Значення спеціальних законів як джерел природноресурсового права для регулювання природноресурсових відносин

Кодифікаційні законодавчі акти як головні джерела природноресурсового права: Земельний, Водний, Лісовий кодекси і Кодекс про надра і характеристика їх змісту

Важливою особливістю природноресурсового права є наявність кодифікованих законодавчих актів — ЗК, Кодексу про надра, ВК, ЛК. Основне завдання цих актів полягає у встановленні принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу на природні ресурси.

Особливістю кодексів як джерел права є те, що вони покликані стати інтегруючою основою для розвитку природноресурсового законодавства.Так, наприклад, зі змісту ч. 1 ст. З ЗК та ч. 1 ст. З Кодексу про надра випливає, що ці кодекси мають переважну силу в регулюванні земельних та гірничих відносин перед іншими нормативно-правовими актами, за винятком лише Конституції, яка має найвищу правову силу!!!!! Крім того, регламентації природноресурсових відносин присвячені також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до Конституції та природноресурсових кодексів. їх головне призначення — конкретизація та деталізація природноресурсово-правових положень, закріплених Основним Законом та поресурсовими кодексами. Ці нормативно-правові акти можуть бути різними за формою (закони й підзаконні акти), але об'єднує їх те, що всі вони присвячені регламентації природноресурсових відносин.

За своєю структурою природноресурсові кодекси є законодавчими актами, покликаними конкретизувати основні положення Конституції України щодо регулювання земельних, гірничих, лісових, водних відносин та визначати основні положення всіх інститутів природноресурсового права. Слід зазначити, що природноресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного. Наявність багатьох спільних рис у предметі та об'єкті правового регулювання передбачає багато спільного і в структурі цих нормативних актів та їх змісті.

Завданням цих кодексів є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтво-рення відповідних природних ресурсів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у відповідних природних ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.

Природноресурсові кодекси визначають порядок та органи державного управління в галузі раціонального використання й охорони природних ресурсів. Так, загальними органами, що здійснюють державне управління природними ресурсами є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів України, місцеві ради, а спеціалізованими органами виконавчої влади у галузі природних ресурсів — Державне агентство земельних ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України.

Природноресурсові кодекси регламентують порядок виникнення, реалізації та припинення права власності або користування природними ресурсами. Згідно зі ст. 6 ВК, ст. 6 ЛК, ст. 4 Кодексу про надра відповідні природні ресурси є власністю держави і можуть надаватись юридичним та фізичним особам тільки у користування. Але відповідно до статей 56, 59 ЗК землі лісового та водного фонду відповідно можуть перебувати у приватній власності.

Природноресурсові кодекси містять також положення щодо порядку ведення державного кадастру природних ресурсів, здійснення державного контролю за їх використанням, прав та обов'язків суб'єктів користування природними ресурсами, відповідальність за порушення законодавства та інші норми.

На жаль, природноресурсові кодекси мають однакові недоліки:

· вони мають значну кількість відсильних норм, які ускладнюють їх застосування й істотно знижують ефективність їх регулюючої сили (ст. 42 ЛК, ст. 22 Кодексу про надра);

· у зазначених нормативно-правових актах є багато нечітких, безадресних формулювань й декларативних положень, які практично не впливають на розвиток відповідних природноресурсових відносин;

· деякі позиції природноресурсових кодексів і законів не "працюють", бо не мають відповідного механізму реалізації;

· окремі їх норми фактично не відповідають вимогам регулювання природноресурсових відносин в умовах розвитку ринкової економіки.

Значення спеціальних законів як джерел природноресурсового права для регулювання природноресурсових відносин

Джерела природноресурсового права поділяються також на закони й підзаконні акти. В основу такого поділу покладена юридична сила нормативних актів. Маючи найвищу юридичну силу, спеціальні закони посідають головне після кодифікованих актів місце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші нормативні акти видаються на основі, в розвиток і на виконання вимог Конституції, кодексів, законів і в зв'язку з цим називаються підзаконними актами.

До джерел природноресурсового права належать спеціальні закони, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших природноресурсових відносин. Прикладом вказаних актів можуть бути:

· Закон України «Про природно-заповідний фонд України», від 16 червня 1992 р.;

· Закон України Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 р.;

· Закон України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р.;

· Закон України «Про тваринний світ» від13 грудня 2001 р.;

· Закон України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.;

· та інші.

Важливим джерелом природноресурсового права є Закон України «Про природно-заповідний фонд України», від 16 червня 1992 р., який визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів. В Законі визначено режим територій і об'єктів природно-заповідного фонду (природних і біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, зоологічних парків, парків — пам'яток садово-паркового мистецтва), а також їх охоронних зон. У ньому знайшли відображення питання економічного забезпечення організації й функціонування природно-заповідного фонду, закріплено порядок створення й відтворення територій й об'єктів природно-заповідного фонду, передбачено охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за дотриманням режиму та інші питання.

Закон України Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 р.; визначає, що морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України, ширина якої становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море. Закон встановлює права України у її виключній (морській) економічній зоні.

Територільне мре України, або акваторія, яка є продовженням Української території в морі, — прибережні морські води завширшки 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, що з'єднують відповідні точки. Загальна площа цих вод — 29454 км².

Джерелом природноресурсового права є також Закон України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р., яким врегулюванні суспільні відносини у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення рослин, водоростей, а також грибів, їх угруповань і місцезростань. Слід враховувати, що відносини, пов'язані з використанням та охороною лісу, регулюються ЛК, а використання та охорона дикорослих рослин поза лісами — законодавством про рослинний світ!!!!!

Тваринний світ є невід'ємним компонентом навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. Правовою основою охорони, використання і відтворення тваринного світу є Закон України «Про тваринний світ» від13 грудня 2001 р. Завданням законодавства про тваринний світ є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища існування диких тварин, забезпечення умов збереження всього видового і популяційного різноманіття тварин, збереження та поліпшення середовища його перебування, забезпечення умов збереження всього видового і популяційного різноманіття тварин.

Закон України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р. визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу України, та їх охорони. Завданням законодавства про курорти є регулювання суспільних відносин у сфері організації і розвитку курортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони з метою створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.