Економічна роль держави в ринковій системі: сутність та чинники

Глава 27. Роль держави в ринковій економіці

Сучасна ринкова економіка — це економіка змішаного типу, яка поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, цілеспрямованість і сталість корпоративного регулювання та загальносуспільну орієнтованість державного регулювання. Саме поєднання зазначених механізмів координації сприяє ефективній реалізації соціально-економічних цілей суспільства, досягненню макроекономічного зростання, забезпеченню соціальної справедливості. Слід зазначити, що ринкове саморегулювання, яке відображає сутність підприємницької системи господарювання, спрямованої на отримання прибутку в умовах конкуренції, — це основа змішаної економіки. Корпоративне регулювання, яке виникло внаслідок розвитку такої організаційної форми підприємництва, як корпорація, — це механізм координації, який в умовах ринкових важелів дає змогу економічним суб'єктам активно впливати на розподіл ресурсів. Державне регулювання, як складова господарського механізму ринкової системи, склалося після економічної кризи 1929—1933 років, яка довела неспроможність ринкового та корпоративного регуляторів забезпечити сталий стан і розвиток економіки. Співвідношення зазначених механізмів координації у різних країнах неоднакове. Є країни, де діє система економічного лібералізму — система, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму (США, Канада, Велика Британія, Австралія та ін.), і країни економічного дирижизму, яким притаманний значний вплив держави на соціально-економічній розвиток суспільства (Швеція, Австрія, Німеччина та ін.). При цьому, незалежно від системи, основним регулятором економічних процесів виступає саме ринковий механізм, а державне регулювання економіки доповнює ринкові важелі.

Проблема обсягу та напрямів державного втручання в економічні процеси має давню історію. Традиційно класична теорія основним регулятором економіки визнає ринковий механізм, який автоматично встановлює економічну рівновагу. Марксизм, доводячи, що ринковий механізм неспроможний забезпечити ефективне використання обмежених ресурсів, обґрунтовує необхідність повної заміни ринкового механізму тотальним державним регулюванням економіки на базі суспільної власності та єдиного державного плачу. Кейнсіанська теорія, визнаючи обмеженість стихійного ринкового механізму щодо забезпечення макроекономічної рівноваги, доводить необхідність державного регулювання ринкової економіки насамперед як стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності.

Теорії неокласичного, неоліберального, неоконсервативного напрямів (монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія "економіки пропозиції") зводять державне втручання в економіку до мінімуму і віддають перевагу непрямим методам державного регулювання. Наприклад, монетаризм пропагандує відмову від широкого втручання держави в економіку , обмежує його державним регулюванням грошового обігу. Економічна школа неокласичного синтезу, яка поєднала наукові досягнення кейнсіанства, неокейнсіанства і неолібералізму, доводить необхідність саме змішаної системи регулювання ринкової економіки. Близьким до неокласичного синтезу відносно трактування економічної ролі держави в ринковій системі є інституційний напрям економічної теорії, представники якого обґрунтовують вплив на економічні процеси не тільки ринку, а й соціально-психологічних, політичних, правових та інших факторів.

Діяльність держави як економічного суб'єкта ринкової системи відображає її економічну роль в суспільстві, яку характеризують, по-перше, соціальна спрямованість державного впливу на економіку; по-друге, основні напрями, засоби та методи діяльності держави як суб'єкта економіки; по-третє, обсяг та ступінь державного втручання в економічні процеси.

Соціальна спрямованість державного впливу на економіку відображає, насамперед, загально-соціальну сутність держави, її призначення задовольняти потреби всього суспільства, забезпечувати його цілісність та розвиток. Соціальна мета Української держави в економічній сфері визначена Конституцією України як забезпечення соціальної спрямованості економіки, що саме і відображає загально-соціальне призначення держави щодо економіки — забезпечувати задоволення суспільних економічних потреб, сприяти зростанню суспільного добробуту. Отже, економічну роль держави можна визначити як макроекономічне завдання держави, на вирішення якого спрямована її діяльність як економічного суб'єкта: забезпечення макроекономічної стабільності та економічного зростання як основи зростання суспільного добробуту. Економічна роль держави конкретизується у певних напрямах, засобах та методах розв'язання макрозавдань, які обумовлені станом економіки, особливостями держави та суспільства на певному етапі розвитку, міжнародними чинниками тощо. Приміром, в умовах перехідного періоду економічна роль держави характеризується такими напрямами державної діяльності, як роздержавлення та приватизація, демонополізація економіки, структурне коригування, мета яких — створити умови для економічного зростання.

