Брокер — торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера — брокеридж.

Тема 6

Ринкова економіка: суть, функції і структура. Капітал як економічна категорія і фактор виробництва

1. Теоретичні засади становлення ринкових відносин. Об’єктивні передумови виникнення ринку. Типи ринків.

2. Сучасний ринок, його сутність, види і структура. Соціально-економічні фактори і основні структурні елементи товарного ринку.

3. Функції ринку. Основні суб’єкти ринкової економіки.

4. Інфраструктура ринку, її роль та значення.

5. Торговельний капітал. Витрати обігу. Торговельний прибуток і його норма.

6. Позичковий капітал, позичковий процент. Акціонерно-корпоративний капітал. Цінні папери акціонерні товариств.

Теоретичні засади становлення ринкових відносин. Типи ринків.

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва і економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, отримала назву «ринкової економіки». Ключовим елементом її є ринок.

Як кожне складне поняття «ринок» не однозначне за своїм визначенням, в процесі розвитку ринкової економіки виникли наступні визначення ринку:

— ринок — це обмін, організований за законами товарного виробництва та обігу;

— ринок — це економічний простір (місце, територія, зона), на якому відбувається обмін товарів;

— ринок — це сукупність конкретних економічних відносин між продавцями та покупцями у процесі купівлі продажі товарів і послуг.

Отже, ринок — система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Умови виникнення ринкового господарства:

• Суспільний поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації. Спеціалізація визначається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вартістю виробництва.

• Економічна відокремленість суб’єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам товаровиробник).

• Величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділової активності.

• Вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

Етапи формування ринку.

Класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи «нічним вартовим», який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни.

Регульований ринок (середина XIX — 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища.

Соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

Є два сектори економіки: ринковийі неринковий (бюджетний).

Співвідношення між ринковим і бюджетним секторами зумовлюється сукупністю факторів, притаманних лише тій чи іншій країні. Воно змінюється на різних етапах еволюції економічної системи.

Зміна домінанти одного із секторів спричинює якісні зрушення суспільного устрою, зачіпає долю системи і впливає на переважну більшість суб’єктів економіки.

РИНКОВИЙ СЕКТОР

Ринок — економічна система, що працює заради прибутку. Хтовиробляє, що виробляється, скільки виробляється, вирішує зиск.

Це самовідтворювальний сектор економіки.

Працює на задоволення економічного інтересу. Ринковий сектор сам заробляє і сам на свій ризик витрачає.

БЮДЖЕТНИЙ СЕКТОР

Виробляє необхідні для суспільства товари і послуги, але головна мета для нього — не прибуток, а задоволення потреб через виробництво суспільних благ.

Не запрограмований на самоокупність та самофінансування і тому потребує існування ринкового сектору. Працює на гроші, виділені з бюджету.

Витрачає кошти суворо за цільовим призначенням.

Ринок — невід’ємний атрибут товарного господарства. Він забезпечує рух товарів і грошей (Г — Г — Т та Г — Т — Г), Через ринок здійснюється переважна більшість економічних процесів. Це специфічна форма економічних взаємовідносин, що пов’язує між собою різних господарюючих суб’єктів.

Враховуючи, що товарно-грошові відносини в ринковій економіці опосередковують усі відносини суспільства, суб’єктами ринку практично стають всі учасники суспільного виробництва: держава, домогосподарства, підприємці.

Об’єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності. Тобто, ними можуть бути матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання, послуги, житло тощо); інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери (акції, облігації); валюта, позичкові капітали і т. д.

Для сучасного ринку характерними є: економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, вичерпна поінформованість суб’єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв’язків.

Форми прояву економічної свободи:

- свобода вибору сфери застосування своїх здібностей;

- свобода вибору сфери застосування свого капіталу;

- свобода вибору партнерів;

- свобода ціноутворення;

- свобода обирати міру ризиковості господарської діяльності;

- повна відповідальність за свої рішення, дії та їх наслідки.

Конкуренція в найзагальнішому розумінні означає, що тим, чим займається один із господарюючих суб’єктів, можуть вільно займатися й інші. Вона (конкуренція) є найдавнішим стимулом економічного розвитку і водночас в процесі еволюції породжує монополізм, який обмежує та деформує конкуренцію.

Рис. 1. Умови виникнення ринкового господарства

Рис. 2. Основні риси сучасної ринкової економіки

Форми конкуренції за різними критеріями:

а) за суб’єктами:

- між виробниками і споживачами;

-- між виробниками однорідної продукції;

- між виробниками різнорідної продукції;

- між власниками капіталу і робочої сили;

- між власниками капіталу;

- між власниками робочої сили;

- між приватними власниками капіталу та державою;

- між монополізованими та немонополізованими секторами;

- між монополіями;

- усередині монополій;

б) за об’єктами:

- за ресурси;

- за ринки збуту;

- за право першочергового володіння інформацією тощо;

в) залежно від ринкових формі

- досконала;

- недосконала;

г) залежно від законності:

- добросовісна;

- недобросовісна;

д) залежно від наслідків:

- вільна;

- олігополістична;

- монополія;

- монополістична конкуренція.

Мобільність ресурсів означає:

- здатність працівників впродовж трудової діяльності кілька разів змінювати сферу застосування їхніх здібностей (територіальні переміщення, виконання нових функцій, зумовлених зміною структури виробництва);

- альтернативність використання таких ресурсів, як земля та капітал, пов’язана зі зміною структури виробництва, потреб та обмеженістю ресурсів;

- розширення сфери вільного руху значної кількості ресурсів, пов’язане з новими транспортними та інформаційними можливостями тощо.

Вичерпна поінформованість учасників ринку забезпечується, насамперед, за рахунок використання най прогресивніших новітніх технологій, зокрема Інтернету, де швидко можна отримати достовірну інформацію з будь-якої точки планети.

Ціна та цінність інформації з розвитком ринку зростають. Продавці, які надають недостовірну інформацію, мають нести повну економічну відповідальність за можливі негативні наслідки її використання.

Головними проблемами у цій галузі на сучасному етапі є:

- захист приватного життя;

- захист комерційної таємниці та конфіденційної інформації;

- захист державної таємниці.

Автономність дій учасників ринку передбачає вільний вибір ними економічної поведінки і повну відповідальність за наслідки цієї поведінки. Разом із тим, розвинена ринкова система передбачає, що, наприклад, обрання банківської діяльності як сфери застосування капіталу може завершитись як процвітанням, так і банкрутством для банкіра, але вкладники при цьому не повинні постраждати.

Рис. 3. Принципи функціонування ринкової економіки

Структура ринку за різними критеріями:

а) за об’єктами обміну:

=> ринок ресурсів, який набуває форм:

- ринку праці;

- ринку капіталу;

- ринку землі та нерухомості;

=^ товарний ринок, який набуває форм:

- ринку споживчих товарів;

- ринку послуг;

- ринку науково-технічних розробок та інформації;

=> фінансовий ринок, що набуває форм;

- грошового ринку;

- ринку цінних паперів;

- валютного ринку;

б) залежно від умов, в яких діють суб’єкти господарювання:

- вільний (поліполістичний) ринок (багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід і вихід на ринок вільний, інформація доступна);

- монополізований (олігополія, монополія) (один продавець або обмежена кількість їх, багато покупців, доступ на ринок та до інформації обмежений);

- монополістична конкуренція (відносно велика кількість продавців, диференціація товару, вільні вхід на ринок і вихід);

- регульований (держава законодавчо обмежує економічну свободу окремих суб’єктів господарювання, формуючи та захищаючи конкурентне середовище);

в) за територіальною ознакою:

- місцевий;

- регіональний;

- національний;

- світовий;

г) стосовно відповідності чинному законодавству:

- легальний (дозволений законом і відкритий для оподаткування);

- тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків);

д) стосовно способу формування:

- стихійний;

- організований.

2. Сучасний ринок, його сутність, види і структура. Соціально-економічні фактори і основні структурні елементи товарного ринку.

Для ефективного функціонування ринкової системи необхідні наступні умови:

1) реальна свобода форм власності та форм господарювання. Тобто повинна існувати приватна власність, колективна власність (акціонерні компанії, кооперативи, власність трудових колективів), державна та муніципальна власність;

2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб’єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін (тобто відсутність монополій);

3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації;

4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки країни створює передумови для існування регульованого ринку;

5) наявність та доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність;

6) конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності;

7) розвинутий та розгалужений комплекс об’єктів власності, які можуть стати об’єктом купівлі-продажу (засоби виробництва, різні цінні папери).

