Послідовність виконання курсової роботи

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ФАКУЛЬТЕТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

КУРСОВА РОБОТА

Методичні рекомендації

Для студентів напряму підготовки 6.020105

„Документознавство та інформаційна діяльність”

Київ – 2011

Автор:Бездрабко В.В.,доктор історичних наук, доцент

Рекомендовано до друку Головною вченою радою Київського національного університету культури і мистецтв

Обговорено й затверджено на засіданні кафедри державного управління факультету державного управління Київського національного університету культури і мистецтв

Протокол засідання кафедри № від ня 2011 р.

ВСТУП

Курсова робота – це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження, яке студент виконує протягом навчального року. Вона має комплексний характер і пов’язана з використанням набутих знань, умінь і навичок зі спеціальних дисциплін протягом року. Це дослідження має елементи наукової творчості, теоретичної та практичної новизни. Воно передбачає систематизацію, закріплення, розширення та поглиблення теоретичних і практичних знань студента, а також застосування їх під час вирішення конкретних наукових, виробничих та інших завдань.

Курсова робота виконується з таких дисциплін: „Дрокументознавство: історія, теорія, практика” на ІІ курсі, „”Інформаційна діяльність” на ІІ курсі і „Керування документаційними процесами” на ІV курсі.

Курсова робота – це документ, на підставі якого визначають рівень загальнонаукової та спеціальної підготовки студента по закінченню року навчання, його здатність застосовувати знання під час вирішення конкретних проблем, схильність до аналізу та самостійного узагальнення матеріалу з теми дослідження, готовність до виконання завдань професійної діяльності у сфері документознавства та інформаційної діяльності.

Студентові надається право вибрати тему курсової роботи з тих, які визначені кафедрою державного управління, або запропонувати свою тему, обґрунтувавши необхідність її розроблення. Обирати тему без погодження з кафедрою не дозволяється.

Тематику курсових робіт щорічно корегують із урахуванням набутого на кафедрі досвіду, побажань фахівців, які беруть участь у рецензуванні робіт.

Курсова робота студента кафедри державного управління – це навчально-наукове дослідження, в якому розкривають зміст. Обсяг курсової роботи становить 30-35 сторінок друкованого тексту, без урахування додатків і списку джерел літератури.

До курсової роботи студента кафедри державного управління висувають такі вимоги:

· об’єктивність дослідження;

· наявність характеристики історії досліджуваної проблеми, її сучасного стану, а також передового досвіду роботи у відповідній галузі;

· чіткість характеристики об’єкта, наукової проблеми, предмета, мети, завдань та методів дослідження;

· аналіз рівня розробленості теми;

· правильність архітектоніки, структури та рубрикації;

· відповідність фактичного матеріалу методологічним нормам;

· обґрунтованість висновків і практичних рекомендацій;

· бездоганність тексту з погляду законів і правил логіки, граматики та пунктуації;

· відповідність вимогам державних, міждержавних та міжнародних стандартів, а також наукового стилю викладу;

· своєчасність виконання.

Курсову роботу виконують відповідно до завдання-графіка, затвердженого кафедрою державного управляння. Цей процес спрямовують і контролюють завідувач кафедри, науковий керівник і консультанти.

Курсову роботу захищають публічно.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Курсову роботу зазвичай виконують у такій послідовності:

· обирають тему;

· з’ясовують об’єкт, наукову проблему та предмет;

· визначають мету й завдання;

· виявляють, відбирають і вивчають літературу з теми та інші джерела інформації, наприклад електронні, в яких висвітлюються питання;

· складають попередній план дослідження, розробляють композицію та рубрикацію;

· викладають теорію та застосовувані методики;

· формулюють висновки й рекомендації;

· оформляють список використаної літератури, додатки та покажчики;

· здійснюють літературне редагування й технічне оформлення.

Виконання починають із вибору теми курсової роботи, її осмислення та обґрунтування. Перевагу віддають темі, яка найповніше відповідає навчально-виробничим інтересам та схильностям і під час розроблення якої можна виявити максимум особистої творчості й ініціативи. Спільно з науковим керівником визначають межі розкриття теми й перелік установ, досвід роботи яких буде висвітлено в роботі.

