Техніко-економічне обґрунтування

Мета: визначити попередньо принципову економічну доцільність реалізації проекту.

Виконувані роботи:

· Проведення маркетингових досліджень, які необхідні для прогнозування результатів здійснення проекту.

· Збір та обробка технологічної інформації (у т.ч. проведення попередніх проектно-вишукувальних робіт) в якості первинної інформації для оцінки варіантів реалізації проекту.

· Визначення всіх матеріальних і нематеріальних ресурсів, наявних у розпорядженні ініціаторів проекту, так і необхідних для реалізації проекту.

· Побудова попередньої спрощеної фінансової моделі проекту

2. + та - основних мет. оцінки ек. Еф. інвестицій підпр.

Метод DPP Під дисконтованим періодом окупності інвестиційного проекту (Discounted Payback Period Method, DPP) розуміють тривалість періоду від дати початку реалізації проекту, протягом якого відбувається повне відшкодування інвестиційних коштів (віддача на кап. досягає приведеної до тепер. вартості суми здійснених інвестицій).

Недолік: не враховує всього періоду функціонування інвестицій і, як наслідок, на нього не впливає та віддача, що перебуває за межами DPP. Тому цей показник не може слугувати критерієм вибору, а може використовуватися лише у вигляді обмежень при прийнятті інвестиційних рішень.

Внутрішній коеф. рентаб. (внутрішня норма окупності) (IRR)

Відображає граничну величину ставки дисконту, вище якої проект стає збитковим. Х-є максимально допустимий відносний рівень витрат, які можуть бути здійснені у разі реалізації проекту. IRR — ставка дисконту, за якої значення чис того приведеного доходу дорівнює нулю. Показує, за якою ставкою відсотка інвестор повинен вкласти свій капітал, щоб ефективність фінансового вкла­дення дорівнювала ефек тивності даного інвестиційного проекту.

Проект вважається ефективним, якщо виконується така нерівність: IRR> і, де і — деяка базова ставка відсотка

Недоліки IRR- критерій IRR зовсім не придатний для аналізу неординарних інвестиційних потоків (тобто коли відплив і приплив капіталу чергуються); не дає можливості розрізняти ситуації, коли пріоритетність проектів змінюється залежно від ставки дисконтування; метод IRR не дає змогу використовувати різні ставки дисконтування до різних періодів реалізації проекту.

Метод розрахунку індексу рентаб. (Profitability Index - PI) Завдяки РІ можна зіставити обсяг інвестиційних затрат із майбутнім чистим грошовим потоком проекту. Дає можливість проранжувати інвестиційні проекти за їх привабливістю, але не характеризує абсолютну величину чистого зиску. Проект вважається доцільним, коли значення РІ > 1.

Недоліки: - може давати неправильні ранжирування за перевагою навіть незалежних проектів; - не годиться для користування при виборі взаємовиключних проектів; - не показує фактичну величину чистих вигод.

Метод ARR

Необхідно зазначити, що цей показник має слабкі сторони:

- не враховує різновартості грошових коштів у часі;

- ARR ігнорує відмінності у тривалості експлуатації активів, створених завдяки інвестуванню тощо.

Метод NPV Показник відбиває оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття проекту до розгляду. За NPV > 0 можна розглядати питання про прийняття проекту. За NPV < 0 проект слід відкинути. За NPV = 0 проект не збитковий, але й не принесе прибутку. Під час вибору альтернативних проектів перевага віддається проекту з більш високим показником NPV.

При обчисленні NPV проекту за базовий обсяг оцінюваних інвестицій приймаємо власні вкладення підприємства, а за показник дисконту — вартість власного капіталу проекту.

Основним недоліком NPV є те, що її розрахунок вимагає детального прогнозу грошових потоків на термін життя проекту. Часто робиться припущення про постійність ставки дисконту.

3. Розрах. схеми погаш. довгот. боргу підпр. їх + та -

1. Погашення боргу разовим платежем і кінці терміну

У випадку, коли заборгованість погашається одноразовим платежем у зу­мовлений момент часу, боржник створює погашувальний (амортизаційний)! фонд. Необхідність створення погашувального фонду іноді обумовлюється в договорі видачі позики. На періодичні внески до фонду нараховуються відсотки за сгавкою і. Якщо внески до фонду постійні, то термінові сплати - також. Тоді термінова сплата за умов обслуговування боргу розраховується: у = Dg + а= І + а, де а = D : sN: і,

Тут Dg - періодично виплачуваний відсоток І; а - щорічна сума внесків у поіашувальний фонд; N - період створення погашувального фонду. Значення Коефіцієнта нарощення ренти sn; і визначається за формулою:

Іде п - термін ренти в роках.

