Принципи побудови та зв'язок з бухгалтерським обліком
Національне рахівництво — це система зведених економіко-статистичних показників, які характеризують виробництво, розподіл та використання кінцевого продукту й національного доходу відповідно до концепцій сфери економічної діяльності. Термін «національне рахівництво» був запропонований голландським економістом В. Кліффом, який до національного рахівництва відносив систему таблиць у формі бухгалтерських рахунків і балансів, які містили у собі систематизований опис економіки на макрорівні. Великий вклад у розвиток СНР вніс Дж. Кейнс, який вважав, що СНР — це система взаємопов'язаних показників (дохід, споживання, нагромадження), які повинні виявляти до себе інтерес з боку органів державного управління для прийняття рішень з питань економічної політики та прийняття заходів з питань регулювання ринкової економіки.
СНР базується на науково-обгрунтованих концепціях опису економічних процесів, а саме: концепції економічного виробництва, концепції факторів виробництва, концепції вилучення і залучення грошей.
В основу СНР покладено такі основні принципи: відтворення валового продукту відбувається як у сфері матеріального виробництва, так і у сфері послуг; у створенні вартості товарів та послуг поряд з таким фактором виробництва, як праця, беруть участь земля, капітал та підприємницька діяльність.
Важливою методологічною особливістю побудови СНР є те, що кожна операція, як і в бухгалтерських рахунках, записується двічі: як ресурс або зміна в зобов'язаннях і як використання або зміна в активах. Підсумок за операціями, які зафіксовані як ресурси або зміни в зобов'язаннях, і підсумок за операціями, які зафіксовані як види використання або зміни в активах, мають бути рівні між собою, що дає змогу перевіряти правильність складання всіх рахунків. СНР охоплює абсолютно всі операції, які здійснюються в економіці, та всі ресурси, які має країна.
У більшості операцій беруть участь дві інституційні одиниці, тому кожна операція фіксується двічі обома учасниками проведення операцій, і, таким чином, проводимо чотири записи. Операція між двома інституційними одиницями завжди потребує одночасно чотири рівноцінні проводки у рахунках СНР (облік за методом чотирьох записів). Такі проводки дозволяють відображати в обліку й аналізувати економічні взаємодії між різними інституційними одиницями й секторами.
Водночас побудова національних рахунків через просте агрегування даних бухгалтерського обліку є неможливою. Методологія складання, принципи ведення, оцінка, цілі та завдання бухгалтерських і національних рахунків значно відрізняються.
Загальний принцип у національній системі обліку полягає в тому, що операції між інституційними одиницями мають фіксуватися в тих випадках, коли постають вимоги і зобов'язання, тобто згідно з методом нарахувань.
Учасники проведення операцій можуть їх фіксувати в різні моменти часу або під час різних облікових періодів. Така можлива невідповідність ліквідується у національних рахунках через коригування їх після настання факту.
Операція має фіксуватися за однією вартістю для секторів, які беруть участь в операції. Це стосується й активів та зобов'язань. Операції оцінюються за фактичними цінами, які узгоджені учасниками операції. Ринкові ціни є основним засобом оцінки в Системі. За відсутності ринкових операцій оцінка здійснюється відповідно до понесених витрат (неринкові послуги, що їх надано державними установами) або за допомогою цін на аналогічні товари чи послуги (житлові послуги, які споживаються власниками житла).
Основні потоки в СНР оцінюють у ринкових цінах, тобто в таких, за якими здійснюються операції — ціни виробників і кінцевих покупців. Валовий внутрішній продукт оцінюють у цінах кінцевих покупців (споживачів), а валовий випуск — у цінах виробників.
Продукти та послуги, які не набирають товарно-грошової форми, оцінюють за ринковими цінами на аналогічні товари, що реалізуються на ринку, або собівартістю, якщо ринкова ціна відсутня (послуги державних закладів, громадських організацій).
Активи і зобов'язання оцінюються в поточних цінах на той час, якого стосується баланс, а не в їх первинних цінах. Відповідною базою оцінки для активів та пасивів є ціна, за якою їх можна було б придбати на ринках на момент оцінювання.
Внутрішні операції (надходження до запасів, вилучення із запасів, проміжне споживання та споживання основного капіталу) оцінюються за поточними цінами під час здійснення цих операцій, а не за первинними цінами.
Продукція може бути оцінена за базисними цінами, за цінами виробників з непрямими податками та за цінами виробників без непрямих податків.
У зведеній таблиці витрати-випуск усі операції з використанням товарів і послуг (кінцеве споживання, проміжне споживання, валове нагромадження капіталу) оцінюються за цінами споживачів.
Агрегований показник продукту та доходу, створений в економіці, оцінюється як сума вартості тієї частини продукту (за мінусом субсидій), яка не входить до доданої вартості та доданої вартості, створеної всіма виробниками.
Для інституційних одиниць, як правило, фіксуються тільки операції з Іншими інституційними одиницями. У разі необхідності фіксуються і внутрішні потоки. Це проводиться стосовно споживання основного капіталу і стосовно продукції, що використовується для власного кінцевого споживання. Щодо видів внутрішнього проміжного використання, то СНР закладено такий принцип, що процес постачання внутрішніх одиниць закладу консолідується з відповідною продукцією, а постачання закладів, які належать до того самого підприємства, не консолідується.
Консолідація полягає в усуненні операцій, які здійснюються між одиницями однієї групи й анулюванні взаємних фінансових активів і зобов'язань.
Рахунки для всієї економіки, після їх консолідації, забезпечують складання рахунка зовнішніх операцій. Сальдування проводиться тільки в певних конкретних випадках, наприклад, податки на продукти можна показати за виключенням субсидій на продукти.