Перспективні напрями соціально-економічного розвитку регіону.

Соціально-економічне становище Черкащини сьогодні свідчить про те, що в регіоні продовжується тривалий період стагнації. Без розв’язання нагальних соціальних проблем - ліквідації заборгованості по виплаті зарплат та пенсій, підвищення їх розміру за межу мінімального прожиткового мінімуму, вирішення проблеми працевлаштування працездатного населення (особливо молоді) тощо - рух уперед не розпочнеться.

В економічній галузі пріоритетом залишається розвиток переробних галузей, причому харчова промисловість області посідає значне місце в міжрегіональному розподілі праці. Ряд приладобудівних заводів може бути переорієнтований на випуск високотехнологічної продукції для систем зв’язку, опалення, обчислювальної техніки, медичного обладнання та ін.

Подальший розвиток хімічної галузі можливий лише за умови технічного переозброєння виробничих потужностей з обов’язковою переорієнтацію їх на деколонізацію виробництва. Покращення інвестиційного клімату в державі відобразиться на капіталовкладеннях у виробничі галузі. Особливу увагу слід звернути на підприємства колишнього ВПК, які після розвалу СРСР простоюють. Без значних інвестицій у конверсію та перепрофілювання ці гіганти не відродити. Негайного технологічного переозброєння потребують цукрова промисловість та машинобудівна галузь. Економічний підйом регіону напряму залежить від розвитку малого та середнього бізнесу, від створення умов для його нормального розвитку.

Слід звернути особливу увагу на те, що в області при владі перебувають представники тих політичних сил, які не отримують від населення підтримки під час виборів. Це може стати причиною зневіри значної частини населення в дієвості та непорушності демократичних механізмів. Поки що, за усталеною традицією, пересічний громадянин не відчуває себе носієм влади, який делегує частку своїх повноважень, наприклад, мерові міста. Загалом низька активність населення, відсутність у регіоні критичної маси людей, незадоволених тим, яким шляхом прямують нинішні його керманичі, об’єктивно перешкоджає його розвитку.

Висновок:

1. Соціальна сфера регіону – це система галузей господарства відповідної території, основним призначенням яких є задоволення соціальних потреб населення, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людей, фізичне та духовне вдосконалення особистості, підвищення ефективності суспільного виробництва. За своїм складом соціальна сфера – це багатогалузева багаторівнева система, основними системоутворюючими зв'язками якої, є функціонально-компонентні, функціонально-територіальні та функціонально_управлінські.

2. Для суспільно-географічного вивчення соціальної сфери головним є дослідження її територіальної організації. Функціонування даної сфери підпорядковується діїзакономірностей територіального розміщення соціальної сфери:залежність рівня розвитку та структури соціальної сфери від рівня розвитку та розміщення продуктивних сил суспільства; територіальна диференціація розвитку соціальної сфери; територіальна концентрація підприємств соціальної сфери та територіальна інтеграція соціальної сфери в структуру регіонального господарського комплексу. Принципами територіальної організації соціальної сфери є такі: регіональної цілісності, збалансованості й пропорційності, принцип комплексності, соціальної ефективності, оптимальної доступності. Використання об’єктивних закономірностей та суб’єктивних принципів територіального розміщення соціальної сфери на певній території буде сприяти формуванню територіальної організації соціальної сфери регіону, що являє собою таке науково- обгрунтоване розміщення взаємопов’язаних підприємств та установ соціальної сфери регіону і управлінських структур, яке дає значний соціальний та економічний ефект внаслідок комплексування життєдіяльності людей й оптимального використання території. В основі територіальної організації соціальної сфери лежить системно-структурний аналіз з виділенням галузевої, територіальної та управлінської структур організації соціальної сфери лежить системно-структурний аналіз з виділенням галузевої, територіальної та управлінської структур.

3. При дослідженні територіальної організації соціальної сфери головними загальнонауковими методами є системний підхід, структурний аналіз, синтез, моделювання, ідеалізації, індукції, дедукції, історичний, літературний, експедиційний тощо; серед спеціальних методів застосовуються методи математичної статистики, математичного прогнозування, побудови статистичних поверхонь, ранжування, типізації, експертних оцінок, картографування, районування, моделювання, балансовий, нормативний тощо. Основними етапами суспільно-географічного дослідження соціальної сфери регіону є: концептуально-методичний, оцінковий, аналітичний та синтетичний.

4. Вся сукупність чинників, що впливають на формування територіальної організації соціальної сфери області об’єднано у 4 групи: суспільно- географічні, економічні, історико-географічні та еколого-географічні чинники. Визначальний вплив на формування та розвиток соціальної сфери області має група суспільно-географічних чинників за рахунок прямого впливу системи розселення та значного впливу демографічної ситуації. Важливими є історико-географічні чинники, вплив яких виявляється через визначення чотирьох етапів становлення та розвитку соціальної сфери Черкаської області: етап зародження соціального простору Черкащини; етап виникнення і розвитку перших міст Черкаської області- центрів ремесла, торгівлі і культури; етап формування і розвитку сучасної територіальної організації соціальної сфери Черкаської області; сучасний етап розвитку соціальної сфери Черкаської області.

