Сутність та структура господарського комплексу
Тема 1. Структура господарського комплексу України
1.1. Сутність та структура господарського комплексу
1.2. Виробничий і науково-технічний потенціал господарства
1.3. Економічне обґрунтування галузевого розміщення виробництва
Сутність та структура господарського комплексу
Господарство країни – це велика і складна економічна, соціальна і екологічна система, сукупність всіх видів економічної діяльності. Воно має багатогалузевий склад і охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на всій території.
Структура – внутрішня будова системи та сукупність стійких зв’язків між елементами, що забезпечують її цілісність.
Виділяють наступні типи структури господарства країни:
· аграрна (переважання сільського господарства);
· аграрно-індустріальна (переважання сільського господарства над промисловістю при перевазі обох галузей над іншими галузями);
· індустріально-аграрна (переважання промисловості над сільським господарством при їх сукупній перевазі над іншими галузями);
· індустріальна (значне переважання промисловості).
Зокрема, виділяють наступні стани типів структури господарства:
· індустріальний (механізація та автоматизація процесів у всіх видах економічної діяльності);
· постіндустріальний (зростання питомої ваги послуг у всіх видах економічної діяльності);
· інформаційний (інформаційні процеси становлять ядро будь-якого виду економічної діяльності).
Сучасне господарство, яке історично склалося в межах певної країни називається економікою даної держави.
З цих позицій, господарство України – це сукупність галузей і сфер економіки держави, взаємопов’язаних суспільним поділом праці.
Поступальний економічний розвиток будь-якої країни супроводжується процесами поглиблення суспільного поділу праці і спеціалізації у господарській діяльності, що, зокрема, спричиняє появу у сфері матеріального виробництва значної кількості різноманітних галузей і виробництв.
Але будь-яка спеціалізація доцільна та правомірна тільки при наявності певної кооперації діяльності, вона супроводжується встановленням і розвитком взаємозв’язків між галузями і підприємствами.
Розвиток і певна фіксація вказаних зв’язків приводять до тісного поєднання суб’єктів цих зв’язків між собою. Одним з найуживаніших для позначення таких утворень є термін „комплекс”.
Поняття комплекс застосовується навіть стосовно всієї економіки нашої країни („господарський комплекс України”), в якій, безумовно, переважна більшість галузей знаходиться між собою у тісному взаємозв’язку.
Господарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на своїй території.
Удосконалення народногосподарським комплексом пов’язане з раціональним використанням природних, матеріальних та трудових ресурсів, інтенсивним розвитком економіки, охороною навколишнього природного середовища.
Все господарство країни поділяється на дві великі сфери: виробничу (матеріальну) і соціальну (споживчу) (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Виробнича і соціальна сфери господарства країни [15, с. 24]
До галузей виробничої сфери відносяться всі види діяльності людини, що створюють матеріальні блага та забезпечують їх доставку до споживача.
До галузей соціальної сферивідносять всі види діяльності людини, які забезпечують її побутові та духовні потреби. Всі види діяльності людини цієї сфери називають послугами.
До соціальної сфери належать: торгівля; громадське харчування; готельне господарство; комунально-побутове господарство; туризм; освіта, культура, наука; охорона здоров’я; пенсійне забезпечення; стипендії; соціальне страхування; грошова допомога безробітним; багатодітним сім’ям, сиротам.
Для економіки України характерною є диференційована та диверсифікована структура, для якої характерно висока вага важкої індустрії, недостатній розвиток галузей та виробництв товарів народного споживання, наявність галузей забезпечення НТП, розширення та поглиблення внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих зв’язків.
Рис. 2.2. Структура народногосподарського комплексу України [15, с. 23]
Галузева структура – це склад, співвідношення та зв’язок різних галузей і виробництв, що об’єднані однією функцією.
На галузеву структуру економіки України впливають різні економічні і природні чинники, в т.ч.: наявний рівень розвитку продуктивних сил; темпи зростання (занепаду) виробництва; рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами; інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки; міжнародний поділ праці; економічна інтеграція.
Галузь промисловості– це якісно однорідна сукупність підприємств, об’єднань та інших господарських одиниць різних форм власності, що виконують однакові функції в системі суспільного поділу праці.
Галузь промисловості характеризується: однорідністю сировини, що споживається, єдністю економічного призначення продукції, що виробляється, спільністю технологічної бази та технологічних процесів, особливим складом кадрів.
Динамічні характеристики галузей:
· динамічна галузь – це галузь, темпи росту якої перевищують протягом періоду, що досліджується, середні темпи росту всього господарства;
· нова галузь – це галузь з найбільшою питомою вагою інвестицій в її розвиток;
· пропульсивна галузь – нова галузь, яка за своїми об’єктивними даними може суттєво перебудувати економіку;
· комплексуюча галузь – нова галузь, розвиток якої елімінує появу диспропорції в економіці країни;
· лідируюча галузь – провідна галузь науково-технічного прогресу;
· профілююча галузь – галузь спеціалізації, вплив якої має місце у всіх сферах господарства, яка займає найбільшу питому вагу в товарній продукції.
