичної і першої лікарської допомоги потерпілим (ураженим) людям і евакуація їх у лікувальні установи;
• вивід населення з небезпечних місць (затоплюваних районів) в безпечні райони.
Невідкладні роботи мають на меті створити умови для проведення рятувальних робіт та забезпечення життєдіяльності об'єкта економіки шляхом ліквідації наслідків аварії на мережах комунального господарства, енергетики, транспорту, зв'язку.
Зміст невідкладних робіт:
• прокладання колонних шляхів та влаштування проїздів;
• локалізація аварій на газових, водопровідних, каналізаційних і технологічних мережах з метою створення умов для проведення рятувальних робіт;
• зміцнення або обвалення конструкцій будівель, що загрожують обвалами і перешкоджають безпечному руху і проведенню рятувальних робіт;
• ремонт та відновлення пошкоджених і зруйнованих ліній зв'язку і комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних робіт а також захисних споруд для укриття людей у випадку повторних надзвичайних ситуацій;
Аварійно-рятувальні роботи мають різний зміст, але проводяться, як правило, одночасно. При ліквідації наслідків гідродинамічних НС аварійно-рятувальні роботи проводяться у складній обстановці, вони характеризуються великим об'ємом і обмеженим часом на їх проведення, вимагають максимального напруження сил всього особового складу підрозділів МНС.
Територію зони затоплення для зручності управління роботами, забезпечення чіткої взаємодії між рятувальними підрозділами, як правило, розбивають на сектори, а сектор - на окремі робочі місця.
За результатами оцінки відомостей про обстановку вирішуються такі організаційно-технологічні завдання:
• визначається можливість і необхідність посилення залучених до робіт сил і засобів;
• визначається потреба в підрозділах різних типів;
• рятувальні підрозділи і техніка розподіляється по робочих місцях.
При розподілі сил та засобів, для проведення рятувальних робіт в зонах з небезпечним рівнем води доцільно організувати такі групи:
• група розвідки і пошуку постраждалих;
• група деблокування та евакуації постраждалих;
• група прийому постраждалих та надання їм першої медичної допомоги.
При проведенні пошукових заходів необхідно:
• обстежувати всю зону затоплення;
• визначити і позначити місця знаходження потерпілих;
• визначити стан здоров'я постраждалих, характер отриманих травм і способи надання першої медичної допомоги;
• визначити шляхи вилучення потерпілих;
• усунути або обмежити вплив на потерпілих вторинних вражаючих факторів.
Склад призначеного підрозділу визначається виходячи з розмірів зони затоплення, інженерної та метеорологічної обстановки, пори року і доби в момент проведення пошуку.
Успішне проведення аварійно-рятувальних робіт досягається своєчасної організацією і безперервним веденням розвідки, добуванням нею достовірних даних до встановленого терміну, високою виучкою та психологічної стійкістю особового складу, знанням і строгим дотриманням ним правил та заходів безпеки при проведенні робіт, чіткою організацією взаємодії сил і засобів, залучаються до робіт і всебічним їх забезпеченням.
Для виконання допоміжних робіт залучаються формування загального призначення.
Пункти збору потерпілих створюються в збережених, найбільш придатних для цих цілей будівлях. При неможливості використовувати будівлі встановлюють намети або влаштовують тимчасові укриття (навіси).
Для виявлення постраждалих командири формувань направляють пошукові групи, які ретельно обстежують територію.
Рятувальні команди (групи), посилені катерами, моточовнами, іншими плавзасобами, залучаються безпосередньо до порятунку людей і евакуації їх із зон затоплення.
Пошук людей здійснюється розвідувальними формуваннями на вертольотах, літаках і плаваючих засобах. Розвідувальні групи і ланки, що діють на швидкохідних плавзасобах і вертольотах, визначають місця найбільшого скупчення людей на затопленій території. Порятунок невеликих груп людей вони здійснюють самостійно.
