Неефективність результатів злиттів та стратегічні альянси.

Попри те, що іноді призводить до зростання прибутковості бізнесу, значна частина даних щодо їх наслідків свідчить про те, що вони далеко не завжди покращували показники ефективності інтегрованих компаній.

Існує декілька пояснень того, чому всупереч відносно низькій ефективності злиттів компанії продовжують вдаватися до них:

1. Невиправданий оптимізм управлінського апарату. Менеджер може бути занадто оптимістичним щодо ефективності злиттів і перебільшувати можливість зростання ефективності, які нібито стають доступними за рахунок зокрема економії від масштабу, чи зростання ринкової влади, тоді як на практиці такі можливості є меншими.

2. Часовий горизонт. Плани менеджерів можуть бути занадто спрямовані у майбутнє. Навіть коли злиття не призводить до підвищення прибутковості у короткостроковому періоді, вони сподіваються, що з часом це неодмінно станеться, а проте це є малоймовірним, оскільки і ті злиття, результати яких відслідковувались впродовж тривалого часу, часто не виявляли тенденції до зростання прибутковості.

3.Поведінка, яка не має на меті максимізацію прибутку. Цілком можливо, що менеджери домагатимуться не зростання прибутку, а збільшення розміру компаній як гарантії того, що вони не будуть поглинені іншими компаніями. У подібних випадках менеджери можуть захищатися від поглинання шляхом поглинання інших компаній.

З урахуванням того, що злиття нерідко не призводять до покращення показників прибутковості, компаній можуть застосовуватися альтернативні стратегії підвищення ефективності як наприклад шляхом утворення стратегічних альянсів, під якими розуміється співробітництво фірм у таких зокрема напрямках як франчайзинг або спільна наукова діяльність. Якщо в одних випадках фірми взаємодіють між собою у суто ринковий спосіб, як незалежні суб’єкти, то в інших випадах вони утворюють єдине ціле шляхом злиття. Стратегічні альянси являють собою гібридні форми співробітництва, які знаходяться між ринковими транзакціями та ієрархічними структурами, а тому складно піддаються статистичному обліку. Основними вигодами для фірм від утворення ними стратегічних альянсів є:

• Зменшення витрат як у випадку коли виведення на ринок нового продуту потребує значних витрат які можуть бути розподілені між фірмами учасниками стратегічного альянсу

• Об єднання знань необхідних для виробництва складних продуктів та спеціалізація, коли розробка нових продуктів вимагає поєднання різних знань.

• Ринкова влада, яка може посилюватися в результаті утворення стратегічних альянсів.

Разом з тим при утворенні стратегічних альянсів можуть виникати такі проблеми:

• Зіткнення корпоративних культур, коли менеджери різних компаній мають різне уявлення щодо реалізації спільних проектів.

• Проблеми у розподілі знань, коли компанії можуть уникати кооперації через побоювання, що їх знання та досвід стануть доступними для конкурентів.

Тема 10. Вплив галузевої структури на результати діяльності фірми

Сутність SCP підходу

Один із поширених методів аналізу методів діяльності фірм відомий як підхід «Структура-поведінка-результат» (SCP). За такого підходу припускається, що різні галузеві структури спричиняють різні типи поведінки фірм, що у свою чергу призводить до різних результатів їхньої діяльності.

Відповідно дослідження діяльності фірм повинні включати три етапи:

1. З ясування особливостей галузевої структури

2. Визначення адекватного галузевій структурі типу поведінки фірм

3. Прогнозування адекватних поведінці фірм результатів їхньої діяльності

Найважливішими елементами галузевої структури є:

➢ Концентрація продавців. Скільки фірм діє у галузі та як розподілений між ними галузевий обсяг виробництва.

➢ Концентрація покупців. Яка кількість покупців купує продукт та як розподілений між ними обсяг закупівель.

➢ Диференціація продукту. Якою є продукція фірми? Ідентичною чи диференційованою?

➢ Бар’єри вступу. Наскільки легко нові фірми можуть увійти у галузь.

➢ Характер зв’язку між обсягами виробництва фірм та рівнем витрат виробництва на одиницю продукції. Тобто чи існує ефект від масштабу.

➢ Вертикальна інтеграція. Якою мірою фірми контролюють всі стадії виробництва.

➢ Рівень конгломерації. Виробляють фірми один вид продукції чи декілька?

Підхід SCP полягає у з ясуванні специфіки наведених елементів галузевої структури з наступним передбаченням поведінки фірм, основними складовими якої є:

• Цінова політика. Є фірми ціноотримувачами чи вони самі визначають ціни, і якщо самі – якої цінової стратегії дотримуються?

• Товарна стратегія. Прагнуть фірми виробляти один товар чи вони готові здійснити диверсифікацію в інші галузі економіки?

• Дослідження та інновації. Якою мірою фірми займаються інноваційними розробками та впровадженнями?

• Рекламна політика. Яку частку своїх бюджетів фірми використовують на рекламу?

Згідно з SCP підходом наведені складові поведінки фірм зумовлюють кінцеві результати їх діяльності. Основними параметрами, які характеризують результати діяльності фірм є:

1. Прибутковість, рівень якої залежить насамперед від цінової політики фірми.

2. Ефективність. Наскільки витратно та алокаційно ефективними є фірми. Фірма є витратно ефективною тоді коли виробляє продукцію з мінімально можливими витратами виробництва. Алокаційна ефективність(ефективність розподілу) досягається тоді коли фірми використовують ресурси у найбільш бажаних для споживачів галузях.

