Роль держави у формуванні інноваційної політики промислових підприємств України
Як свідчить світовий досвід, формування інноваційної системи неможливо без активної участі держави. Варто враховувати, що роль держави в становленні інноваційної економіки значно більше ніж при регулюванні звичайної економічної політики. Це повинне передбачати розробку стратегії переходу до інноваційної моделі розвитку на основі використання методів наукового планування на всіх рівнях управління, підвищення рівня інноваційної культури.
Проблемами інноваційної діяльності підприємств України займалися такі науковці: О.І. Волков, Ж.А. Говоруха, Л.І. Федулова, М.П. Денисенко, А.А. Мазур та інші. Також велика увага цьому питанню приділяється співробітниками Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України В. Ф Бесєдіним, М.М. Якубовським, О.Л. Фещенко. Але постійні зміни в економіці України вимагають здійснення системних досліджень з метою виявлення характерних тенденцій та закономірностей інноваційного розвитку промисловості для визначення стратегічних завдань її подальшого перетворення як один із головних факторів забезпечення конкурентоспроможності країни.
Крім того, для формування національної інноваційної системи України важливо мати нормативно-правову базу регулювання інноваційної діяльності. На законодавчому рівні інноваційна діяльність України визначена "Концепцією науково-технологічного й інноваційного розвитку України", Законом України "Про інноваційну діяльність", Законом України "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні" та ін.
Створення інноваційної системи в державі не є разовою акцією, а є системним багаторівневим завданням, рішення якого вимагає постійної й наполегливої роботи всього суспільства. Інноваційна система не формується спонтанно на основі механізмів саморегуляції, а вимагає активного втручання й управління цим процесом з боку держави. Інноваційна політика повинна бути погоджена із загальною економічною політикою держави й формуватися на базі законів з відповідним матеріально-технічним і фінансовим забезпеченням.
Регулююча економічна й соціальна роль держави в сучасному суспільстві акумулює функції державних органів по регулюванню інновацій. До найважливіших з них відносяться:
Акумулювання коштів на наукові дослідження й інновації. Необхідна концентрація ресурсів може досягатися за рахунок як дії загальних механізмів перерозподілу через бюджет, так і формування спеціальних фондів. Ця функція може здійснюватися шляхом не тільки безпосереднього фінансування інноваційних процесів з державних коштів, але й сприяння акумулюванню ресурсів в приватних, акціонерних, змішаних, суспільних і міжнародних структурах. У ряді випадків держава може концентрувати як фінансові засоби, так і необхідні для здійснення інновацій інтелектуальні й матеріально-технічні ресурси.
Координація інноваційної діяльності, Перед державою виникає завдання визначити загальні стратегічні орієнтири інноваційних процесів. З метою їхнього досягнення держава сприяє кооперації й взаємодії різноманітних інститутів у здійсненні інновацій. Державні структури формують єдиний технологічний простір, що забезпечує сумісність нововведень. Крім того, актуальними завданнями є координація в тимчасовому аспекті, яка б синхронізувала нововведення по технологічних ланцюжках і стадіям науково-інноваційного циклу, а також зм'якшення циклічності інвестиційних і інноваційних процесів.
Стимулювання інновацій. Центральне місце тут займають заохочення конкуренції, різноманітні фінансові субсидії й пільги учасникам інноваційних процесів. Велике значення має часткове або повне державне страхування інноваційних ризиків. Держава здатна здійснювати "інноваційний тиск" на господарюючих суб'єктів введенням санкцій за випуск застарілої продукції або використання застарілих технологій.
Створення правової бази для інноваційних процесів. Важливим є не тільки формування необхідного законодавства, що з'єднає його стабільність і своєчасне коректування відповідно до суспільних і технологічних змін, але й створення реально діючих механізмів, які забезпечать його дотримання.
Кадрове забезпечення інновацій. Зміст програм навчання в державних навчальних закладах повинен сприяти як розвитку творчого потенціалу генераторів інновацій, так і сприйнятливості фахівців до нововведень. Необхідно прагнути до досягнення збалансованості універсальних і спеціальних знань, а також уявлень про комерціалізацію інновацій. Важливо в кожного сформувати навички до постійної самоосвіти протягом всього активного життя.
Формування науково-інноваційної інфраструктури. Держава забезпечує створення відповідного законодавчого поля й формування інфраструктури ринку інновацій.
Інституціональне забезпечення інноваційних процесів. Тут, насамперед, виділяється створення державних організації й підрозділів, що виконують науково-дослідні розробки і здійснюють нововведення в галузях державного сектора економіки (таких, як оборона, охорона здоров'я, та ін). Держава також сприяє поширенню в економіці організаційних структур, найбільш ефективних з погляду продукування й впровадження інновацій (великих корпорацій, малого бізнесу).
Регулювання соціальної й екологічної направленостей інновацій. З одного боку, держава визнана надавати особливу підтримку нововведенням, що забезпечують соціальну стабільність і підтримку екологічної рівноваги, а з іншого боку - тільки на державному рівні можливо запобігти негативним впливам, пов'язані із НТП, і нейтралізувати їхні наслідки.