Система методів управління

Методи управління – це способи впливу на окремих праців­ників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).

Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, яки­ми керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні (адміністративні) методи управління діяльністю підприємств. Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб'єкта підприє­мницької чи іншої діяльності.

Економічні методи управління – це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих проце­сах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-гро­шових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації. Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного ви­робництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфіка­ційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втра­чають свій пріоритетний стимулюючий вплив.
4.Виробнича структура підприємства та чинники , що її визначають.

Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох чинників. Головними з них є: виробничий профіль підприє­мства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.

Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особли­вості продукції, що виробляється, безпосередньо зумовлюють хід виробничого процесу і склад відповідних підрозділів. Так, конст­рукція виробу передбачає певні технологічні процеси його виго­товлення, певну їхню послідовність та трудомісткість. Отже, вона визначатиме й перелік виробничих підрозділів, що здійснюють ці технологічні процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, які її реалізують, та передбачає більш розга­лужену систему зв'язків між ними.

Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. Із розвитком і поглибленням спеціалізації зменшується кількість ви­робничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша його структура.

Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Наприклад, підприємства розміщені у віддалених від промислових центрів регіонах, як правило, більш універсальні та автономні. Для таких підприємств характерна розвинута виробни­ча структура.
5.Принципи організації виробничих структур.

Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.За цехової виробничої структури основним виробничим підроз­ділом є цех, тобто адміністративне відокремлена частина підприємства, що в ній виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.
Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалі­зації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціа­лізацію підприємства.
Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовуєть­ся для забезпечення власних потреб усередині самого підпри­ємства.
Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які за­безпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.
Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.
У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням но­вих виробів, розробкою нових технологій, проведенням різнома­нітних експериментальних робіт. Підприємства зі спеціалізованою структурою поділяють на:


  • підприємства механоскладального типу, які отримують заго­тівки від інших підприємств;

  • підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприє­мствах;

  • підприємства заготовочного типу, що спеціалізуються на ви­робництві заготівок;

  • підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей


6. Організаційна структура управління та її типи. Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом гос­подарювання – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В організаційній структурі управління тим чи тим суб'єктом гос­подарювання кожний її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елемен­тами. Зв'язки названих елементів системи управління поділяють­ся на лінійні, функціональні та міжфункціональні.

Лінійні зв'язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор - начальник цеху - майстер). Ці зв'язки з'являються там, де одного керівника підпорядковано іншому.

Функціональні зв'язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху - на­чальник планово-економічного відділу).

Міжфункціональні зв'язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління (начальник цеху - начальник це­ху, начальник служби маркетингу - начальник конструкторсько­го відділу). Характер зв'язків визначає відповідний тип організа­ційної структури управління суб'єктом господарювання.

Тема 3 «Персонал підприємства»
1.Класифікація та структура персоналу

· Персонал підприємства формується та змінюєть­ся під впливом внутрішніх (характер продукції, тех­нології та організації виробництва) і зовнішніх (де­мографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропонування робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні па­раметри трудових ресурсів. Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни - персонал, кадри, трудовий колектив.
Персонал підприємства – це сукупність постійних праців­ників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) ма­ють досвід практичної діяльності.
Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового тру­дового договору (контракту). Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.
Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.
Спеціалісти – це працівники, що виконують спе­ціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.
Службовці – це працівники, що здійснюють підготов­ку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокре­ма - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.
Робітники – це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, пе­реміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матері­альних послуг та ін. За рівнем кваліфікації робіт­ників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку. На формування різних видів структур персоналу та трудових ресурсів в Україні (як на макро-, так і на мікрорівні) у найближчі роки впливатимуть такі фактори та загальні тенденції:
інтенсивний перерозподіл працівників із промисловості та сільського господарства в інформаційну сферу та у сферу праці з обслуговування населення;


  • включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж у тих, що вибувають за межі праце­здатного віку;

  • підвищення частки допоміжної розумової праці (нині вона в кілька разів менша, ніж у розвинутих країнах з ринковою еко­номікою);

  • зростання попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів, наладчиків, програмістів-експлуатаційників), що може значною мірою задовольнятись за рахунок безробітних з категорій керів­ників та спеціалістів;

  • уповільнення темпів зниження частки мало- та некваліфікованної праці у зв'язку з різким скороченням за останні п'ять років технічного переозброєння діючих підприємств.

2. Визначення чисельності працівників Планування трудових ресурсів на діючому підприємстві почи­нається з оцінки їхньої наявності. Останнє передбачає інвентари­зацію робочих місць, виявлення кількості тих, хто працює на кожній операції, що забезпечує реалізацію кінцевої мети (створення про­дукції, надання послуг). Аналіз і дальші розрахунки проводяться за категоріями працівників (робітники, керівники, спеціалісти, службовці), а для кожної з них - за професіями, спеціальностями, розрядами. Щодо працівників розумової праці, то в цьому разі можна використати систему інвентаризації трудових навичок або спе­ціальностей, тобто реєстрацію професійних навичок службовців із зазначенням кількості працівників, які володіють ними.