Людям, що знаходяться у воді, які навіть вміють плавати, негайно кидають рятівний круг, дошку, жердину, будь-який інший плаваючий предмет.
При використанні для порятунку людей вертольотів рятувальники застосовують два основних способи:
• потерпілому подається кошик, в який він залазить самостійно;
• рятувальник спускається на канаті до потерпілого, обхоплює його і пристібає (прив'язує) до себе, потім вони піднімаються на борт за допомогою лебідки.
Першу медичну допомогу постраждалим надає особовий склад рятувальних підрозділів безпосередньо в зоні затоплення. У разі необхідності потерпілого направляють в стаціонарні лікувальні установи.
У постраждалих районах організовуються матеріальне забезпечення постраждалого населення, забезпечення їх продуктами харчування, водою, одягом та предметами першої необхідності. Ведеться постійний санітарний контроль, організовується очищення території, проводиться дезінфекція з метою запобігання епідеміям.
Район лиха оточують, всередині його організовується охорона громадського порядку, регулюється в'їзд і виїзд з нього.
В залежності від наявності відповідних сил і засобів пошукові роботи можуть проводитися: суцільним візуальним обстеженням зони затоплення розвідгрупа на плавзасобах; обльотом зони затоплення на вертольотах; за свідченнями очевидців і врятованих потерпілих. При проведенні пошукових заходів необхідно обстежити всю зону затоплення, визначити і позначити місця знаходження потерпілих, визначити стан здоров'я постраждалих, характер отриманих травм і способи надання першої медичної допомоги, визначити шляхи вилучення постраждалих, усунути або обмежити вплив на потерпілих вторинних вражаючих факторів.
В залежності від місцезнаходження потерпілих і технології виконання роботи по деблокування поділяються на три основні види:
· зняття потерпілих, що знаходяться над поверхнею води (з дерев, верхніх поверхів і дахів будинків);
· порятунок постраждалих, які перебувають на поверхні води;
· витяг постраждалих, що опинилися нижче рівня води (в затоплених приміщеннях, на дні).
Деблокування потерпілих з верхніх поверсі (рівнів) затоплених будівель і споруд, а також з дерев і чагарників здійснюється:
Ø за збереженими або відновленим сходових маршах;
Ø з використанням рятувальної мотузки (пояса),
Ø з використанням драбини-штурмовку;
Ø із застосуванням канатних доріг,
Ø із застосуванням рятувального рукава та інших технічних засобів порятунку
У зонах затоплення для порятунку постраждалих використовують різні плавзасоби і вертольоти. Для порятунку потерпілих в районах затоплення можуть бути також використані катери і моторні човни, які належать місцевим жителям. При наявності потужних буксирних катерів здатних долати опір розлилася річки, для зняття людей використовують пороми.
Порятунок постраждалих, які перебувають на поверхні води, проводиться шляхом підйому їх на борт плавзасобу, буксирування рятувальником вплав, з використанням табельних і підручних рятувальних засобів і т.п.
Витяг постраждалих із затоплених приміщень і з дна здійснюється рятувальниками в аквалангах.
В середньому слід виходити з розрахунку: пошукова група в кількості 20 чоловік на плавзасобі на 2 км2. Ділянка пошуку ділиться на смуги, призначені кожному розрахунку. Ширина смуги пошуку може становити 20-50 метрів. Розрахунок оснащується засобами позначення місць знаходження потерпілих (прапорці, ліхтарики, сигнальні ракети), засобами зв'язку та індивідуального захисту та надання першої медичної допомоги.
Рятування людей, що плавають на воді, повинно проводитися по можливості з дотриманням такій черговості підбору. Спочатку рятують плаваючих на воді без будь-яких рятувальних засобів, потім утримуються на поверхні за допомогою різних предметів з позитивною плавучістю, одягнених в індивідуальні рятувальні засоби, а потім знаходяться на групових рятувальних засобах. Знесилених піднімають за допомогою решт і сіток. Для уточнення числа людей, що підлягають порятунку, проводиться опитування врятованих.