Формула передбачає, що внески до погашувального фонду здійснюються наприкінці року (рента постнумерандо), якщо внески здійснюються на початку року, то їх треба скорегувати (розділити) на (1+і). У разі, коли внески здійсню­ються р разів на рік, то замість SN:i, застосовується коефіцієнт нарощення р-cтрокової ренти

Чим частіше виробляються внески, тим менше їхня річна сума. У випадку, коли відсотки не сплачуються кредитору, а приєднуються до ос­новної суми боргу, то термінова сплата складається з одного елементу - внес­ку до погашувального фонду, але розрахунок внеску до фонду змінюється:

Погашення боргу разовимплатежем вигідно для боржника за умови, коли ставка нарахування на кошти погашувального фонду перевищує ставку за кредитом, тобто i > g. Якщо термін створення фонду менше за термін позики (N = n), тo в розрахункових формулах внеску до фонду треба викор. N-m, де т - термін відстрочки створення фонду.

2. Погашення боргу рівними сумами. Особливістю цього плану погашен­ня є те, що погашення основної суми боргу рівномірно розподіляється за ча­сом, тому відсоткові платежі й термінові сплати зменшуються за часом. Розро­бка цього плану погашення включає чотири етапи:

1. На першому етапі розраховують рівні суми, тобто суму боргу ділять на термін позики:

де D1: n-сума, що йде на погашенняосновного боргу; D1- первісна сума боргу.

2.На другому етапі визначають суму відсоткових платежів за період t, ви­ходячи із залишку боргу на початок t-гo періоду та рівня ставки за кредитом:

3.На третьому етапі визначають загальні витрати за боргом за період t як суму відсоткових платежів за період t і суми, що спрямована на погашення основного боргу:

y=D1g+D1:n=I1+d, де t=1,….,n

4.На останньому етапі визначають залишок боргу на початок t+1 періоду як різницю між залишком на початок попереднього періоду й сумою погашення основного боргу: Після останнього етапу повертаємося до другого, і так до кінця розробки плану погашення.

3. Погашення боргу рівними терміновими сплатами

Цей вид позики найрозповсюдженіший, особливо в зовнішньоекономічній діяльності. У випадку, коли витрати за позикою постійні, тоді план погашення позики може бути розроблено за умови, що задається термін погашення пози­ки або сумарна величина витрат за позикою в цілому. Відмітна риса такого плану полягає в тому, що сума відсоткових платежів зменшується, а погашувальні платежі зростають за часом. Розглянемо обидва випадки.

2.1. Надано термін позики. Такий варіант розробки плану погашення передбачає такі етапи:

1.Перший етап розробки плану - розрахунок термінової сплати як відношення суми боргу до коефіцієнта нарощення відповідної фінансової ренти.

Для річної ренти:

На другому етапі, так само як і в попередньому плані, визначають суму відсоткових платежів за період t, виходячи із залишку боргу на початок t-го періоду й рівня ставки за кредитом: I1=gD1

4.На третьому етапі розраховують суму, яка надходить у рахунок погашення основного боргу як різниця між терміновою сплатою й відсотковими платежами: d, = у- D,g = d1, / (l+g), t = 1, ..., n.

5.На останньому етапі визначають залишок боргу на початок t+1 періоe як різницю між залишком на початок попереднього періоду й сумою погашения основного боргу:

Після останнього етапу повертаємося до другого і так до кінця розробки плану погашення боргу.

4. Значення інцест. клімату.

Інвест. клімат — це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соц.-культ., орг.-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.

Інвестиційний клімат формується під впливом різноманітних політичних, інституційних, правових, економічних і соціальних чинників: політична і фінансова стабільність, ступінь державного втручання в економіку; рівень загальноек. розвитку країни; рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури; характеристика банківської сфери; стабільність національної валюти; характеристика податкової системи; вартість та кваліфікація робочої сили; купівельна спроможність населення; наявність та доступ до факторів виробництва; рівень криміногенних та інших ризиків.

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів здійснюється за допомогою державного регулювання інвестиційної діяльності через податкові пільги та канікули, пільгові кредити, державні субсидії, заохочення створення підприємств із іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів, вільних (спеціальних) ек. зон.

