Поняття світової валютної системи

Валютна система в цілому є сукупністю способів, інструментів та інституцій за допомогою яких формуються і використовуються валютні ресурси. Кожен національний ринок має власну національну валютну систему.

Національна валютна система є частиною грошової системи країни, в рамках якої здійснюється міжнародний платіжний обіг. Елементами національної валютної системи є:

· національна валютна одиниця;

· режим валютного курсу;

· умови конвертованості валют;

· система валютного ринку і ринку золота;

· порядок міжнародних розрахунків країни;

· склад і система управління золотовалютними резервами країни;

· статус національних закладів, що регулюють валютні відносини країни.

Національні валютні системи формуються на основі національного законодавства з урахуванням норм міжнародного права. Їх особливості визначаються умовами і рівнем розвитку економіки країни, її зовнішньоекономічними зв'язками, завданнями соціального розвитку. На базі національних валютних систем формується світова валютна система, хоча сьогодні про неї в її завершеному вигляді говорити ще передчасно. Більш точним є термін "міжнародна валютна система", який саме і відображає сучасний стан світової валютної системи. Міжнародна валютна система— це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, яка склалась на основі розвитку міжнародних ринків товарів, факторів виробництва, фінансових інструментів, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних економік. Її основними елементами є:

· основні міжнародні платіжні засоби (національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці тощо);

· механізми визначення та підтримки валютних курсів;

· порядок балансування міжнародних платежів;

· умови конвертованості валют;

· режим міжнародних валютних ринків і ринків золота;

· статус міжнародних інституцій, що регулюють валютні відносини.

В умовах ринкової економіки рух грошових засобів між країнами, обмін і продаж валют здійснюється здебільшого через діяльність великих комерційних банків.

Ці банки мають розгалужену мережу філій в різних країнах. Вони можуть також мати валютні рахунки в банках інших країн. Через такі банки здійснюються зовнішньоекономічні операції, клієнти здійснюють вклади на рахунки в одній валюті і, за необхідності, переказують їх за кордон в іншій валюті.

Головними економічними агентами валютного обігу в міжнародній сфері є імпортери, експортери, комерційні банки, валютні брокери і дилери, урядові органи, а також міжнародні фінансові організації

Формування світової валютної системи тісно пов'язане зі створенням і розвитком світового господарства. Вважають, що вона пройшла у своєму розвитку три основних етапи, які пов'язуються з існуванням певних систем: золотого стандарту, золотодевізного стандарту та сучасної валютної системи. Класифікація цих систем базується на визначенні певного активу резервним, тобто таким, що використовується для регулювання дисбалансів у міжнародних платежах.

Золотий стандарт у міжнародній валютній системі запроваджувався двічі — з 1880 по 1914 р. і з 1925 по 1931р.

Золотий стандарт має три основні правила.

1. Держава фіксує ціну золота, і як наслідок, вартість своєї грошової одиниці в золотому вираженні. Звідси, паритетна вартість золота — це встановлена державна ціна золота в національній валюті.

2. Держава підтримує конвертованість вітчизняної валюти в золото. По іншому, держава зобов'язана купувати і продавати валюту на першу вимогу. Будь-яка людина (в т. ч. іноземець) може прийти в Центральний банк і за невеликі комісійні обміняти банкноти або чеки, виписані на пред'явника, в банку на золото.

3. Держава дотримується політики золотого забезпечення або стопроцентного покриття, тобто в неї є запаси золота, які за вартістю не менші за сумарну вартість випущених в обіг грошей. Держава створює гроші, купуючи у населення золото і, навпаки, продаючи його, "знищує" їх. Скорочення запасів золота в Центральному банку веде до скорочення випущеної в обіг грошової маси один до одного.

Таким чином, золотий стандарт— це валютна система, заснована на офіційному закріпленні країнами золотого вмісту в одиниці національної валюти та зобов'язанні центральних банків купувати і продавати національну валюту в обмін на золото. Отже, валютні курси були фіксованими, що називалось монетним паритетом.

Валютні курси могли коливатись в межах "золотих" точок, тобто на розмір вартості пересилки золота.

Золотодевізний стандарт— це міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених фіксованих паритетах валют до долара США, який у свою чергу був конвертований в золото за фіксованим курсом. Механізм останнього базувався на золоті та провідних валютах світу. Це було закріплено рішеннями Генуезької конференції 1922 р. Грошові системи 30 країн у цей час також функціонували на базі золотодевізного стандарту.

