Цілі, міфи та загальний огляд
Усі економічні системи мають структурні цілі, і часто трапляється, що ці цілі повноцінно не проявляються у висунутих теоріях. Структурні цілі ринкової системи та ПРОЕ дуже різняться.
- Структурна мета ринкового капіталізму ‒ це рости й підтримувати темпи споживання достатньо високими для того, аби будь-коли забезпечувати оптимальну зайнятість людей. Ба більше ‒ сама зайнятість вимагає існування культури реальної чи зумисне обраної неефективності, а це часто передбачає збереження дефіциту в тій чи іншій формі.
- Мета ПРОЕ ‒ оптимізувати технічну ефективність та досягти найвищого з усіх можливих рівня достатку в умовах стабільності планети, безпосередньо намагаючись задовольнити людські потреби.
Зазначивши це, варто наголосити: є чимало припущень, міфів і суперечностей, які з цього виникають і які варто розглянути передусім. Приміром, існує думка, що ця модель є «централізовано плановою». Мається на увазі, що, базуючись на історичних прецедентах, елітна група людей прийматиме економічні рішення від імені й для всього суспільства.
ПРОЕ не є централізовано плановою. Це система співробітницького проектування (ССП). Вона повністю ґрунтується на громадській взаємодії, а її роботу спрощують програмовані системи з відкритим доступом, які уможливлюють постійний динамічний обмін зі зворотним зв’язком, що буквально дозволяє громадськості робити внесок у будь-яку відповідну індустріальну справу незалежно від того, є вона особистою чи соціальною.
Враховуючи це, з’являється ще один контраргумент: «А хто ж програмуватиме систему?». Цей протест, по суті, ґрунтується на припущенні, що посередницькі комп’ютерні програмами можуть працювати також на задоволення інтересів еліти (про що більш докладно йтиметься далі). Як дивно це не звучало б, відповіддю на сумніви є «всі й ніхто». Об’єктивною системою посилань є реальні правила законів природи, оскільки вони стосуються екологічної стійкості й інженерної ефективності. Певні нюанси якоюсь мірою можуть змінюватися з плином часу, але загальні принципи ефективності й стійкості залишаються, оскільки вони походять із базової фізики та кількох тисяч років писаної історії, упродовж якої ми могли розпізнавати фундаментальні, проте критичні моделі в природі.
Окрім того, фактичне програмування, що використовується в цій інтерактивній системі, буде доступним на платформі з відкритим доступом для внесення вхідних даних і перегляду громадськістю. По суті, система повністю ґрунтується на інтелекті «колективного розуму», а відкрите джерело й ефективність спільного використання необмеженого доступу винесуть усі життєздатні інтереси на розгляд громадськості в абсолютно прозорій формі.
Ще одна помилка стосується концепції, яка для багатьох уособлює головну різницю між капіталізмом і більшістю інших історично відомих соціальних моделей. Вона пов’язана з відповіддю на питання: є «засоби виробництва» у приватній власності чи ні? Коротко кажучи, засобами виробництва є матеріальні форми активів, що забезпечують створення товарів: техніка, інструменти, фабрики, офіси тощо. У капіталізмі, за історичним визначенням, капіталіст володіє засобами виробництва.
Упродовж століття усталеним було твердження, що будь-яка система, у якій засобами виробництва не володіють як формою приватної власності, використовуючи валюту як інформаційний механізм, не є достатньо ефективною економічно. Як доказ наводили факт, що причиною цього є використання цінового механізму[792].
Заслугою ціни, з іншого боку, є те, що вона може забезпечити мінову вартість майже будь-якого товару в асортименті завдяки своїй подільності. Це створює механізм зворотного зв’язку, який щільно з’єднує всі ланки ринкової системи. Ціна, власність та гроші працюють разом для того, щоб втілити суб’єктивний попит у напівоб’єктивній міновій вартості. Префікс «напів» тут використаний через те, що мінова вартість є лише культурно відносним мірилом, де майже немає якогось фактора, що надавав би якісну технологічну характеристику певним матеріалу, товару чи процесу.
Можна стверджувати, що єдина відчутна технічна інформація, зосереджена в ціні, стосується, грубо кажучи, ресурсного «дефіциту», «трудової енергії» і «складності», які вкладаються в конкретний товар. Зверніть на це увагу, оскільки пізніше вартісні змінні стануть об’єктом більш детального аналізу в цьому есе у контексті калькуляції, неорієнтованої на ціну.
Зважаючи на все вищесказане, постає вагоме питання: чи взагалі можливо створити систему, яка здатна більш ефективно сприяти зворотному зв’язку, інформуючи про вподобання споживача, попит, трудову вартість і ресурси або компонентний дефіцит, без цінової системи, суб’єктивної майнової вартості або ринкового обміну? Відповідь ‒ так. Сучасним рішенням стало б виключення обміну й забезпечення прямого контролю та зворотного зв’язку між споживачем і самими засобами виробництва. Споживач фактично був би частиною засобів виробництва, а індустріальний комплекс загалом ‒ інструментом, до якого громадськість має доступ, аби при бажанні створювати товари.
Щоб проілюструвати це, наведемо такий приклад: більшість людей сьогодні, імовірно, мають простий принтер, що друкує на папері й підʼєднаний до домашнього комп’ютера. Коли користувач надсилає файл із комп’ютера на принтер, він, по суті, здійснює контроль мініатюрної версії засобів виробництва. Ба більше ‒ сьогодні в деяких містах існують лабораторії 3D-друку, куди люди відповідної спільноти можуть надсилати свій 3D-дизайн і використовувати принтери для друку того, що бажають отримати у фізичній формі.
