Теорія фінансів у вченні неокласичної школи.

Формування неокласичної економічної теорії (теорії граничної корисності) розпочалося на другому етапі маржинальної революції, що знайшло відображен­ня у творах представників кембриджської та американської шкіл. На противагу класичній політичній економії, спрямованій на аналіз глобальних динамічних процесів та закономірностей розвитку ринкової економіки, неокласикипрагнули сформулю­вати закономірності опти­маль­ного господарювання та ви­значити принципи рівноваги на мікрорівні за умов вільної кон­куренції. Фундатор неокласичної теорії, Альфред Маршалл написав 82 праці. Основний твір вченого — "Прин­ципи економікс" (1890), саме цією працею вчений започаткував неокла­сичний напрям в економічній науці.

Вагомий внесок у розвиток неокласичних ідей здійснив учень і послідовник Альфреда Маршалла, пред­став­ник Кем­б­риджської школи неокласики Артур Пігу (1877—1959). Основні ідеї вчено­го знайшли відобра­ження у праці "Економічна теорія добробу­ту"(1932), яка започаткувала новий напрям економічних дослі­джень та перші спроби теоретичного обґрун­тування економічних функцій держави.В основі їх бачення розвитку ФінСистеми та ФінНауки є аналіз з позиції індивідуума, окремого суб’єкта (мікрорівень). Фін категорії вони розглядають з позицій угод між державою і приватними особами. На їх думку, гран корисність держ витрат повинна співпадати з гран кор.-тю податків.

Маршалл досліджував вплив зміни под-х ставок на рівень цін і обсяги проп-ції товарів на ринку. розробив основи теорії опод-ня в умовах теорії „економіки добробуту” і теорії „перекладання под-го тягаря”. Пігу став засновником важливої для суч фін науки „концепції зовнішніх побічних ефектів”. Зміст її звод-ся до того, що зовн ефекти виникають, Якщо вир-во або спож-ня окремих продуктів окремими індивідами має позитивний або негативний вплив на 3-х осіб або на середовище.

Оголосивши предметом економічної науки так звану "чисту економіку", незалежну від суспільної форми її організації, нео­класики зосередились на аналізі поведінки "економічної люди­ни" (споживача, підприємця, найманого робітника), яка завжди прагне максимізувати вигоду (дохід, корисність) і мінімізувати витрати (зусилля). Керуючись маржиналістськими принципами економічного аналізу, представники неокласичного напряму на­магались дослідити так звані "природні" закони, які визначають цінність (ціну) товарів споживчого та виробничого призна­чення, а також розподіл доходів у суспільстві.

Термін "неокла­сична теорія" першим запровадив у науковий вжиток видатний американський економіст Т. Верлен. Обґрунтовуючи внутрішню стійкість капіталістичної економі­ки, заснованої на дії конкурентних сил, неокласики вису­нули теорію загальної економічної рівноваги. Вони стверджували, що механізм вільної конкуренції та ринкового ціноутво­ре­ння забез­печує "алокаційну ефективність" (повне використання економіч­них ресурсів) і "справедливу" винагороду факторів виробництва. Водночас у рамках неокласичної теорії було започатковане до­слідження нових явищ, породжених "провалами ринку" (екстерналій або зовнішніх ефектів, монополій, виробництва суспільних благ тощо), які викликають необхідність державного втручання в економічне життя.

На відміну від своїх попередників А. Пігу аналізу­вав не статичну ринкову рівновагу, а відхилення від неї. Пору­шення досконалого ринкового механізму, викликані розбіжно­стями приватних і суспільних інтересів, вчений пов'язував: — з виникненням монополій, які порушують підвалини рин­кової конкуренції, перешкод­жаючи вільному переміщен­ню ресурсів. Аналізуючи цю проблему, А. Пігу вперше запровадив терміни "недо­ско­нала" та "монополістична конкуренція"; — існуванням зовнішніх, позаринкових ефектівдля тре­тіх осіб, а відповідно, і для суспільства в цілому.

Стверджуючи, що приватна підприємницька діяльність, яка за­безпечує відповідний чистий продукт, може приносити суспіль­ству як вигоди, так і втрати, вчений започаткував сучасну теорію зовнішніх ефектів (екстерналій). Він виокремив:

• Позитивні зовнішні ефекти, за яких "граничний приват­ний чистий продукт менший за відповідний суспільний про­дукту з тієї причини, що побічні послуги отримує деяка тре­тя сторона, якій технічно важко оплатити ці послуги"

• Негативні зовнішні ефекти, за яких "...граничний приват­ний чистий продукт перевищує суспільний чистий продукт".

Обґрунтував необхідність доповнення економічної полі­тики "laissez faire" державним регулюванням економіч­ного життя.

А. Пігу виокремив дві форми державного втручан­ня в економічне життя:— пряму, виправдану за умов монополізації економіки і по­в'язану з контролем держави над цінами та обсягом ви­робництва;— непряму (опосередковану), виправдану за умов вільної конкуренції і пов'язану з механізмом оподаткування.

4.