Облік витрат на виробництво та калькулювання продукції

У США немає єдиної чіткої системи класифікації витрат виробництва. У промисловості їх класифікація залежить від інформації, яка потрібна менеджеру. Є чимало випадків, коли всередині однієї фірми застосовують різні види групувань за­трат для обчислення собівартості продукції.

Виробничі витрати, на підставі вивчених матеріалів амери­канських промислових фірм, поділяються (групуються) за кількома принципами:

1. Економічним змістом — на основні та накладні. До ос-повних витрат включають тільки основні матеріали і заробіт­ну плату виробничо-промислового персоналу, що затрачені для безпосереднього випуску готової продукції, а всі інші витрати відносять до накладних.

2. Залежно від способу віднесення — на прямі та непрямі. Під прямими розуміють витрати, які безпосередньо можна віднести на виробництво виробів: прямі матеріальні витрати, пряму заробітну плату робітників. Непрямі — це витрати, розподілені через певні співвідношення (заробітна плата управлінського персоналу, непрямі матеріальні витрати тощо).

3. Залежно від зміни обсягу випущеної продукції або про­дажу — на змінні і постійні. Змінними є витрати, які зміню­ються зі зміною обсягу випуску продукції або продажу (вартість прямих матеріалів, сума прямої заробітної плати і т. ін.). До постійних витрат, які не змінюються зі збільшен­ням або зменшенням обсягу виготовленої продукції чи прода­жу, відносять заробітну плату адміністраторів фірми, страху­вання майна, амортизацію основних засобів тощо.

Визначають три типи постійних витрат: довготермінові, ро­бочі та запрограмовані. До довготермінових відносять витра­ти, що передбачені на тривалий час (наприклад, амортизація будівель і споруд). До робочих — витрати, необхідні для по­точної діяльності заводів і компаній (страхування, податки, заробітна плата контролерів). Запрограмовані витрати безпосе­редньо не пов'язані з виробничою й іншими видами діяльності підприємства (витрати на дослідження, рекламу тощо), а управління ними здійснює вище керівництво компанії.

Окремі категорії виробничих витрат можуть бути напівпостійними або напівзмінними. Напівзмінні витрати змінюють­ся в тому ж напрямку, що й обсяг, однак вони прямо не по­єднані з обсягом, причому можуть залишатися постійними протягом порівняно нетривалого часу. Наприклад, у зв'язку з неритмічною роботою виробництва такі затрати, як плата за простій, понаднормові роботи, зростають швидше, ніж обсяги випуску продукції.

Дослідження свідчать, що сума постійних витрат зали­шається незмінною незалежно від кількості виготовленої про­дукції (наданих послуг), тоді як сума змінних витрат коли­вається залежно від кількості випущеної продукції чи нада­них послуг.

4. Залежно від методу списання — на витрати певного періоду і витрати на вироби. Витрати певного періоду мають нефабричну природу та списуються на певний період як неми­нучі. їх величина не залежить від кількості випущеної про­дукції. Вони включають ринкові, торгові, розподільчі, дослід­ницькі й адміністративні витрати. Витрати на вироби безпо­середньо пов'язані з виробництвом продукції. їх обсяг змінюється прямо пропорційно до кількості відпущених ви­робів. До витрат на вироби відносять основні матеріали, пря­му заробітну плату.

За термінами виникнення — на фактичні минулі ви­трати і кошторисні майбутні витрати. Фактичні витрати фірми, пов'язані з виробництвом і реалізацією товарів і послуг, в грошах за певний період часу відносять до минулих витрат. Вони групуються на відновні та невідновні. Відновні минулі витрати — це грошові витрати на товари чи послуги, які віднов­люються за рахунок майбутніх доходів від реалізації (вартість нереалізованої грошової продукції і т. ін.). Невідновні витрати — це ті, які не можуть бути відновлені при отриманні май­бутнього прибутку (вартість незастрахованих товарів, що зни­щені внаслідок стихійного лиха, форс-мажорних обставин тощо).

Кошторисні витрати — це витрати, що пов'язані з май­бутньою діяльністю фірми і проводяться за певний період; вони розраховуються на рік, півріччя, квартал, місяць.

6. З позицій управлінської функції — на виробничі витрати, витрати, пов'язані з реалізацією продукції, та адміністративні витрати.

Виробничі витрати — це витрати на виробництво товарів.

Витрати, пов'язані з реалізацією продукції, відносять до позавиробничих витрат. Вони поділяються на:

а) витрати, пов'язані з географічним розташуванням, тобто витрати на збут (навантаження, розвантаження, переміщення, реклама, заробітна плата торгових працівників і т. ін.);

б) витрати на пошукові роботи (розробки) та дослідження;

в) витрати, пов'язані з випуском цінних паперів.

Адміністративні витрати — це витрати на утримання керівних кадрів і канцелярських працівників, організацію виробництва й управління.

7. За місцями їх виникнення — на центри витрат або зони відповідальності. Так, класифікація здійснюється для ефективного контролю за діяльністю виробничих підрозділів. Центри витрат виробництва можуть бути організовані за двома ознаками, що залежать від виду і технології виробництва:

а) функційною — при об'єднанні в цеху або на виробничій дільниці однотипних верстатів чи операцій (ковальський, ли­варний цехи);

б) технологічною — при конвеєрному виробництві або по­точній лінії, коли різне обладнання, що виконує спеціалізо­вані операції, об'єднується в єдиний технологічний процес (наприклад, цех зі збору виробів).

8. За ознаками доцільності — на виробничі витрати доцільні (релевантні) та недоцільні (нерелввантні). Доцільні — це витрати або послуги, пов'язані з прийняттям рішень. Не­доцільні — це витрати або послуги, що не залежать від прий­нятих рішень; вони зберігаються навіть тоді, коли продукція не випускається (платня адміністраторів, амортизація тощо).

Основними завданнями обліку та калькулювання витрат виробництва є визначення собівартості одиниці продукції і контроль за трудовими, матеріальними та іншими затратами.