Офіційно цей стандарт проіснував до 1944 р., хоча реально він втратив силу раніше. У 1944 р. була введена Бреттон-Вудська валютна система, або золотодолоровий стандарт. Це був різновид золотодевізного стандарту.

Головні елементи Бреттон-Вудської валютної системи такі:

· введення уніфікованої системи валютних курсів відповідно до встановлення паритету, тобто офіційно фіксованого курсу валюти до золота, іншої валюти, або валютного композиту;

· встановлення паритету до золота, або напряму через золотий вміст долара США, фіксований на 1 липня 1944 р. у розмірі 0,88571 г чистого золота за 1 дол. або 35 дол. за унцію;

· забезпечення конвертованості двох резервних валют долара і фунта стерлінгів в золото за офіційним курсом;

· підтримка ринкового валютного курсу всіх валют в межах 1 % відхилення в будь-який бік від паритету;

· отримання згоди МВФ на будь-яку зміну курсу, що перевищує 10 % відхилення від паритету.

Бреттон-Вудська валютна система лише тимчасово відповідала структурі економічних зв'язків, що склались у світі. Ще в 1972 р., коли стало очевидним, що система фіксованих паритетів більше не відповідає інтересам більшості країн, був створений комітет з реформи міжнародної валютної системи в складі 20 країн (так званий комітет двадцяти, пізніше перейменований у Тимчасовий комітет Ради управлінців МВФ). Він сформував принципи нової валютної системи. Вони були проголошені на конференції в Ямайці (Кінгстоні) у 1976 році:

· країни можуть використовувати будь-яку систему валютного курсу на вибір — фіксованого чи гнучкого;

· скасована офіційна ціна золота, воно перестало бути офіційним засобом платежу між МВФ і його членами;

· МВФ отримав право здійснювати жорсткий контроль за змінами валютних курсів і угодами про їх встановлення;

· створені спеціальні права позичання (СПЗ) як додатковий резервний актив у міжнародній валютній системі.

За своїм характером — це девізна система з комбінацією фіксованих і гнучких курсів валют, що регулюється як на двосторонній основі шляхом угод між країнами, так і на багатосторонній, — через механізм МВФ.

Звичайно, сьогодні існують і досить стійкі регіональні валютні системи, наприклад, європейська.

Суть і види валют

Під валютою розуміють грошову одиницю країни чи інший платіжний засіб.

За різними ознаками валюту поділяють:

а) на національну валюту — законний платіжний засіб на території країни, що його випускає;

б) іноземну валюту — платіжний засіб інших країн, що законно чи незаконно використовується цією країною;

в) резервну валюту — валюту, в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, необхідні для покриття боргів;

г) валюту, що вільно використовується, тобто валюту, що широко використовується для міжнародний угод і активно купується і продається;

д) тверду валюта — валюту зі стабільним валютним курсом.

Однією з найважливіших ознак валюти є її конвертованість.

Конвертованість валюти— це здатність резидентів вільно, без будь-яких обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.

Залежно від типів міжнародних операцій встановлюється ступінь конвертованості валюти, який нижче наведено в порядку зростання.

Конвертованість за поточними операціями— це відсутність обмежень на платежі й трансферти з поточних міжнародних операцій, що пов'язані з торгівлею товарами і послугами, міждержавними переказами, доходами і трансфертами.

Конвертованість за капітальними операціями— це відсутність обмежень на платежі й трансферти з міжнародних операцій, що пов'язані з рухом капіталу.

Повна конвертованість— це відсутність будь-яких обмежень і за поточними, і за капітальними операціями.

У внутрішньому грошовому обігу може широко використовуватись іноземна валюта, тоді виникає так званий паралельний обіг валют. Він може мати такі форми:

а) доларизація або використання іноземної валюти як засобу обігу, одиниці розрахунку і засобу зберігання;

б) валютне заміщення або використання іноземної валюти тільки як засобу обігу.

Валюта як і будь-який товар має ціну. Оскільки ціну валюти не можна виразити в ній самій, то її виражають в інших валютах, і це є обмінний, або валютний, курс. Валютний (обмінний) курс— це одиниця національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти. Валютний курс може встановлюватися законодавчо або в процесі взаємного котирування валют. Валютне котирування— це визначення валютного курсу на основі певних ринкових механізмів.

Розрізняють наступні методи валютного котирування.

Пряме котирування— це вираження валютного курсу одиниці національної валюти в одиницях іноземної валюти ( 0,2 долара за 1 гривню, для гривні це буде пряме котирування, а для долара опосередковане).