3. Економічне зростання та повна зайнятість. Якою міро фірми спроможні нарощувати обсяги виробництва та сприяти досягненню повної зайнятості.

4. Справедливість. Як діяльність фірм впливає на розподіл доходів.

Критика цього підходу

На адресу SCP підходу висловлюються такі критичні зауваження:

1.SCP підхід ґрунтується на припущенні щодо наявності чіткого причинно-наслідкового зв язку у напрямку від галузевої структури до поведінки фірм і далі до результатів їхньої діяльності. Тоді як насправді причино-наслідкові зв язки можуть йти і в протилежному напрямку.

1) поведінка діючих у галузі фірм може впливати на структуру галузі. Наприклад наслідком вдало проведеної фірмою рекламної компанії може бути збільшення її ринкової частки, тобто зміни у такому елементі галузевої структури як концентрація продавців.

2)Кінцеві результати діяльності фірм можуть впливати на їх поведінку, як у разі коли зменшення прибутків може призводити до вчинення фірмами узгоджених дій у сфері ціноутворення.

3)Результати діяльності фірм, можуть впливати на структуру відповідних галузей. Зокрема наслідким назького рівня прибутків може стати злиття фірм, що означатиме зміни у рівні концентрації продавців.

2. В рамках SCP підходу одним із ключових зв’язків є зв’язок по лінії – від концентрації виробників до їх поведінки у сфері ціноутворення і далі до результатів діяльності фірм у вигляді нормальних прибутків чи надприбутків.

А тим часом згідно з гіпотезою змагальності ринків вирішальне значення для спроможності компаній отримувати високі прибутки має не стільки концентрація виробниців, скільки ступінь змагальності ринку під яким розуміють легкість з якою нові фірми можуть увійти в галузь а діючі – вийти з неї. Якщо ступінь змагальності ринку є досить високим цілком ймовірно що діючі у галузі фірми аби не приваблювати нових конкурентів....за мету отримання надприбутків навіть тоді, коли рівень концентрації у галузі дозволятиме їм це робити.

Водночас деякі екон. на схильні вважати що гіпотеза змагальності ринків заперечує SCP підхід оскільки ступінь змагальності ринків також можна розглядати як один із параметрів гаузевої структури.

3. Як стверджують представники чікагської школи, крім державної політики не існує інших чинників, які б дозволяли компаніям впрадовж тривалого часу утримувати монопольну владу. Ящо якась фірма і має її це тимчасове явище оскільки інші фірми рано чи пізно знайдуть спосіб вступити в конкуренцію з нею за можливість отримання високих прибутків. Тому позадержавне втручання в економіку ринки тяжіють до моделі досконалої конкуренції, а це означає що концентрація виробників насправді відіграє набагато менще роль у визначенні поведінки фірм та результатів їхньої діяльності ніж це припускається в рамках SCP підходу.

4. Деякі критики SCP підходу стверджують, що вирішальне значення має причинно наслідковий зв’язок не у напрямку від галузевої структури до поведінки фірм і далі до результатів їхньої діяльності, а у напрямку від поведінки фірм до галузевої структури. У свою чергу поведінка фірм визначається насамперед їх внутрішньою організацією, яку інколи називають – архітектурою фірми.

Важливими складовими архітектури фірми є:

• розподіл влади в ній

• те, як в компанії оцінюють та винагороджують працю своїх працівників

Ефективна архітектура і є визначальною ознакою за якою успішні фірми відрізняються від неуспішних.

3.Модель SCP і «П’ять сил Портера»

Одним із варіантів застосування SCP підходу є модель “П’яти сил Портера” в якій за основні фактори які впливають на позицію фірми у галузі розглядаються:

• суперництво між діючими у галузі фірмами (скільки конкурентів у галузі має фірма і на скільки вони є сильними)

• загроза входження на ринок нових конкурентів

• сила торгового тиску покупців (з якою кількістю покупців має справу фірма)

• сила торгового тиску постачальників (атомна енергетика України – 2 постачальника; Росія – 90%, США – 10%)

• загроза з боку товарів субститутів

Основне критичне зауваження на модель сил Портера – те що вона є статичною, оскільки дозволяє судити про стан справ фірми лише у даний момент нічого не говорить про те, що її очікує у майбутньому. Тому пропонується використовуати модель Портера у поєднанні з кривою життєвого циклу галузі.

Життєвий цикл галузі включає чотири фази:

1.Впровадження. 2.Зростання. 3.Зрілості. 4.Спаду

У фазі впровадження коли продукт є маловідомим обсягі продажів зростають повільно. Фаза зростання охоплює період коли обсяги продажів у галузі зростают швидкими темпами. У фазах зрілсті та спаду обсяги продажів сягають максимального рівня і починають зменшуватися, коли споживачі віддають перевагу новим продуктам. Вважається що крива життєвого цикклу галузі дає змогу фірмам зорієнтуватися у якій фазі життєвого циклу вони знаходяться, а отже і більш грунтовно будувати совю стратегію.

Водночас на адресу концепції життєвого циклу галузі висловлюються такі зауваження:

• межі галузі і фази життєвого циклу не так чітко окреслені як це припускається у розглянутій концепції

• існують значні відмінності у тому, за якою траекторією розвиваються окремі галузі. Наприклад: газети, рахівниці, друкарські машини, паравози.