Ринок не є однорідним явищем за своєю структурою. Структура ринку — це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними. Згідно даного визначення розрізняють:

Фінансовий ринок — це певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Суб’єктами даного ринку є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні установи, держава. Об’єктами виступають особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворились в результаті обороту промислового та торгівельного капіталів. Інструментами цього ринку є попит та пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Ринок робочої сили — це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями та установами, які відіграють роль бірж праці, з приводу організації та використання, купівлі-продажу робочої сили. Основні інструменти даного ринку є: попит та пропозиція робочої сили, заробітна плата. Попит на робочу силу залежить від багатьох факторів: попит на споживчі товари, технології, які застосовуються в країні, інтенсивності та продуктивності праці тощо.

Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу — певна сукупність економічних відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі-продажу засобів та предметів праці. Основним фактором, який впливає на даний ринок є позичкова ставка. Із зростанням проценту розширене відтворення скорочується, і навпаки. Даний ринок праці ще зовсім не розвинутий в Україні.

Ринок предметів споживання — підсистема економічних відносин між економічними суб’єктами (передусім продавцями та покупцями) з приводу організації, використання і купівлі-продажу товарів тривалого використання та поточного споживання. Складовими даного ринку є виробництво товарів тривалого користування та поточного споживання. Основне завдання при створенні даного ринку це подолання диспропорцій між виробництвом товарів групи А та групи В, створення сучасної системи оплати праці, перебудова аграрних відносин.

Ринок послуг — певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу послуг. Послуга — це особлива споживна вартість, що задовольняє певні потреби людей. Розрізняють традиційні (страхування, транспорт, зв’язок, мистецтво) та нетрадиційні послуги (маркетингові, інженерно-консультаційні, рекламні тощо).

Ринок інтелектуальної власності — підсистема економічних відносин між різними господарюючими суб’єктами з приводу організації, використання і купівлі-продажу патентів, ліцензій та інших об’єктів інтелектуальної власності.

Також виділяють: валютний ринок — важлива сфера економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних та поштових переказів в іноземній валюті), ринок інформації — сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу інформаційних послуг, збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу, ринок золота — сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу золота. Здійснюють її консорціуми місцевих банків й спеціалізовані фірми.

Залежно від ринкового середовища розрізняють 4 моделі ринків:

Чиста конкуренція характеризується наявністю великої кількості не залежних продавців, які виробляють стандартизовану продукцію. Продавець не може встановити ціни вище ринкових оскільки він зразу втрачає своїх покупців.

Чиста монополія — це ринок, де одна фірма є єдиним продавцем продукту чи послуги. Тут відсутні замінники продукції.

Монополістична конкуренція характеризується порівняно значною кількістю виробників, які виробляють різні види одного продукту. Продаж товарів відбувається не за однією ціною, а вони можуть коливатися в широкому діапазоні. В даному випадку у продавця з’являється можливість виділитись не лише ціною, а й якістю товару, рекламою, методами особистої продажі.

Олігополія відрізняється невеликою кількістю продавців, тому визначення цін і обсягів виробництва взаємозалежні. Розгортається боротьба за якість товару та боротьба за престиж.

3. Функції ринку. Основні суб’єкти ринкової економіки. Для розкриття суті ринкової економіки слід дослідити функції, які виконує ринок в сучасних умовах:

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси — виробництво, обмін, розподіл та споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що — ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтеграції. Ринок об’єднує суб’єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Суб’єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підприємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники цінних паперів і т. ін. (рис. 4, 5).

Рис. 5. Функції суб’єктів ринкової економіки

Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного механізму регулювання для вирішення низки проблем, від яких відмовляється ринок, або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге (рис. 6).

Рис. 6. Переваги та недоліки ринкової економіки

Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:

- правове забезпечення функціонування ринкового механізму;

- організація грошового обігу;

- захист і сприяння розвитку конкуренції;

- виробництво суспільних благ;

- мінімізація трансакційних витрат;

- компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій);

- стабілізація макроекономічних коливань;

- перерозподіл доходів через податкову систему;

- реалізація національних інтересів у світовій економіці.

Зовнішні ефекти (екстернаті) — витрати і вигоди, пов’язані з виробництвом і споживанням благ тими суб’єктами, які не є учасниками певної ринкової угоди.

Зовнішні ефекти набувають форми позитивних і негативних.

Позитивні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага приносить некомпенсовані вигоди третім особам.

Приклад. Затрати на обмеження і ліквідацію епідемії холери (ізоляція хворих, надання їм медичної допомоги, утримання впродовж інкубаційного періоду тих, хто мав контакт із хворими тощо) дають позитивний ефект тим, хто міг би захворіти, але уник цієї біди, не оплачуючи безпосередньо перелічених послуг з охорони здоров’я.

Негативні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага зумовлює некомпенсовані витрати третіх осіб.