Непряме котирування— це вираження валютного курсу одиниці іноземної валюти в одиницях національної валюти (якщо курс становить 5 гривень за 1 долар, то для долара це буде пряме котирування, а для гривні опосередковане).

В практиці використовується крос-курс котирування — це вираження курсів двох валют одної до іншої через їхній курс щодо третьої валюти (як правило, до долара США). Наприклад, якщо опосередковане котирування гривні до долара становить 1 долар США = 5 гривень, а пряме котирування долара до швейцарського франка – 1 долар = 1,6 швейцарського франка, то крос-курс гривні через долар до швейцарського франка становитиме: 1 швейцарський франк = 5 / 1,6 = 3,13 гривні.

За часовим виміром котировки валютного курсу, що використовуються у бізнесовій практиці, мають таку класифікацію.

Курс-спот — це курс, за яким обмінюються шиї ю їм лише впродовж двох днів з моменту досягнення угоди про курс.

Фодварний курс — це узгоджений курс, за яким обмінюються валюти в певний момент в майбутньому, більш ніж через три дні після досягнення угоди про курс.

Важливим є різновид валютного курсу – паритет купівельної сили. Це валютний курс, за яким купівельна сила грошей у різних країнах буде однаковою. Якщо, наприклад, „Форд” в Україні коштує 53300 гривень, а США – 10000 доларів, то ПКС становитиме 5,33 грн = 1 дол.

Режими валютних курсів— це організація або правила і процедури визначення валютного курсу, його зміни, використання для здійснення розрахунків, налагодження постійних відносин між країнами, обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків.

Вибір режиму курсоутворення залежить від стану економічного розвитку, показників економіки, ступеня її відкритості, стану фінансових ринків, ступеня їх диверсифікованості, стану платіжного балансу, величини резервів іноземної валюти, ступеня залежності економіки від міжнародної торгівлі, стану грошової системи країни тощо. Існує декілька основних режимів валютного курсу.

Фіксований режим валютного курсу.Валютний курс встановлюється урядом як постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну. Він більше підходить для невеликих відкритих економік, які значною мірою залежать від зовнішньої торгівлі. Може також використовуватись у випадку зіткнення країни з "внутрішніми номінальними шоками".

Переваги.

1. Дисциплінує економічну політику.

2. Сприяє взаємозалежності національних економік на основі більш тісної координації макрополітики країн.

3. Створює більш ефективне економічне середовище (наприклад, розподіл ресурсів).

4. Стимулює довгострокові прямі іноземні інвестиції.

5. Робить більш ефективною фіскальну політику щодо стимулювання зростання національного доходу.

Недоліки.

1. Внутрішні економічні цілі підпорядковані зовнішнім цілям забезпечення рівноваги платіжного балансу.

2. Занадто великий обсяг валютних резервів нераціонально прив'язаний до потреб підтримання національного фіксованого валютного курсу.

3. Економіці неможливо ізолюватись від зовнішніх шоків.

4. Недружелюбна спекуляція слабкою валютою не дає змоги підтримувати довгий час зафіксовані про порції обміну валют.

5. Ігнорує вільну гру попиту і пропозиції, тому спотворює економіку.

Плаваючий (гнучкий) режим валютного курсу.Гнучкий валютний курс формується під дією попиту та пропозиції. Уряд не втручається у його формування. Переваги фіксованого валютного курсу є недоліками гнучкого валютного курсу, і навпаки. Цей курс підходить для великих, відносно „закритих” економік з високодиверсифікованими структурами виробництва, з високорозвиненою економічною і фінансовою системами, а також для тих випадків, коли причиною економічних негараздів виступають так звані "зовнішні номінальні шоки" (наприклад, підвищення світових цін на імпорт).

Сучасні системи валютного курсу є різними сполученнями фіксованих та плаваючих курсів (тобто гібридними).

1. Коригований валютний курс — це курс, що автоматично змінюється залежно від зміни певного набору показників (наприклад, інфляції).

2. Керовано плаваючий валютний курс — курс, що встановлюється центральним банком, а не валютним ринком, але з частими його змінами (тобто адміністративно).

3. Прямий державний контроль усіх міжнародних трансакцій.

4. Контрольований валютний курс має цільове і призначення, і термін (наприклад, зниження курсу національної валюти для збільшення експорту національних товарів).

5. Прив'язка до іноземної валюти чи її кошика.

6. Повзуча прив'язка (щонедільна девальвація на певну передбачувану величину).

7. Валютний коридор (девальвація щодня в певних межах).