Інфраструктура – це поєднання діючих споруд, будівель, мереж, що прямо не беруть участі у виробництві матеріальних благ, але необхідні для самого процесу виробництва і які можна об’єднати у певні однорідні групи-галузі. До виробничої інфраструктури належать ремонтне господарство, енергозабезпечення, виробничий транспорт, складські приміщення. До соціальної інфраструктури належать об’єкти культурно-побутового обслуговування, охорони здоров’я, культури, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, зв’язок.
Функціонально-господарська структура – це формування міжгалузевих систем і міжгалузевих комплексів, що зумовлюється розвитком технологічних зв’язків, інвестиційної діяльності, вимогами суспільного поділу праці тощо.
На рівні галузей економіки виділяються комплекси, в яких деякі галузі промисловості інтегровані з сільським господарством (агропромисловий комплекс) та будівництвом (будівельний комплекс). Взаємозамінність різних видів транспорту дозволяє і цю галузь розглядати як особливий господарський комплекс.
У межах такої галузі економіки як промисловість, виділяють міжгалузеві виробничі комплекси (МВК): паливно-енергетичний, металургійний, хімічних і нафтохімічних виробництв, машинобудівний, лісовиробничий, комплекс галузей з виробництва непродовольчих товарів широкого вжитку.
Народногосподарські міжгалузеві виробничі комплекси мають у своєму складі міжгалузеві виробничі комплекси економічних районів та регіонів. Оскільки останні прив’язані до певних територій, то до їх назви додається термін „територіальний”.
Поряд із міжгалузевими промисловими комплексами розвиваються територіально-виробничі комплекси (ТВК) – взаємозумовлене підприємств, для яких територіальна спільність є додатковим фактором ефективності за рахунок: тривалості взаємозв’язків і ритмічності виробничого процесу; скорочення транспортних витрат; раціонального використання усіх місцевих ресурсів і сприятливіших умов для маневрування ними; створення оптимальних умов для поєднання галузевого та територіального керування. Поява ТВК зумовлена або комплексною переробкою та використанням сировини, або реалізацією міжгалузевої народногосподарської програми. Розрізняють три типи ТВК залежно від набору функцій: монопродуктові, що орієнтуються на випуск одного основного кінцевого виробу. Здебільшого це ТВК, які виникають у районах нового освоєння; монопродуктовість – перша стадія їх освоєння; субпродуктові,у яких випуск головної продукції супроводжується виробництвом супутньої; поліпродуктові, що, враховуючи потребу комплексного освоєння території та її природних ресурсів, зустрічають найчастіше. Вони виробляють декілька самостійних різновидів продукції.
Виділення в структурі господарства міжгалузевих виробничих і територіально-виробничих комплексів сприяє кращому баченню зв’язків та проблем розвитку тих чи інших сфер і галузей економіки, що створює можливості для ефективнішого державного, галузевого і регіонального управління середніми (галузі, підгалузі), і низовими (виробництва, підприємства) ланками господарства
Територіальна структура є стержневою категорією геопросторової організації господарства країни, що охоплює ряд основних економіко-географічних понять і, зокрема, наявність і взаємопов’язаність форм територіальної організації продуктивних сил.
Територіальна структура - це сукупність стійких зв’язків між елементами об’єкта, причому обов’язковою умовою для їхньої реалізації є подолання геопростору. Територіальна структура відображає розміщення промислових об’єктів певними територіальними сукупностями, які становлять елементи територіальної структури.
Територіальні структурні ланки – це форми розміщення продуктивних сил, стійкі економіко-географічні утворення, що характеризуються розмірністю, конфігурацією, щільністю і взаємним розташуванням структурних елементів: економічний район (наприклад, Донецький); промисловий район (наприклад, Донбас); промислова агломерація (наприклад, Полтавська), економічний вузол, елементарні складові структури – економічні центри і пункти. Характеристика територіально-структурних процесів: диференціювання, нівелювання, концентрування, деконцентрування, стягування, дифузія, агломерування, дегломерування, поляризація, вирівнювання.
Просторові пропорції – певні співвідношення між територіальними компонентами. Просторова пропорційність є станом динамічної рівноваги між компонентами територіального утворення. Порушення пропорційності – це зміна геопросторової структури таксонів, її перебудова, формування нової територіальної структури.
Основними видами просторових диспропорцій є: зниження продуктивності праці (в результаті вичерпання ресурсів, несвоєчасного введення потужностей, зниження життєвого рівня населення (відставання розвитку соціальної інфраструктури), погіршення стану навколишнього середовища (в результаті перевантаження ділянки викидами підприємства, скупчення екологічно шкідливих виробництв).
Потрібні пропорції можна забезпечити на основі удосконалення інвестиційної політики, управління, економії сировини та енергії.