Приклад. Забруднюючи довкілля, підприємство перекладає частину витрат (на застосування очисних споруд, безвідходних технологій тощо), які йому належало б здійснювати, на населення, змушуючи його таким чином витрачатися на лікування, проживати в умовах дискомфорту і т. ін., і при цьому не компенсує йому цих витрат.

Наслідком позитивних екстерналій є перевищення суспільної корисності благ над індивідуальною корисністю. Це перевищення не компенсується ринком. Тому ринок спрямовує на виробництво цього блага недостатньо ресурсів.

Наслідком негативних екстерналій є скорочення фактичних витрат підприємця, що зумовлює розширення пропозиції цих благ понад рівноважний рівень І зниження ціни порівняно з оптимальним рівнем. Тому ринок спрямовує ресурси на виробництво благ із негативним ефектом понад їх оптимальний обсяг.

Англійський економіст Артур Пігу в результаті дослідження природи екстерналій запропонував введення державою певного податку для усунення екстернальних ефектів, який відомий у науковій літературі як податок Пігу.

Американський економіст Роберт Коуз на основі вивчення екстернальних ефектів дійшов висновків, протилежних висновкам Артура Пігу. Зміст їх такий.

1. Якщо права власності законодавчо чітко визначені й люди ретельно їх дотримуються, то ніяких зовнішніх ефектів не виникає, «відмов ринку» не існує і державі немає підстав втручатися в економічне життя.

2. Зовнішні ефекти з’являються тільки там, де розмиті права власності, там же, де вони чітко визначені, зовнішні ефекти перетворюються на внутрішні.

3. Для успішної роботи ринку першочергового значення набувають трансакційні витрати (витрати використання ринкового механізму).

4. Державне регулювання виправдане тільки тоді, коли витрати, пов’язані з державним втручанням, будуть меншими, ніж витрати, пов’язані з «відмовами ринку».

Отже, якщо наявні зовнішні ефекти спотворюють грошову оцінку витрат і вигод, що зумовлює неефективний розподіл ресурсів, то ринкова система суспільні блага не виробляє.

На відміну від звичайних благ, використання яких передбачає їх обов’язкову купівлю, суспільні блага (національна оборона, державне управління, охорона правопорядку, захист довкілля, освітлення вулиць і т. ін.) споживаються вже тому, що вони виробляються. Вигоди від використання суспільних благ мають не тільки ті, хто здійснював певні витрати на їх створення або оплачував їх споживання, а й ті, хто нічого не витрачав на це. Витрати на їх виробництво здійснюються через вилучення у формі оподаткування.

4. Інфраструктура ринку, її роль та значення.Термін «інфраструктура» походить від латинського infra, що означає «нижче», «під», та structure – «структура», що означає сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробничу і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв’язок, комунальне господарство, загальна та професійна освіта, охорона здоров’я тощо).

Інфраструктура — це основа, підґрунтя, фундамент економічної системи та її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця.

Інфраструктура ринку —комплекс інститутів, служб,підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Оскільки будова інфраструктури ринку дуже складна, варто розглянути її елементи (рис. 7).

Рис. 7. Елементи ринкової інфраструктури

Інфраструктура ринку покликана забезпечувати цивілізовані стосунки між суб’єктами через свої функції (рис. 8).

Рис. 8. Функції інфраструктури ринку

Розглянемо детальніше деякі елементи інфраструктури ринку. Одним із найважливіших інфраструктур елементів є біржі.

Термін «біржа» в перекладі з латинської мови означає «шкіряний гаманець». Біржі виникли як місця, де комерсанти здійснюють торговельні операції. Перша біржа була зареєстрована в Антверпені у 1531 p., друга — у Лондоні в 1566 р.

У Росії перша біржа з’явилася у 1705 р. в Санкт-Петербурзі, а на території України — 1796 р. в Одесі. Пожвавлення біржової торгівлі відбулося у період непу. Кількість бірж у цей період перевищила 100. Проіснували вони до 1930 р.

З переходом постсоціалістичних країн до ринку біржова торгівля відроджується.

Біржа —організаційно-правова форма оптової торгівлі часовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа),робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа) (рис. 9).

Рис. 9. Класифікація бірж

Товарна біржа — це оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості:

- торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

- регулярність торгів на основі певних правил;

- формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції (котирування);

- свобода вибору контрагента за угодою;

- стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок. Фондова біржа - організований ринок цінних паперів, що

виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.

Цінні папери — документи, що виражають майнові (боргові) зобов’язання.

Види цінних паперів

Акції (від лат. actio — дія, дозвіл) — цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства (рис. 10).

Рис. 10. Класифікація акцій

Облігація (від лат. Obligo — зобов’язання) — документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк із правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов’язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Вексель (від нім. Wechsel — розмін) — письмове боргове зобов’язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником, векселедавачем) кредитору (векселеотримувачу), що надає останньому право вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми в певний строк.

Варрант — цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає ЇЇ власникові право на додаткові пільги у визначений час.

Ваучер — майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації.

Сертифікат (депозитний) — фінансовий документ, випущений банком, який засвідчує наявність грошового депозиту і зобов’язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката у певний строк. Це цінний папір на пред’явника. Процент за депозитні сертифікати сплачується щорічно або одночасно із погашенням боргу. Термін «сертифікат» походить від латинського certum, що означає «правильно», та fado — «роблю».

Коносамент (від франц. Connaissement від connaitre — знати, розуміти) — розписка, що видається агентом транспортного підприємства (судна, літака тощо) відправникові вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу для перевезення і зобов’язання видати його в пункті призначення тримачеві коносаменту. Передача коносаменту здійснюється за правилами передачі цінних паперів (іменний, ордерний або на пред’явника) і рівнозначна передачі самого вантажу.

На первинному ринку цінних паперів відбувається розміщення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади різних рівнів, підприємства, організації, іноземні юридичні особи.

Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий оборот. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

Валютна біржа — біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.

Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі валютної біржі беруть участь представники держави.

Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Біржа праці — державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою.

Функції служби зайнятості:

- вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці;

- організація громадських робіт;

- організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку;

- виплата допомоги з безробіття;

- відшкодування (часткове) витрат, пов'язаних зі зміною місця роботи.

Фрахтова біржа — постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та відфрахтування суден. Тут концентрується інформація про:

- попит і пропозицію на тоннаж;

- рівень фрахтових ставок;

- умови договору фрахтування.

Термін «фрахт» походить від німецького frаcht, тобто «вантаж», і вживається на позначення:

а) вантажу;

б) плати за перевезення вантажу водними шляхами або плати за використання суден протягом визначеного часу.

Найбільший міжнародний фрахтовий центр знаходиться в Лондоні. Досить могутні фрахтові біржі знаходяться в Гамбурзі, Генуї, Токіо, Нью-Йорку, Гонконзі.

Розглянуті вище біржі називаються спеціалізованими.

Універсальна біржа — біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрахтовими контрактами.

Отже, біржі — це ринкові структури, де укладаються угоди, здійснюються біржові операції (рис. 11).

Рис. 11. Класифікація біржових операцій

Угода (операція) — домовленість про взаємну передачу прав та зобов'язань стосовно біржового товару, яка супроводжується передачею фінансового інструмента (банківських документів чи грошей) від однієї особи до іншої.

Форвардна угода — строкова угода за готівковою формою розрахунку, відповідно до якої покупець і продавець погоджуються на поставку товару обумовленої якості та кількості (або валюти) на певну дату в майбутньому. Ціна товару, курс валюти тощо фіксуються в момент укладання угоди.

Ф’ючерсні угоди — угоди про купівлю-продаж фінансових інструментів або товарів обумовленої марки на біржах за умови оплати їх за узгодженою ціною через певний проміжок часу після укладання угоди. Ф’ючерсні угоди укладаються не з метою купівлі чи продажу, а з метою страхування (хеджування) угоди стосовно наявного товару, або з метою отримання різниці від перепродажу ф’ючерсної угоди, або для отримання прибутку від зміни цін і курсів, що відбуваються на кінець ліквідаційного періоду.

Ф’ючерсні угоди найчастіше використовують для продажу товарів великими партіями з характерною для них тенденцією до значних коливань цін (сільськогосподарські та сировинні товари), валюти, акцій, облігацій, для банківських вкладів, іпотеки і т. ін.

Функції ф’ючерсних угод:

- зменшення ризику, пов'язаного з різким коливанням цін;

- забезпечення стійкості одиниць господарювання;

- гарантування передбачуваності господарської діяльності; і

- здешевлення кредиту.

Онкольні угоди — система купівлі реального товару або цінних паперів, за якою ціна не фіксується аж до вимоги покупця . Продавець страхує себе хеджуванням продажу. Ціна, за якою він закриває хедж, стає ціною закупівлі реального товару.

Хедж — строкова угода, укладена для страхування від можливого коливання цін.

Опціон — договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму — премію. Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця зменшується на величину отриманої премії.