5. В результаті системно-структурного аналізу соціальної сфери та кластеризації адміністративних районів Черкаської областіза рівнем розвитку соціально-культурної та соціально-побутової сфер, а також за показниками реалізації послуг на 1 особу та кількостізайнятих в соціальній сфері на 1 тис. жителів виділено типи адміністративних районів за рівнем розвитку соціальної сфери:з найвищим розвитком соціальної сфери – Черкаський район; з вищим за середній - Уманський, Смілянський та Золотоніський; з середнім - Звенигородський та Чорнобаївський; з нижчим від середнього - Жашківський та Канівський; з найнижчим - Тальнівський, Христинівський, Кам’янський, Катеринопільський, Городищенський, Лисянський, Монастирищенський, Корсунь-Шевченківський, Шполянський, Маньківський, Чигиринський та Драбівський райони.

6. Основними локальними елементами функціонально-територіальної структури соціальної сфери Черкаської області є: райноформуючий вузол – м. Черкаси; райноформуючий центр – м. Умань; центри - Сміла, Золотоноша, Канів, Звенигородка та інші адміністративні центри; пункти – всі інші поселення, які надають хоча б один вид послуг. Регіональні елементи функціонально-територіальної структури соціальної сфери Черкаської області представлені двома соціально-географічними підрайонами:Східним та Західним.

7. Дослідження функціонально-управлінської структури соціальної сфери Черкаської області полягало в аналізі сучасної системи органів управління даної сфери, які представленіЧеркаською обласною державною адміністрацією та її підрозділами

8. Для прогнозування зміни показників забезпеченості населення об’єктами соціальної сфери до 2010 року і порівняння з нормативами здійснено прогноз чисельності населення Черкаської області методами згладжування та аналітичного вирівнювання. Прогнозні розрахунки передбачають зменшення чисельності населення області на 8%.

9. Вдосконалення галузевої структури соціальної сфери Черкаської області передбачає: оптимізацію мережізакладів соціальної сфери відповідно до основних потреб населення; доведення показників забезпеченостізакладами соціальної інфраструктури до нормативів; оновлення матеріально- технічної бази закладів соціальної інфраструктури; забезпечення зростання витрат на соціальну сферу; максимальне розширення мережі об'єктів для повноцінного задоволення потреб населення; покращення якості та збільшення асортименту та обсягів послуг, які надаються населенню. Адміністративними районами Черкаської області, які потребують першочергового втручання і вдосконалення функціонально-галузевої структури є: Тальнівський, Христинівський, Кам’янський, Катеринопільський, Городищенський, Лисянський, Монастирищенський, Корсунь-Шевченківський, Шполянський, Маньківський, Чигиринський та Драбівський.

10. На основі методу побудови статистичних поверхонь виявлено проблеми функціонально-територіальної структури соціальної сфери Черкаської області, які полягають у периферійності розміщення районоформуючого вузла – м. Черкаси (що спричиняє складну територіальну доступність жителів західних та центральних адміністративних районів області до послуг вищого рангу) та незначний вплив Уманського районоформуючого центру. Все це спричиняє формування в межах області буферноїзони (Лисянський, Звенигородський, Катеринопільський та Шполянський райони) та периферійних територій (Монастирищенський та Жашківський райони).

11. Вдосконалення функціонально-територіальної структури Черкаської області потребує цілеспрямованого формування ще одного районоформуючого центру соціальної сфери – Звенигородсько-Ватутінського. Проблему периферійності Монастирищенського та Жашківського районів необхідно вирішувати шляхом збільшення зони впливу Уманського центру та покращенню транспортної інфраструктури даних районів. Вдосконалення соціальної інфраструктури вузла, центрів та пунктів обслуговування полягає в оновленні існуючих її об’єктів та створенні нових відповідно до потреб населення, розширенні асортименту та покращенні якості надання послуг. Найбільшої уваги серед центрів соціальної сфери потребують селища міського типу – центри адміністративних районів, що мають найнижчий рівень розвитку соціальної інфраструктури внаслідок недостатнього фінансування. Значного вдосконалення потребують сільські населені пункти, інфраструктура яких має високий ступінь зношеності.

Список використаних джерел:

· Історія міст і сіл Української РСР. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР.

· Статистичний щорічник України 2010 р. за ред. О.Г. Осауленка. / Державний комітет. – Київ, 2009.

· Статистичний збірник: Регіони України – 2011. Ч. 2. за ред. О.Г. Осауленка / Державний комітет. – Київ, 2012.

· Тимошенко З.І., Мунін Г.Б., Дишлевий В.П. Маркетинг готельно-ресторанного бізнесу. Навчальний посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2007. – 246 с. http://www.rvps.kiev.ua/PUBLIK/MONOGRAF/Mono60.htm.

· «Розміщення продуктивних сил»:Підруч./За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова.– 2-ге вид., випр. і доп.– К.:Знання, 2011.– 545 с.– (Серія "Вища освіта ХХl століття")
«Розміщення продуктивних сил України»:Підруч./За ред. Є.П. Качана.– 3-тє вид.– К.:Юридична книга, 20011.– 551 с.:іл.– Бібліогр.: с.547-549.
Державний комітет статистики України. [Електронний ресурс] // www.ukrstat.gov.ua