Слід підкреслити, що крім загально-соціальної, держава має також спеціально-соціальну сутність, яка відображена у спрямованості її діяльності в економічній сфері на задоволення економічних потреб певної частини населення, яка відіграє домінуючу роль у суспільстві. Збільшення загальносуспільної спрямованості впливу держави на економіку обумовлено розвитком її соціальної природи від диктатури пануючого класу до держави, яка діє на базі соціального контракту, що являє собою взаємні зобов'язання сторін, а саме: громадян, а також організацій, що створені ними, і держави, яка діє в межах правочинності, делегованої їй громадянами. Оскільки ринкова економіка — це економіка угод, система трансакцій, що пов'язана з передаванням прав власності, то їй адекватне трактування соціальної спрямованості економічної ролі держави на базі саме соціального контракту, який виключає опортуністичну поведінку сторін, коли жодна з них не виконує своїх зобов'язань. Проте реалізація моделі "контрактної" держави можлива тільки за умов існування альтернативного механізму координації — ринку. Тому слід підкреслити, що в умовах перехідної економіки, коли зазначений механізм тільки створюється, модель державного впливу на економіку також перехідна від моделі економічної ролі "тоталітарної" держави, що спрямована на максимізацію доходів держави, оскільки суспільний продукт є продуктом одержавленої економіки, державним продуктом; до моделі "контрактної"держави, економічна роль якої полягає в максимізації сукупного доходу суспільства, що є показником ефективності виконання державою і громадянами зобов'язань згідно з соціальним контрактом. Стосовно перехідної моделі, яка поєднує елементи і "тоталітарної", і "контрактної" моделей, економічна функція держави — це створення передумов максимізації сукупного доходу суспільства. Але залишаються і тенденції до максимізації доходу держави, зокрема за допомогою фіскальної спрямованості системи оподаткування, що не може не спричинювати певних суперечностей. При цьому перехідна модель зовсім не усуває проблему опортуністичної поведінки, а можливо й підсилює її, оскільки зобов'язання сторін у цій моделі ще чітко не встановлені, вони тільки специфікуються, і головна роль у цій специфікації належить законотворчій діяльності держави.

Необхідність державного втручання в економічні процеси в умовах ринкової системи обумовлена потребами суспільства щодо раціонального і соціально спрямованого розподілу та використання економічних ресурсів. У ринковій системі зростання виробництва постійно обмежується попитом, який у свою чергу відображає обсяг та структуру суспільних потреб. Завдяки цьому існує зв'язок виробництва та споживання через товарно-грошові, ринкові форми: ринкова система постійно змінює структуру виробництва відповідно до змін платоспроможного попиту. Але можливі й певні обмеження регулюючої ролі ринку, які відбиваються у його неспроможності виконувати роль регулятора, особливо в умовах порушення досконалої конкуренції. Зазначені обмеження, неспроможність, "фіаско" ринку диктують необхідність державного впливу на економіку.

Навіть в умовах теоретичної моделі досконалої конкуренції ринок не може вирішити щонайменше три проблеми. Перша: механізм ринку неспроможний забезпечити економіку необхідною кількістю центральних (національних) грошей. Держава бере на себе функцію організації пропозиції грошей на грошовому ринку. Саме цим насамперед обумовлюється економічна роль центрального (національного) банку та необхідність здійснення державою певної грошової політики.

Друга проблема — задоволення потреб у суто суспільних благах. Ринок спрямований на задоволення платоспроможних потреб, тобто попиту, вимірниками якого є певна кількість одиниць товару, ціна одиниці. Блага, кожна одиниця яких може бути продана за окрему плату — це так звані суто приватні блага. Але є блага, що задовольняють певні суспільні потреби, які не можуть бути поділені на одиниці споживання та продані частками. Зазначені блага неможливо визначити у грошовій формі. Ці блага мають кілька властивостей. По-перше, суто суспільні блага споживають усі громадяни, незалежно від того, платять вони за них чи ні. По-друге, суто суспільні блага мають надходити до споживача у тій же кількості, що й іншим споживачам — властивість невибірковості у споживанні. По-третє, суто суспільні блага споживаються громадянами тільки разом, колективно. По-четверте, обсяг індивідуального споживання суто суспільних благ повинен дорівнювати обсягові їх колективного споживання: кожний споживає стільки блага, скільки його споживають усі разом. Ці блага мають нульові граничні витрати — при збільшенні кількості споживачів витрати не зростають. При цьому важливо підкреслити, що споживання суто суспільних благ здійснюється колективно, але індивідуальна корисність від цього споживання різна. Прикладом суто суспільних благ можуть бути національна оборона, державне управління, охорона правопорядку, національна система комунікацій, єдина енергетична система, фундаментальна наука.

Суто суспільні блага не зорієнтовані на ринковий попит, тому задоволення суспільних потреб у них є завданням держави. Держава фінансує виробництво суто суспільних благ за рахунок насамперед видатків з державного бюджету. При цьому, оскільки суто суспільні блага мають певну регіональну структуру, фінансування здійснюється за рахунок коштів як центрального, так і місцевих бюджетів. Слід зазначити, що існує багато товарів, які мають ознаки і суто приватних, і суто суспільних благ, у цьому разі важливо визначити міру участі держави в забезпеченні громадян такими благами (наприклад, освіта, медичне обслуговування).

Третя проблема — вимірювання та компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій). Зовнішні ефекти — це витрати або вигоди від ринкових трансакцій, що їх не відображають ціни. Ці ефекти можуть виникати внаслідок як виробництва, так і споживання благ, а зовнішні вони тому, що стосуються не тільки учасників певної трансакції, а й третіх осіб, які не мають відношення до неї, тобто ефекти є зовнішніми щодо ринку. Якщо діяльність певного економічного агента супроводжується витратами третіх осіб, то це негативні зовнішні ефекти, а якщо вигодами, що отримують треті особи, то це позитивні зовнішні ефекти. Отже, соціальні витрати, пов'язані з виробництвом та споживанням певного товару, складаються з приватних витрат виробника та витрат третіх осіб — негативних зовнішніх ефектів. Соціальні вигоди, пов'язані з виробництвом та споживанням певного товару, складаються з приватних вигод виробника та вигод третіх осіб — позитивних зовнішніх ефектів. Оскільки ринковий механізм орієнтує економіку на попит, а ринкова ціна неспроможна відобразити зовнішні ефекти, бо вони прямо не стосуються учасників трансакції, необхідно державне регулювання зовнішніх ефектів, спрямоване на перетворення зовнішніх ефектів на внутрішні, тобто на наближення соціальних витрат (вигод) до приватних. Наприклад, підприємець використовує технологію, наслідком якої є забруднення навколишнього середовища. Ринкова ціна на продукцію підприємця не спроможна врахувати витрати населення, пов'язані з зазначеним негативним зовнішнім ефектом. Завдання держави — сприяти перетворенню негативного зовнішнього ефекту на витрати саме цього підприємця.

За пропозицією А. С. Пігу, з цією метою можна використовувати коригуючі податки та субсидії. Наприклад, за допомогою коригуючих податків — податків на випуск товарів, які характеризуються негативними зовнішніми ефектами, можна перетворити витрати третіх осіб від забруднення навколишнього середовища на внутрішні приватні витрати підприємця, діяльність якого обумовлює негативні зовнішні ефекти. Тобто можна соціальні витрати наблизити до приватних витрат. Якщо благо характеризується позитивним зовнішнім ефектом, його виробникові держава може видавати коригуючу субсидію, яка сприяє наближенню соціальних вигод до приватних вигод цього підприємця. Проте треба підкреслити обмеженість коригуючих податків та субсидій в регулюванні зовнішніх ефектів, що обумовлено складнощами та високим ступенем приблизності вимірювання витрат та вигод третіх осіб.

Р. Коуз довів можливість розв'язання проблеми без втручання держави. Згідно з його теоремою, якщо права власності усіх сторін старанно визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, кінцевий результат (результат, що максимізує цінність виробництва) не залежить від змін у розподілі прав власності (якщо відвернутися від ефекту доходу). Тобто, якщо учасники можуть домовитися самі і витрати таких переговорів дуже малі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в умовах досконалої конкуренції можна досягти рівності соціальних та приватних витрат, досягти результату, який максимізує цінність виробництва.

Вирішення проблем забезпечення центральними грошима, задоволення потреб у суто суспільних благах, визначення та компенсації зовнішніх ефектів потребує державного втручання в економіку навіть в умовах досконалої конкуренції. Як відомо, реальна ринкова діяльність характеризується недосконалою конкуренцією, яка посилює необхідність державного втручання в економічні процеси у зв'язку з такими явищами, як монополізм, недосконала (асиметрична) інформація, надмірна диференціація у розподілі ресурсів та доходів. Зазначені явища також демонструють провали (фіаско) ринку, коли ринок не спроможний забезпечити ефективне використання ресурсів. Держава здійснює антимонопольну політику, яка спрямована на захист економічної конкуренції. Стосовно асиметричної інформації, яка обумовлює значні ризики учасників трансакцій, оскільки вони володіють різною за обсягом та змістом інформацією, завданням держави є захист прав споживачів, створення ефективної системи вирішення господарських суперечок тощо. Держава сприяє науково-технічному прогресові, регулює структурні зміни в економіці, впливає на економічний цикл, здійснює соціальне страхування та забезпечує певні соціальні гарантії. Проте слід пам'ятати, що економічна діяльність держави спрямована не на заміну ринку, а на його захист як головного регулятора ефективного розподілу обмежених ресурсів в умовах економічних систем змішаного типу.