Державна реєстрація припинення суб'єктів господарювання

Державна реєстрація припинення юридичної особи або при­пинення підприємницької діяльності фізичної особи здійснюється за його (чи його органів) рішенням (добровільне припинення), або на підставі рішення суду, чи в результаті смерті громадянина (при­мусове припинення).

Звертає на себе увагу те, що законодавець у низці законодавчих актів (наприклад, ст. 247 ГК України, ст. 32 Закону «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкротом») застосовує поняття «Скасування (припинення) державнії реєстрації», виключення з державного реєстру» тощо. У зв'язку з пріоритетом Закону «Про державну реєстрацію...» слід говорити про те, що всі названі процедури здійснюються шляхом державної реєстрації припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності громадянина.

Державну реєстрацію припинення (діяльності) суб'єкта госпо­дарювання слід відрізняти від його ліквідації. По-перше, ліквідація може бути застосована лише до суб'єктів господарювання — юридич­них осіб. Громадяни-підприємці для припинення своєї підприєм­ницької діяльності здійснюють «підготовчі заходи», що вимагають­ся законом для позбавлення їх статусу підприємця (в основному вони полягають у процедурі зняття громадян з обліку як підприємців у податкових та інших органах). По-друге, ліквідація є організаційно - майновою процедурою, спрямованою на фактичне припинення суб'єкта господарювання — юридичної особи, необхідною умовою якої є розрахунки з кредиторами і дебіторами, складання ліквіда­ційного балансу, передача документів в архів, знищення печаток, закриття рахунків, зняття такого суб'єкта з обліку в контролюючих органах тощо. Тоді як державна реєстрація такого припинення — формальна процедура, що є записом про виключення відповідного суб'єкта з державного реєстру. По-третє, ліквідація здійснюється органом, призначеним самим суб'єктом господарювання (при до­бровільному припиненні) або органом, призначеним судом (при примусовому припиненні), а державна реєстрація припинення юридичної особи — державним реєстратором. (Закон не називає виділення як підставу припинення юридичної осо­би. Пов'язано це з тим, що на відміну від інших способів реорганізації, де припиняється «старий» суб'єкт і виникає новий (нові), у результаті виді­лення «стара» юридична особа на припиняється. Тому виділення знахо­дить відображення лише в порядку реєстрації (ст. 32 Закону «Про держав­ну реєстрацію...»), а не в порядку припинення юридичної особи.

Процедура припинення (діяльності) суб'єкта господарювання різна для фізичних і юридичних осіб.

Державна реєстрація припинення юридичних осіб — суб'єктів господарювання охоплює два формальних і один фактичний (другий з нижченаведених) етапи:

- державна реєстрація рішення засновників юридичної особи або судового рішення про припинення юридичної особи;

- проведення ліквідаційної процедури або заходів щодо реорга­нізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення);

- внесення запису до реєстру про державну реєстрацію припи­нення юридичної особи.

При банкрутстві процедура державної реєстрації припинення юридичної особи має свої особливості, які пов'язані з тим, що лік­відаційна процедура може не призводити до припинення суб'єкта

господарювання (наприклад, коли після розрахунків із кредиторами у банкрута залишаються майнові активи для продовження діяльнос­ті). Тому першою стадією в цьому випадку виступає реєстрація судо­вого рішення про порушення провадження у справі про банкрутство. Остаточна — третя стадія — може наставати лише в тому випадку, якщо господарський суд за наслідками ліквідаційної процедури винесе ухвалу про припинення юридичної особи — банкрута. Проте можлива ситуація, коли задоволення боржником вимог кредиторів призведе до припинення процедури банкрутства. В цьому випадку не тільки не проводиться державна реєстрація припинення юридичної особи, але й вноситься запис в Єдиний державний реєстр про при­пинення процедури банкрутства.

Закон «Про державну реєстрацію...» виділяє перелік підстав для постановления рішення суду про припинення юридичної особи:

- визнання недійсним запису про проведення державної реєстра­ції за порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

- здійснення нею діяльності, що суперечить установчим доку­ментам, або заборонена законом;

- невідповідність мінімального розміру статутного фонду юри­дичної особи вимогам закону;

- неподання протягом року в податкові органи податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсут­ність юридичної особи за вказаним нею місцезнаходженням (ст. 38 Закону);

- банкрутство суб'єкта господарювання — юридичної особи, що означає необхідність його ліквідації (ст. 39 Закону).