До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

1) рівень розвитку прод. сил та стан ринку інвестицій;

2) правове поле держави (законодавча база);

3) політична воля усіх гілок влади;

4) стан фінансово-кредитної системи;

5) статус іноземного інвестора;

6) інвестиційна активність населення.

Сприятимуть покращанню інвестиційно-підприємницькому клімату України такі обставини:

 принцип повного і всебічного захисту державного суверенітету і визначених національних економічних інтересів;

 відповідне макроекономічне середовище, яке може бути створене лише державою, з сильними трансформаційними стратегіями;

 чітка визначеність структурної політики держави на основі врахування пріоритетів економічного розвитку та керованості інвестиційних потоків;

 формуванню та стабілізації інвестиційної інфраструктури сприяло б запровадження особливих, контрольованих державою режимів для іноземних інвестиційних інституцій – банків, страхових компаній тощо;

 уряд України, керуючись національними інтересами, повинен протиставити чітку, обгрунтовану політику умовам надання кредитів та рецептам структурного розвитку, які формулюються та нав'язуються міжнародними фінансовими інституціями і несумісні з реалізацією конкурентних переваг;

 використання державних інвестицій, як засобу створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток галузей, що забезпечують створення інфраструктури і є малопривабливими для приватних інвесторів, а також удосконалення механізму залучення в інв. сферу приватних заощаджень населення;

5. Лізинг

При здійсненні лізингових операцій досить складним питанням є визначення суми лізингових платежів. Так, до лізингового платежу входять такі складові: амортизація відповідної частки вартості об'єкта лізингу в розмірах, що визначаються відповідно до чинних на момент сплати норм (тут необхідно обов'язково враховувати можливі зміни знижувальних коефіцієнтів амортизації); плата за ресурси, залучені лізингодавцем для здійснення угоди; лізингова маржа, що включає дохід лізингодавця за надані ним послуги; премія за ризики, які несе лізингодавець (останні три елементи складають лізинговий відсоток).

У зв'язку з тим, що зі зменшенням заборгованості за кредитом, отриманим лізингодавцем для набуття майна, зменшується і розмір плати за використані кредити та розмір комісійної винагороди лізингодавцю (якщо ставка винагороди встановлюється сторонами до непогашеної (неамортизованої) вартості майна), доцільно здійснювати розрахунок лізингових платежів у такій послідовності:

· розраховується величина лізингових платежів за роками, що охоплюються договором лізингу;

· розраховується загальна сума лізингових платежів за весь термін договору лізингу (як сума платежів за роками);

· розраховується розмір лізингових платежів як внесків відповідно до вибраної сторонами періодичності, а також погодженими засобами нарахування і сплати.

Отже, розрахунок величини лізингових платежів (ВЛП) за роками можна здійснити за такою формулою:

ВЛП = АВ + ПК + KB + ДП + ПДВ,

де АВ — величина амортизаційних відрахувань, що належать лізингодавцю в поточному році; ПК — плата за використання лізингодавцем кредитних ресурсів на набуття майна — об'єкта договору лізингу; KB — комісійна винагорода лізингодавцю за послуги, надані лізингоодержувачу, передбачені договором лізингу; ДП — плата лізингодавцю за додаткові послуги лізингоодержувачу, передбачені договором лізингу; ПДВ — податок на додану вартість, що сплачується лізингоодержувачем за послуги лізингодавця.

Лізингові платежі за користування об'єктами лізингу можуть бути фіксованими або змінюватися рік у рік, зростати чи зменшуватись, але остаточно встановлюються такими, щоб лізингодавець за час, передбачений угодою, міг відновити відповідну частину вартості об'єкта й одержати прибуток.

Для розрахунку величини лізингових платежів можна також скористатися формулою, відомою у фінансовій математиці як погашення боргу строковими виплатами. Згідно з цим підходом залишок основного боргу і суми відсоткових платежів будуть зменшуватись від періоду до періоду.

Лізингові платежі зазвичай здійснюються або на початку, або наприкінці кожного періоду, що розглядається.

Важливою особливістю, яку слід враховувати, аналізуючи доцільність укладання лізингової угоди, є коректне визначення дисконтної ставки, за допомогою якої розраховується сума приведених до теперішньої вартості грошових потоків лізингового варіанта фінансування інвестиційного проекту. Як правило, за дисконтну ставку береться ставка відсотків, скоригована на податкові платежі, за якою певна компанія може залучити банківський кредит.

6. Методи ан. еф. реальних інцест. проектів в ум. ризику.

Під ризиком в інвестиційному менеджменті в цілому розуміють імовірність виникнення збитків або недоотримання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується.