Сутність і форми фінансового інвестування.

Фінансові інвестиції розглядаються як ефективна форма використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних з диверсифікацією операційної діяльності підприємства.

Фінансові інвестиції здійснюються підприємством у таких формах:

І. Вкладення капіталу в установчі фонди спільних підприємств. Це забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв'язків з постачальниками сировини і матеріалів (на основі участі в їх установчому капіталі); розвиток власної виробничої інфраструктури (шляхом вкладення капіталу в транспортні та інші аналогічні підприємства); розширення можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди торговельних підприємств, різні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інші напрями розвитку).

2. Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструменти (наприклад, депозитні вклади в комерційному банку).

3. Вкладення капіталу в дохідні види фондових інструмента (різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку).

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або кредитні відносини, що визначають взаємини Між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передання грошових прав іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються здебільшого способом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), а цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Цінні папери можна використовувати для здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання або як заставу для забезпечення платежів і кредитів.

У практиці господарювання виділяють такі види та групи цінних паперів :

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації компанії. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими і простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг останніх фіксується у книзі реєстрації акцій відповідних товариств. До неї вносяться відомості про власника акцій, час їх придбання та кількість у кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника, то реєструється лише їх загальна кількість. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Випуск усіх видів акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства у разі перетворення останнього на акціонерне товариство. Привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення його власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованих процентів. Випускаються облігації двох видів: 1) облігації внутрішньої державної та місцевої позик; 2) облігації підприємств, що можуть бути іменними і на пред'явника; процентними та безпроцентними (цільовими); такими, що вільно обертаються або з обмеженим обігом. Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускаються на пред'явника. Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної та місцевої позик ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи влади,) а облігацій підприємств — емітент з оформленням відповідного протоколу. Акціонерні товариства можуть випускати облігації ні суму не більше 25 % обсягу статутного фонду і за умови повної оплати всіх раніше випущених акцій. Кошти, одержані від реалізації облігацій позикового характеру, спрямовуються відповідно до державного та місцевого бюджетів, а також до позабюджетних фондів місцевих адміністрацій. Облігації усіх видів розповсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються три різновиди казначейських зобов'язань: а) довгострокові — з терміном чинності від 5 до 10 років; б) середньострокові — від 1 до 5 років; в) короткострокові — до одного року. Рішення про емісію довго- і середньострокових казначейських зобов'язань ухвалює Кабінет Міністрів, а короткострокових — Міністерство фінансів України. Ціна продажу казначейських зобов'язань встановлюється залежно від часу їх придбання в межах строку чинності. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку як самого депозиту, так і процентів по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний процент на визначений термін) або до запитання, іменними та на пред'явника.

Вексель — вид цінних паперів, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселеутримувачу). Розрізняють простий і переказний векселі. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строку відповідну суму. Переказний вексель (тратта) — це письмовий наказ векселеутримувача (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений строк. При цьому трасат стає боржником лише після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. У процесі обігу вексель передається одним держателем іншому за допомогою передавального напису — індосаменту. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт і платіж за векселем. Вексельні зобов'язання можуть бути додатково гарантовані за допомогою авалю — вексельного поручительства. Своєчасна оплата векселя погашає всі вексельні зобов'язання.

Сукупність різних видів цінних паперів, що випускаються і перебувають в обігу в Україні, поділяють на три групи.

До першої з них належать пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини майна у разі ліквідації емітента.

Друга група охоплює боргові цінні папери, за якими емітент бере на себе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його дшіьність, але які не дають їх власникам права на участь , управлінні справами емітента.

Третю групу становлять похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими і борговими цінними паперами та іншими фінансовими інструментам чи правами щодо них.

Література

1. Величко В.В. Економіка підприємства: навчальний посібник / В.В. Величко – Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2010. – 169 с.

2. Гетьман О.О. Економіка підприємства: навчальний посібник / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. – 2-ге вид.. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – 488 с.

3.Горбонос Ф.В.Економіка підприємств: підручник /Ф.В. Горбонос, Г.В Черевко, Н.Ф. Павленчик.– К.: Знання, 2010. - 463с.

4. Дишко І. Ю. Теоретичні підходи до процесу залучення прямих іноземних

інвестицій / І. Ю. Дишко // Актуальні проблеми економіки. – 2012.–№ 4(130) – С. 398–405.

5.Затонацька Т. Г. Підвищення ефективності реалізації державних інвестиційних програм в Україні / Т. Г. Затонацька, О. А. Шименська // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 4(130). – С. 86–94.

6.Івахненко І. С. Інвестиційна діяльність в Україні: сучасний стан та можливості її активізації / І. С. Івахненко // Інвестиції: практика та досвід.– 2010.– № 2. – С. 7–9.

7.Карачина Н. П. Організаційно-економічні заходи сприяння інвестиційній діяльності підприємств / Н. П. Карачина, А. В. Вітюк // Економіка розвитку. – 2013. – № 1. – С. 93–100.

Питання для самоконтролю

1.В чому полягає відмінність понять «фінансування» «інвестування», «кредитування»?

2. Що таке інвестиція?

3. Які різновиди інвестицій мають місце у практиці господарювання?

4. Назвіть та розкрийте зміст основних теоретичних підходів до трактування сутності та ролі інвестування.

5. Охарактеризуйте процес визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів на підприємстві.

6. Які існують потенційні джерела фінансування інвестицій?

7. Поясніть сутність та сферу застосування понять «майбутня вартість», «теперішня вартість».