Студентові слід мати на увазі, що наукове дослідження – це цілеспрямоване вироблення нових знань, які розкривають нові явища в суспільстві та природі, для використання їх у практичній соціальній діяльності

З’ясовуючи об’єкт, предмет, мету й завдання дослідження, необхідно зважати на те, що між ними й темою курсової роботи є системні логічні зв’язки.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, які породжують наукову проблему й вибрані шляхи для вивчення. Об’єктом дослідження є вся сукупність відношень різних аспектів теорії та практики науки, яка слугує джерелом необхідної для дослідника інформації. Об’єкт дослідження – це частина об’єктивної реальності, яка на відповідному етапі предметом практичної й теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб’єкта).

Наукова проблема – це сукупність нових діалектично складних теоретичних або практичних питань, які суперечать існуючим знанням або прикладним методам у певній науці й потребують вирішення за допомогою наукових досліджень. Наукові проблеми виникають не стихійно, а закономірно, тому вирішення наукових проблем є рушійною силою розвитку науки.

Вибір проблеми дослідження обґрунтовують насамперед її актуальністю, тобто тим, наскільки вибране дослідження сприятиме розвитку відповідної галузі науки, економіки та соціальному розвитку країни.

Проблема повинна бути чітко визначеною та послідовною. Важливою умовою істинності проблеми є властивість її доведення (доказовості). Цю властивість у формальній логіці виражає закон достатнього обґрунтування, сутність якого полягає в тому, що в ході дослідження достовірними вважають лише ті твердження, стосовно істинності яких наведено обґрунтовані докази. Проблему вважається доведеною, якщо не просто стверджують її істинність, а й указують підстави її вирішення.

Оскільки наукова проблема є сукупністю складних теоретичних і практичних питань, під час наукового дослідження проблеми поділяють на складові компоненти – теми.

Тема – це частина наукової проблеми, яка охоплює одне або кілька питань дослідження.

Тему вибирають виходячи з мети дослідницької роботи, яка повинна передбачати розроблення нових концепцій і напрямів розвитку певної науки, удосконалення існуючої методології або розроблення нових методик (рекомендацій). Теми наукових досліджень формують у межах проблем відповідної науки, які поділяють на теоретичні, методологічні та організаційні.

Теоретичні проблеми передбачають дослідження окремих концепцій певної науки, що стосуються її законів, розроблення аксіоматичних знань.

Методологічні проблеми стосуються методів певної науки, що застосовуються в ході вивчення її об’єктів.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Предмет дослідження є таким його елементом, який уключає сукупність властивостей і відношень об’єкта, опосередкованих людиною (суб’єктом) у ході дослідження з певною метою в конкретних умовах.

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне й часткове. В об’єкті виділяють ту його частину, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямовують увагу, оскільки предмет дослідження визначає тему навчально-наукового дослідження, яку вказують на титульному аркуші першої частини курсової роботи.

Мета дослідження пов’язана з об’єктом і предметом дослідження, а також із його кінцевим результатом і шляхом його досягнення. Кінцевий результат дослідження передбачає вирішення проблемної ситуації, яка відображає суперечність між типовим станом об’єкта дослідження в реальній практиці й вимогами суспільства до його ефективнішого функціонування. Кінцевий результат відображає очікуваний від виконання позитивний ефект, який формулюють двоступенево: першу частину – у вигляді суспільної корисності, другу – у вигляді конкретної користі, віднесеної до основного предмета дослідження.

Не слід формулювати мету як «дослідження...», «вивчення...», оскільки ці слова вказують на засіб досягнення, а не на неї саму. Мета роботи зазвичай тісно переплітається з назвою курсової роботи й повинна чітко вказувати, що саме вирішується в курсовій роботі.

Наявність поставленої мети дозволяє визначити завдання дослідження, які можуть включати такі складові:

· вирішення певних теоретичних питань, що входять до загальної проблеми дослідження;

· усебічне вивчення практики вирішення відповідної проблеми, виявлення її типового стану, вад і труднощів, їхніх причин, типових особливостей передового досвіду;

· обґрунтування необхідної системи заходів для вирішення відповідної проблеми;

· експериментальну перевірку запропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально важливих у відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу й зусиль;

· розроблення методичних рекомендацій і пропозицій щодо використання результатів дослідження в практиці роботи відповідних установ (організацій).

