Основні історичні віхи міграційних процесів

Стародавні цивілізації	Економічна могутність усіх стародавніх цивілізацій була створена за рахунок праці примусово переміщених великих мас людей
Середні віки	Найбільш популярною формою міграції в Європі була наймана військова служба
Кінець XV – початок XVІ віків до другої половини ХІХ віку, первісна або “стара” міграція	Великі географічні відкриття. Чітка спрямованість двох основних міграційних потоків: 1) із Старого Світу до Нового (Північна та Південна Америка, Вест-Індія); 2) примусовий вивіз рабів з Африки до Америки.
60-ті роки ХІХ століття до ІІ світової війни	Зниження кількості емігрантів з Англії, Іспанії, Нідерландів, Португалії і стрімке зростання – з Австро-Угорщини, Росії, Німеччини, Італії. Наприкінці ХІХ століття відбувалась масова еміграція нацменшин (фінів, поляків, прибалтів, українців) з Росії до США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки і Аргентини. Масова еміграція солдат і офіцерів Білої Армії, дворян, інтелігенції, промисловців, чиновників після більшовицької революції 1917 року і громадянської війни в Росії.
ІІ світова війна	Насильницьке переміщення військовополонених і остарбайтерів, численні потоки біженців.
Сучасний етап: 1945 рік по сьогоднішній день	Характерні риси: - масовість (35 млн. робітників-мігрантів); - виникнення більш менш стабільних центрів привабливості; - зростання кількості нелегальних мігрантів; - посилення адміністративно-правового регулювання міграційних процесів; - зростання кількості мігрантів серед наукової інтелігенції і творчої молоді ; - диверсифікація міграційних потоків.

У сучасних умовах можна виділити такі країни та регіони, що є "територіями тяжіння" міграції з інших країн:

· США, Канада і Австралія. США щорічно приймають іммігрантів більше, ніж усі інші країни, разом узяті. Основні потоки малокваліфікованої робочої сили направляються до США з ближніх латиноамериканських країн. Висококваліфіковані робітники емігрують до США практично з усіх країн світу. Міграційне сальдо становить у США близько 0,5 млн. чоловік щорічно;

· Західна Європа. Імміграція до Західної Європи оцінюється на рівні 180 тис. чол. щороку. її джерелами є арабські країни Північної Африки та Близького Сходу, країни Африки, що лежать на південь від Сахари, східноєвропейські країни та країни СНД;

· Близький Схід. Нафтовидобувні країни цього регіону використовують дешеву іноземну робочу силу із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Бангладеш, Кореї, Філіппін на важких низькооплачуваних роботах.

· Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія.

Великомасштабність світової міграції трудових ресурсів — одна з найважливіших особливостей сучасності. Трудова міграція набула глобального характеру. На кінець XX ст. В світі нараховувалось близько 50 млн. трудящих-мігрантів. Причому якщо в 50—70 роках XX ст. основні міграційні пото­ки рухались із країн, що розвиваються, в розвинуті країни, то, починаючи з 80-х років, формується міграційний потік, наприклад, у країни ОПЕК та нові індустріальні країни. Разом з міграцією капіталів мігрує й робоча сила з країн Західної Європи, США та Японії. Наприклад, сьома в світі за вироб­ництвом персональних комп'ютерів тайванська ТНК "Ейсер" вимушена ввозити філіппінських робітників для складання комп'ютерів на її тайванських підприємствах та робітників з Індонезії для роботи на її підприємствах в Малайзії.

У 90-х роках XX ст. новим феноменом стала інтенсифікація трудової міграції між країнами, що розвиваються. У Латинській Америці потоки іммігрантів направляються в Аргентину та Мексику, в Африці — в Нігерію, ПАР, Берег Слонової Кості. У зв'язку зі швидким розвитком нових індустріальних країн до цих країн значно збільшився потік емігрантів, що наймаються на тимчасові роботи.

Однією з важливих особливостей сучасної міжнародної міграції стала активна участь держави в регулюванні відносин між капіталом та іноземною робочою силою. Держава дає дозвіл на в'їзд та слідкує за терміном виїзду іммігрантів, намагається створювати сприятливі умови для праці іноземних робітників, особливо висококваліфікованих.

Міжнародна міграція висококваліфікованих спеціалістів отримала назву "втеча умів" . Початок її було покладено після Другої світової війни, коли з Німеччини до США було вивезено декілька тисяч спеціалістів у галузі фізики, ракетобудування та ін. Кульмінації "втеча умів" досягла в 60—70 роках XX ст., коли в пошуках кращих умов праці і вищого рівня життя вчені, інженери та інші спеціалісти високої кваліфікації переселяються з Західної Європи до США. У 80-х роках збільшилась еміграція спеціалістів з країн, що розвиваються. У 90-х роках до традиційних потоків приєдналась "втеча умів" із країн Центральної та Східної Європи, а також із Співдружності Незалежних Держав.