Успіх ліквідації надзвичайної ситуації у вирішальній мірі залежить від організації дій органів управління і сил ОРС ЦЗ, ефективності управління проведенням аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт. Органи управління ОРС ЦЗ, галузеві підсистеми, сили ОРС ЦЗ наводяться в готовність, вводяться в дію плани захисту населення і територій від НС. Вживаються екстрені заходи щодо захисту населення, рятування матеріальних та інших цінностей.
Основним завданням органів виконавчої влади та органів управління ГСЧС всіх рівнів є запобігання або мінімізація збитку від затоплення, а також забезпечення захисту населення та об'єктів економіки.
Заходи захисту від повеней поділяються на оперативні (термінові) і технічні (попереджувальні).
Оперативні заходи не вирішують в цілому проблему захисту від повеней і повинні здійснюватися в комплексі з технічними заходами.
Технічні заходи носять попереджувальний характер.
Інженерні спрямовані на регулювання, затримання або відвід максимального стоку з метою запобігання затоплень територій за допомогою штучних споруд:
Ø зведення водосховищ;
Ø створення обвалування вздовж русел річок;
Ø проведення русло виправних робіт;
Ø будівництво відвідних каналів, насосних станцій і водоймищ-накопичувачів; проведення берегоукріплювальних робіт;
Ø підсипання;
Ø регулювання танення снігу і льоду;
Ø створення систем зливової каналізації і накопичувальних резервуарів у містах;
Ø будівництво загороджувальних дамб в морських затоках і в гирлах річок для захисту від морських нагонів).
Неінженерні методи захисту від повеней (заборона лісо відведення та здійснення заходів з лісовідновлення, агротехнічні прийоми обробки землі, здійснення контурних і безвідвальних оранок, обмеження господарської діяльності).
Заходи щодо зниження ризику виникнення НС. (Повінь, паводки):
Ø оповіщення населення;
Ø готовність транспорту до проведення евакуації і доставки необхідного обладнання та матеріалів;
Ø коригування транспортної схеми;
Ø евакуація;
Ø готовність медичних сил і засобів;
Ø надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги;
Ø готовність життє забезпечувальних служб;
Ø готовність рятувальних сил і засобів;
Ø підготовка сил і засобів для ліквідації наслідків;
Ø підготовка команд для підриву льоду з метою запобігання та ліквідації заторів на річках.
Ø обвалування суцільне і по ділянках;
Ø визначення кар'єрів виймання ґрунту, матеріалів для спорудження дамб;
Ø запобігання змиву ПММ, добрив та інших забруднень;
Ø підготовка та реконструкція насипів, дамб;
Ø контроль за станом будівель, споруд;
Ø захист сільгоспугідь, кормів;
Ø берего-і дно укріплювальні роботи;
Ø підсипання територій;
Ø обстеження транспортних комунікацій, кабельних ліній, мостів, дюкерів, шлюзів, закритих водойм, шламовідстійників, водопропускних труб, що потрапляють в зону можливого затоплення;
Ø обмеження (припинення) діяльності підприємств і організацій;
Ø охорона громадського порядку;
Ø розробка планів і різних сценаріїв;
Ø підготовка керівного складу;
Ø складання проектів захисту територій; контроль за розміщенням і будівництвом об'єктів;
Ø створення запасів матеріально-технічних засобів і сорбирующих матеріалів для ліквідації НС та їх наслідків.
Роботи по боротьбі з повенями і по ліквідації їх наслідків умовно діляться на три етапи (режиму).