Бібліографічні описи джерел ліпше робити на картках (традиційної форми чи електронної), щоб скласти з них робочу картотеку, яка, на відміну від записів у зошиті, зручна тим, що її завжди можна доповнювати новими матеріалами, контролювати повноту добору літератури з кожного розділу курсової роботи, знаходити необхідні записи. Картки можна групувати в будь-якому порядку залежно від мети або періоду роботи над дослідженням.

У початковий період роботи над темою найзручнішою є розстановка карток в єдиному алфавітному порядку прізвищ авторів і назв видань. Можна згрупувати картки в картотеці за основними питаннями, що розкривають зміст теми курсової роботи. Тоді на каталожних роздільниках пишуть назви основних структурних частин роботи. Картотеку наповнюють відповідно до тем розділів і підрозділів, щоб своєчасно звернути увагу на недостатню кількість матеріалу з того чи того питання. Доцільно використовувати дублювання карток у різних розділах і підрозділах.

Картки робочої картотеки використовують для складання списку використаної літератури, тому бібліографічні описи на картках необхідно робити, суворо дотримуючись бібліографічних стандартів [22, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 75]. Крім основних відомостей про видання на картках записують анотацію, бібліотечний шифр документа й назву бібліотеки, в якій він зберігається.

Конспектуючи матеріал, слід виписувати лише те, що має стосунок до теми дослідження. Виписувати цитати потрібно лише на одному боці окремих аркушів паперу стандартного розміру, оскільки такий спосіб запису дає змогу ліпше орієнтуватися в накопиченому матеріалі, систематизувати його за темами й проблемами. Кожна цитата повинна супроводжуватися бібліографічним посиланням на джерело запозичення. Посилання роблять за такими зразками: [5, с. 7], [25, с. 17 – 18], [39, с. 15; 45, с. 21 – 22]. Дані про електронні засоби масової інформації, на які необхідно зробити посилання, так само включають до списку використаної літератури.

Накопичивши матеріал, складають попередній план дослідження, розробляють композицію та рубрикацію першої частини курсової роботи. Правильна та логічна структура дослідження – це запорука розкриття теми. Однак уточнення структури є складним процесом, який може тривати протягом усієї роботи над дослідженням, а тому попередній план, композицію та рубрикацію необхідно погодити з науковим керівником.

Тема повинна бути розкрита без пропуску логічних ланок, а виклад усього матеріалу має бути підпорядкований одній головній ідеї, чітко визначеній студентом.

Починаючи працювати над розділом, визначають його головну ідею й складають його тези, підтверджувані фактами, думками різних авторів, результатами анкетування чи експерименту, аналізом досвіду. Розділи присвячують вичерпному й повному викладу результатів власних досліджень. Необхідно оцінити повноту вирішення поставлених завдань, достовірність отриманих результатів, порівняти їх з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних авторів, обґрунтувати доцільність проведення додаткових досліджень, проаналізувати негативні результати, які зумовлюють необхідність припинення подальших досліджень.

Кожне наукове положення формулюють чітко, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатись і сприйматись легко й однозначно (без нагромадження дрібних і таких, що затемнюють його сутність, подробиць та уточнень). Не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що зроблено те й те, а сутності й новизни положення з написаного виявити неможливо. Сюди не можна включати опис нових прикладних (практичних) результатів, отриманих у вигляді способів, пристроїв, методик, схем, алгоритмів тощо. Слід завжди розмежовувати одержані наукові положення й нові прикладні результати, що випливають із теоретичного доробку дипломника.

Наприкінці кожного розділу формулюють висновки й стисло викладають наукові й практичні результати, що дає змогу вивільнити загальні висновки від незначних подробиць.

У загальних висновках викладають найважливіші наукові та практичні результати, отримані в курсовій роботі, з формулюванням розв’язаної наукової проблеми (завдання) та значення її для науки й практики.