Опціон на купівлю дає право, але не зобов’язує купити ф’ючерсний контракт, товар або іншу цінність за певною ціною. Використовується при грі на підвищення, дає змогу після сплати невеликої премії отримати необмежений прибуток від підвищення цін.

Опціон на продаж дає право, але не зобов’язує продавати ф'ючерсний контракт або інші цінності за визначеною ціною.

Використовується цей опціон при грі на пониження і після сплати невеликої премії забезпечує необмежений прибуток від зниження цін.

Аукціон — форма організації реалізації товарів та послуг, що ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну.

Головні суб’єкти аукціону:

- власник цінностей (продавець);

- організатор аукціону;

- покупець.

Первинна (вихідна) ціна визначається угодою між організатором аукціону і власником-продавцем. Торги на аукціоні веде аукціоніст, який має певні повноваження оголошувати найвищу ціну під час торгів.

Види аукціонів:

- товарні — реалізують вироби мистецтва, ювелірні вироби, хутра та інші унікальні вироби;

- валютні — один із методів організації валютного ринку країни. Це публічні валютні торги. Об’єкт валютного аукціону

- валютні відрахування організацій. Мета валютного аукціону

- надання можливостей купити валюту тим суб’єктам господарювання, які не мають можливості заробити її або отримати з централізованих фондів.

Біржові посередники

Брокер — торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера — брокеридж.

Маклер (дилер, джобер) — біржовий посередник, котрий купує і продає тільки для себе й за свій рахунок.

«Бики» — спекулянти і хеджери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності.

«Ведмеді» — спекулянти і хеджери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.

Є також інші організаційні форми продажу товарів та послуг.

Торговельно-промислові палати — комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв’язків із партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами і здійснюють надання цільових інформаційних послуг.

Торговий дім — торговельні фірми, які закуповують товари у виробників або оптовиків і перепродують їх всередині своєї держави або за її межами.

Ярмарок — періодично організована в одному й тому самому місці виставка зразків товарів широкого вжитку і (або) устаткування, транспортних засобів, засобів зв’язку, ноу-хау, де експоненти укладають угоди в національному та міжнародному масштабі. На міжнародному ярмарку не дозволяється продаж на винос. Подекуди ярмарки визначають як місце періодичної торгівлі.

Магазин — підприємство роздрібної торгівлі.

Магазин-демзал роздрібне торговельне підприємство, яке торгує за каталогами.

Інтернет-торгівля. Інтернет-магазин(англ. Internet shop, англ. Online shop) — місце в інтернеті, де відбувається прямий продаж товарів споживачеві (юридичній або фізичній особі), враховуючи доставку. При цьому розміщення споживацької інформації, замовлення товару і оборудка відбуваються там же, всередині мережі (на сайті інтернет-магазину).

Маркетинг — різновид діяльності фірм, пов’язаний із продажем та збутом продукції, що включає: розробку товару, дослідження ринку, налагодження комунікацій, організацію розподілу, встановлення цін, розгортання сервісного обслуговування тощо.

Консалтингові фірми надають послуги суб’єктам економіки з питань:

- дослідження і прогнозування ринку;

- оцінки торговельно-політичних умов здійснення експортно-імпортних операцій;

- розробки і впровадження маркетингових програм тощо.

Аудиторська фірма здійснює консультування з питань бухгалтерського обліку та контролю фінансової діяльності щодо проведення господарсько-фінансових ревізій; управління через систему обліку; готує висновки стосовно достовірності фінансового звіту фірм, що підлягають аудиторському контролю.

Таким чином:

1. Ринок — один із найвидатніших витворів людської цивілізації. Він об’єднує інтереси людей, які ніколи не бачили один одного. Він забезпечує виробництво саме того, що потрібно, безпосередньо не опитуючи при цьому кожного споживача. Він досконало розподіляє ресурси і неупереджено ставиться до людей, незалежно від їхнього рангу.

2. Функціонування ринку безпосередньо залежить від розвитку ринкової інфраструктури, яка забезпечує життєдіяльність, стійкість, інформаційне та наукове забезпечення, страховий та правовий захист суб’єктів ринку.

3. Держава значною мірою впливає на стан конкурентного середовища, перебираючи на себе виконання тих функцій, які ринок відмовляється виконувати, розробляючи спільні для всіх суб’єктів господарювання правила гри, слідкуючи за їхнім дотриманням та створюючи механізми, які регламентують відповідальність тих, хто порушує законодавчо встановлені правила гри на ринку.