Перший етап:
• прогноз стихійного лиха і організація робіт по зниженню можливих надзвичайних ситуацій;
• оповіщення керівників установ, об'єктів господарювання, командирів військових частин та населення; приведення в готовність органів ОРС ЦЗ;
• аналіз можливої обстановки;
• проведення підготовчих заходів зі зниження можливих втрат і збитків, приведення в готовність аварійно-технічних засобів, уточнення розрахунку сил та засобів на можливу евакуацію, визначення маршрутів евакуації, організація взаємодії.
Другий етап:
• проведення заходів з порятунку населення: зміцнення дамб та інших гідроспоруд; наведення переправ; евакуація в, незатопленние райони дитячих і лікувальних установ, населення, сільськогосподарських тварин; вивезення матеріальних і культурних цінностей; пошук і порятунок людей і тварин;
• життєзабезпечення населення: постачання майном і продуктами потерпілих; відновлення пошкоджених систем водо-, тепло-, електропостачання і зв'язку; відновлення залізних і автомобільних доріг і мостів.
Третій етап:
• відновлення житлового фонду;
• введення в дію об'єктів соціальної сфери, мереж тепло-та енергопостачання;
• прибирання збереженого врожаю;
• відновлення комунікацій (доріг і мостів).
Роботи з ліквідації наслідків руйнувань на комунально-енергетичних мережах виконують спеціальні формування, що мають відповідну підготовку і оснащення.
На об'єктах житлово-комунального господарства (ЖКГ) заходи розглядаються для кожного конкретного об'єкта потрапив в зону підтоплення, виходячи з місцевих умов.
На об'єктах енергетики в період ліквідації НС здійснюють:
• організацію постійного нагляду (1 - 1,5 год) за станом енергооб'єктів, електричних опор від розвивається стихії (проходження льоду, підмивання і т.д.).
• негайне реагування на що розвиваються негативні прояви, для стримування ситуації і можливого усунення надзвичайних ситуацій.
Приклад - підсипка електричних підстанцій, зміцнення електричних опор.
• перепідключення споживачів по аварійним схемами, для забезпечення життєдіяльності об'єктів громадського та житлового сектора, виробничих підприємств.
• відключення споживачів та об'єктів енергетичного господарства, які потрапляють в зону затоплення, для запобігання пожеж і нещасних випадків.
Боротьба з заторами (зажорами) полягає в запобіганні їх утворення чи ліквідації вже утворившихся.
Утворення заторів попереджують попередніми розкриттям річки. Прискорення розтину ділянки річки досягається ослабленням крижаного покриву, затримка розкриття - зміцненням льоду. У результаті ослаблення або порушення суцільності крижаного покриву знижується його опірність водному потоку, тому забезпечується беззаторний пропуск льоду.
При ліквідації заторів найбільш ефективним є вибуховий спосіб, застосування якого найбільш доцільно в період утворення заторів. Затор на широких річках руйнують, дроблячи його поступово знизу вгору за течією, починаючи з підриву крижаних полів нижче затору.
Якщо затор не втратив стійкості після руйнування крижаного поля, то необхідно провести ще серію вибухів уздовж берегів, або на середині річки (в межах нижньої найбільш ущільненої частини затору). Якщо і після цього затор залишиться на місці, слід провести серію вибухів вздовж затору.
На середніх річках підривати лід необхідно зверху вниз за течією або одночасно по довжині затору, так як це сприяє утворенню в заторі каналу, по якому йде основний потік води, при цьому заторний рівень знижується, а сам затор розмивається.
Висновок по лекції: Аварійно-рятувальні роботи мають різний зміст, але проводяться, як правило, одночасно. При ліквідації наслідків гідродинамічних НС аварійно-рятувальні роботи проводяться у складній обстановці, вони характеризуються великим об'ємом і обмеженим часом на їх проведення, вимагають максимального напруження сил всього особового складу підрозділів МНС. Територію зони затоплення для зручності управління роботами, забезпечення чіткої взаємодії між рятувальними підрозділами, як правило, розбивають на сектори, а сектор - на окремі робочі місця.