Розрахунки чисельності спираються не лише на кількісну та якісну оцінку самих трудових ресурсів, а й на можливий рівень їхнього використання та на аналіз факторів, які впливають на цей рівень, - технічних, організаційних, соціально-економічних.

Об'єктами аналізу в такому разі стають:


  • номенклатура продукції, що виготовляється, та послуг, що надаються;

  • утрати робочого часу та причини таких;

  • характер та порівняльний рівень технологічних процесів і устаткування;

  • прогресивність та відповідність сучасним вимогам органі­зації праці та виробництва;

  • рівень мотивації трудової діяльності;

  • норми обслуговування та виробітку, рівень фактичного вико­нання норм тощо.


Визначення планової чисельності персоналу залежить від спе­цифіки підприємства, особливостей його функціонування. Зокрема:


  • розрахунки за обсягом будуть різними для підприємств масо­вого та серійного виробництва у порівнянні з підприємствами оди­ничного й дослідного виробництва;

  • підприємство, яке докорінно диверсифікує свою діяльність, натрапить на значно більші проблеми в розрахунках ніж під­приємство, що тільки збільшує обсяги виробництва чи надання послуг;

  • підприємству, виробництво на якому має ритмічний характер протягом усього року, незнані проблеми виробництва сезонного характеру, у тім числі щодо розрахунків чисельності персоналу.


За умови значних організаційних змін (наприклад, створення нового підприємства) оцінка майбутніх потреб у трудових ресур­сах є досить складним завданням. У цьому разі використовують типові структури, моделі, аналоги.

За визначення чисельності на перспективний період необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища, а саме:


  • ринкову кон'юнктуру, зв'язану з тим чи тим видом діяльності;

  • циклічність розвитку економіки, передбачення можливого за­гального економічного спаду;

  • регіональні особливості ринку праці (переміщення виробни­чих потужностей в регіони з нижчою вартістю праці);

  • державні (урядові) програми, замовлення, контракти (згідно з останніми підприємство зобов'язане створювати нові робочі місця);

  • юридичні аспекти (закони, договори з профспілками і т. ін.), що регулюють трудові відносини, захищають інтереси окремих категорій населення та працівників;

  • можливості використання тимчасового наймання працівників, надомної праці.

3. Оцінка персоналу Формування ринкового механізму та системи державного регулювання ринку праці потребують урахування цих та інших об'єктивних тенденцій, їхнього позитивного та негативного впли­ву на функціонування економіки в цілому та окремих під­приємств.

Управління трудовими ресурсами, забезпечення їхнього ефек­тивного використання потребує обов'язкового формування систе­ми оцінки трудового потенціалу підприємства.

Передовсім слід розрізняти явочну, облікову та середньооблікову чисельність працівників підприємства.

Явочна чисельність включає всіх працівників, що повинні з'явитися на роботу для забезпечення нормального функціонування виробництва.

Облікова (спискова) чисельність включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, котрих прийнято на роботу терміном на один і більше днів незалежно від того, перебувають вони на ро­боті, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному ли­стку тощо.

Середньооблікова (середньоспискова) чисельність працівників за певний період ви­значається як сума середньомісячної чисельності, поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді. Середньомісячна чисельність працівників визначають сумуванням спискової чисельності за всі дні місяця і діленням на число календарних днів у місяці.

Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходять на роботу з поважних причин.

Окрім оцінки персоналу з допомогою групування за названими вище ознаками, у зарубіжній та вітчизняній практиці управління тру­довими ресурсами найчастіше використовуються подані нижче по­казники, які потребують порівняння з аналогічними в споріднених підприємствах або мають аналізуватися в динаміці. Це показники плинності персоналу, рівню дисципліни (неявок на роботу), відповідальності кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт, співвідношення чисельності окремих категорій працівників, стабільність персоналу та інші


Тема 4 : «Капітал і виробничі засоби підприємства»
1.Загальна характеристика капіталу Під капіталом розуміють суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення будь-якої підприємницької діяльності (бізнес-процесів).Частина капіталу, яка витрачається на придбання засобів виробництва, утворює постійний капітал, інша частина, яка спрямовується на залучення робочої сили, утворює змінний капітал.В залежності від мети використання та характеру кругообігу капіталу постійний капітал розподіляється на:1. Основний капітал - частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.2. Оборотний капітал - частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання предметів праці та оплату праці найманої робочої сили.

За джерелами формування капітал підприємства поділяється на:

1. Власний капітал - капітал, створюваний переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за відрахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів, який зазвичай включає статутний, пайовий та резервний фонди підприємства.

2. Позиковий (залучений) капітал - капітал, сформований на тимчасовій основі у вигляді довгострокової та (або) короткострокової позики, яка залучається у формі банківського кредиту.


2. Оцінка, класифікацыя та структура основних засобів підприэмстваOцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

Основні фонди підприємства у зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці мають кілька видів оцінки:

Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію або придбання.

Наши рекомендации