Проте цей перелік не є вичерпним. Додаткові підстави примусо­вої ліквідації юридичних осіб передбачаються в законах України, зокрема, в ЦК України:

- якщо в повному товаристві залишається тільки один учасник (ст. 132 ЦК);

- у разі вибуття з командитного товариства всіх вкладників (ст. 139 ЦК);

- якщо вартість чистих активів товариства з обмеженою відпо­відальністю, товариства з додатковою відповідальністю або акціонерного товариства стає менше встановленого законом мінімального розміру статутного капіталу (ст.ст. 144, 151, 155, ч. З ст. 157 ЦК) тощо.

Звертає на себе увагу той факт, що державний реєстратор, ви­явивши порушення закону, що мали місце при реєстрації суб'єкта господарювання — юридичної особи, не може самостійно скасу­вати запис про державну реєстрацію або провести запис про при­пинення зареєстрованого суб'єкта. Тільки судове рішення може служити підставою для примусового припинення юридичної особи.

У змісті даних підстав можна відзначити низку законодавчих новел в порівнянні з раніше діючим Законом «Про підприємництво».

По-перше, усунена така підстава скасування державної реєстрації (зараз — державної реєстрації припинення юридичної особи), як невчасне (протягом 30-денного терміну) повідомлення суб'єктом підприємництва про зміну його назви, організаційної форми або форми власності. Єдиним наслідком такої поведінки виступає відсутність юридичної сили змін до установчих документів до їх державної реєстрації.

По-друге, законодавець відмовився від процедури скасування державної реєстрації за відсутності повідомлення суб'єкта підпри­ємництва про зміну свого місцезнаходження понад 7 днів. Така санкція була надмірно репресивною. Зараз аналогічний захід можна застосувати лише у разі, коли юридична особа після закінчення кожних наступних 13 місяців після надання відомостей про себе не направить державному реєстраторові чергову реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу, або державному реєстраторові поступить повідомлення податкового органу про змі­ну місцезнаходження юридичної особи, а потрібне в цих випадках додаткове повідомлення (запит) державного реєстратора на адресу юридичної особи залишиться без уваги (ч.ч. 7,8 ст. 19 Закону «Про державну реєстрацію...»).

По-третє, порушення закону, допущені при створенні суб'єкта господарювання — юридичної особи, тепер можуть служити під­ставою для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи лише у тому випадку, коли їх не можна усунути.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи регулюється розділом VI Закону «Про державну реє­страцію... », який передбачає підстави припинення підприємницької діяльності фізичної особи, що відрізняються від підстав припинення юридичної особи. Зрозуміло, що при такому припиненні фізична особа позбавляється правового статусу підприємця, але не позбавляється прав людини і громадянина. Наприклад, у результаті такого припинення громадянин втрачає право укладати договори оренди державного майна згідно зі ст. 6 Закону «Про оренду державного та комунального майна» в редакції від 14.03.95 р., оскільки таке право надане тільки громадянам-підприємцям і юридичним особам.

Добровільне припинення підприємницької діяльності громадянина може здійснюватися у будь-який час за його рішенням.

Примусове припинення підприємницької діяльності громадя­нина здійснюється у разі його смерті або ухвали судового рішення. Вказані судові рішення можуть бути трьох видів:

1) судове рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнанні безвісно відсутньою;

2) судове рішення про визнання фізичної особи недієздатною або про обмеження її дієздатності;

3) судове рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи як господарська санкція при:

- визнанні фізичної особи банкротом;

- здійсненні ним підприємницької діяльності, забороненої за­коном;

- ненаданні протягом року податковим органам податкових декларацій, документів фінансової звітності, визначених законом.

Процедура державної реєстрації припинення підприємницької діяльності громадянина ґрунтується на тих само принципах, що і реєстрація припинення юридичної особи: 1) спочатку реєстру­ється рішення підприємця або суду про припинення відповідної діяльності, 2) потім оформляються документи, які підтверджують зняття підприємця з обліку в контролюючих органах, і 3) на за­вершення, за наслідками одержання цих документів і заповненої реєстраційної картки державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про припинення підприємницької ді­яльності фізичної особи. Надання відповідних документів держав­ному реєстраторові здійснюється самим підприємцем або органом, уповноваженим судом.

Спрощений порядок державної реєстрації припинення підпри­ємницької діяльності громадянина застосовується при його смерті або винесенні судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнанні її безвісно відсутньою. У цих випадках дер­жавний реєстратор на підставі свідоцтва про смерть громадянина або судового рішення самостійно заповнює відповідну реєстраційну картку і вносить запис до Єдиного державного реєстру про припи­нення підприємницької діяльності фізичної особи.