Поняття про власний капітал у комерційних банках

Власнийкапітал (кошти) банкуявляє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками інших сфер діяльності. Влас­ному капіталу комерційного банку належить незначна частка в су­купному капіталі (приблизно 8—10 %), тоді як у промислових під­приємств цей показник становить 40—60 %. У комерційних банках власний капітал має інше призначення, ніж в інших сферах підпри­ємництва. Якщо в підприємництва забезпечення платоспроможнос­ті і виконання більшості оперативних функцій підприємств та ор­ганізацій, то власний капітал комерційного банку слугує насам­перед для страхування інтересів вкладників і менше — для фінан­сового забезпечення своєї оперативної діяльності.

Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і повинен перебувати під контро­лем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Однією з вимог, яку висуває НБУ до комерційних банків, є підвищення рі­вня капіталізації, що сприяє збільшенню рівня фінансової стабіль­ності і надійності банківської системи України в цілому

Призначення банківського капіталу виражається в його функці­ях. Власний капітал комерційного банку виконує певні функції. Розглянемо їх:

1. Захисна: власний капітал слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття пото­чних збитків від банківської діяльності. На сьогоднішній день це ос­новна функція капіталу, оскільки в умовах, коли значна частина ре­сурсів вкладається в ризикові активи (кредити і цінні папери), навіть порівняно невеликі втрати можуть призвести до банкрутства банку.

2. Забезпечення оперативної діяльності є другорядною функції для капіталу банку. Вона має вагу на перших етапах діяльності ба­нку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфра-струкура і розгортається його діяльність (фінансування придбання комп'ютерної та оргтехніки, будівництво оренда офісів і т. п.).

3. Регулювальна: через фіксацію розміру власного капіталу регу­лювальні органи впливають на діяльність банку в цілому. Розмір власного капіталу банку є порогом допуску на банківський ринок (мінімальний розмір статутного капіталу) та регулятором розширен­ня масштабів діяльності банку (прийняття банком додаткових ризи­ків, без яких неможливо отримати додаткові прибутки). Регулюваль­ні органи ставлять у залежність від адекватного нарощення капіталу.

Зважаючи на джерела і порядок формування, капітал банку на­дасться зі статутного капіталу, резервного капіталу, спеціальних фондів, нерозподіленого прибутку, субординованого боргу.

1. Статутний капітал банку формується з акціонерного або
приватного капіталу банку під час організації нового банку шляхом
акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Емісія акцій як
форма створення і поповнення статутного капіталу банку регулю­
ється Постановою «Про цінні папери і фондову біржу».

У банках, які мають статус ВАТ, Статутний капітал формують шляхом відкритої підписки на акції, у ЗАТ —- шляхом розподілу акцій між засновниками відповідно до їхньої частки в статутному фонді.

Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих ак­цій. Усі випуски акцій банків типу ВАТ підлягають реєстрації в Держа­вній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При по­вторній емісії, що дозволяється тільки після повної оплати акціонерами акцій попередньої емісії, банки можуть випускати також привілейовані акції. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність», наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, а при наступ­ній — правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії має бути затверджений незалежною ауди­торською компанію.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що
резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, по­
криття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивіден­
дів за привілейованими акціями, якщо недостатньо прибутку. На­
явність коштів у ньому забезпечує надійності стабільність комер­
ційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резе-

рвного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється збора­ми акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не мо­же бути меншим за 25 % регулятивного капіталу, а розмір відраху­вань — меншим ніж 5 % чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відра­хування до нього припиняються. У разі використання коштів з ре­зервного фонду відрахування від чистого прибутку на його форму­вання поновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки ос­новних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального роз­витку банку. Порядок формування і використання цих коштів визна­чається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків по операціях банку. їхня відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають кон­кретніше призначення (наприклад, резерв для відшкодування можли­вих втрат за кредитними операціями банків створюється для покриття безнадійної заборгованості по позичкових операціях).

4. Нерозподілений прибуток — це джерело внутрішнього похо­дження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивіден­дів, відрахувань до резервного та інших фондів. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чи­ном від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

5. Субординований борг— це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які, за умовою контракту, не можуть бути вилучені з банку раніше ніж через 5 років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвесторові після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у ка­пітал, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протя­гом 5 останніх років угоди.

Розмір власного капіталу визначається банком самостійно, але з урахуванням таких факторів:

1) вимоги НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу;

2) характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризико­ваних операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу;

3) специфіка клієнтури. За значної кількості невеликих вклад­ників власних коштів потрібно менше, ніж за наявності великих вкладників.

Українська методика визначення капіталу поділяється на:

1) основний(капітал І рівня);