Модель, представлена тут, втілює схожу ідею. Наступним кроком у такому більш масштабному процесі є створення стратегічно автоматизованого індустріального комплексу, який у міру сил буде локалізованим і який створюватимуть для виробництва шляхом застосування автоматизованих засобів усередненої кількості всього, на що є попит у конкретному регіоні. Далі Ви детальніше довідаєтеся про те, що це цілком можна реалізувати, зважаючи на поточний стан технологій та актуальні тенденції ефемеризації.
Уявіть, приміром, магазин одягу, але який був би обладнаний зовсім не як «магазин» у сучасному розумінні цього слова. Це була би багатоцільова текстильна друкарня. Ви в режимі он-лайн знаходите цікавий для Вас дизайн разом із матеріалами, яким Ви надаєте перевагу, на власний розсуд обираєте налаштування для виготовлення продукту, а потім друкуєте бажану модель одягу «на замовлення», застосовуючи доступні виробничі потужності. Задумайтеся на мить, скільки місць для зберігання й транспортної енергії вдасться заощадити, а відходів перевитрат уникнути завдяки цьому методу, якщо майже все можна створити на замовлення за допомогою автоматизованих систем, що здатні безперервно виробляти більше різноманітних товарів, вдаючись до щоразу менших виробничих конфігурацій.
По суті, справжньою помилкою такого захисту «приватного володіння засобами виробництва» є культурний лаг. Сьогодні в індустрії можна простежити поєднання засобів виробництва, споживчих товарів і робочої сили. Машини фактично виконують людську роботу, стаючи засобами виробництва і водночас постійно зменшуючись, перетворюючись на споживчі товари. Результатом є щоразу менші за розмірами і все більш оптимізовані індустріальні комплекси, які можуть продукувати більше й більше, використовуючи все менше й менше вихідних матеріалів.
Також варто зазначити, що сьогодні автоматизація праці робить історично знакову «трудову теорію вартості»[793] все більш суперечливою. Трудова енергія, яку вкладають у виробництво певного товару, досі залишається фактором визначення рівня технічного процесу, однак більше не має кількісного взаємозв’язку. Сьогодні машини проектують і створюють машини. Водночас, якщо раніше конструювання і створення машин принаймні на початку залежало від людей, то з плином часу потреба в їхній участі постійно зменшується.
Структура й процеси
Зображення 1. Блок-схема системного процесу
Зображення 2. Системний процес у вигляді виразу
| Логічні символи | Опис |
 | Ефективність дизайну |
 | Ефективність виробництва |
 | Ефективність розподілу |
 | Ефективність переробки |
 | Виробничий функціонал |
 | Стандарти ефективності дизайну |
 | Тривалість строку служби |
 | Адаптивність |
 | Видові компоненти |
 | Мінімальна кількість видових компонентів |
 | Людська праця |
 | Автоматизована праця |
 | Функціонал ефективності дизайну |
 | Значення роздрібнення попиту |
 | Гнучкий автоматизований процес |
 | Фіксований автоматизований процес |
 | Споживач із індексом «і» |
 | Розподілювач з індексом «і» |
 | Дистанція між виробничими потужностями |
 | Дистанція між потужностями розподілу |
 | Регенеративний протокол |
Зображення 3. Логічні символи та їх опис
Як ми розповімо детальніше у цьому розділі, на зображенні 1 показано лінійну схему індустріального процесу від розробки дизайну до виробництва, розподілу та переробки. На зображенні 2 продемонстровано те, як із математичного погляду можна розглядати оптимізацію такої ефективності при мінімізації й максимізації певного функціоналу.
Оскільки ми говоримо про ефективність, можемо розглядати цю задачу як максимізацію виробничої функції . Зображення 3 – це таблиця символів та їх опис, які ми використаємо на наступних етапах аналізу. Важливо зазначити, що в цій розвідці розглядатимуться не всі атрибути. Мета нашого есе й зазначених у ньому формул – встановити початкову точку для калькуляції, розглядаючи лише найбільш значущі, загальні атрибути.
Повна алгоритмічна калькуляція такого типу, враховуючи всі пов’язані підпроцеси в умовах реального життя, потребувала б масштабного аналізу, зокрема програмного трактування, тож, імовірно, буде здійснена в майбутніх виданнях додатків до цього тексту за умови подальшого розвитку проекту.
Інтерфейс співробітницького проектування (ІСП)
Початковою точкою взаємодії в ПРОЕ є ІСП, або інтерфейс співробітницького проектування. ІСП можна абстрактно розглядати як «новий» ринок, або ринок ідей чи проектів. Проект ‒ це перший крок у контексті будь-якого інтересу до виробництва, і в такому інтерфейсі можуть брати участь одна людина, команда чи навіть усі. Він має відкритий вихідний код і необмежений доступ та буде представлений он-лайн за допомогою веб-інтерфейсу.
Вказане тут поняття «ринок» пов’язане не з торгівлею, а швидше зі спільним користуванням і груповим прийняттям рішень. Так само, як і в традиційній торгівлі, для цієї сфери характерна групова поведінка, у межах якої рішення, що стосуються визначення товарів, на які є попит, а які не є затребуваними, із плином часу приймає вся група. У певному сенсі такий демократичний процес властивий і ПРОЕ, але через застосування інших методів.
Окрім того, усі представлені проекти, що перебувають на етапі створення або вважаються завершеними, зберігаються в пошуковій базі даних із відкритим доступом. Ця база робить їх доступними для того, щоб користувачі могли покликатися на них або користуватися ними. Таким чином вона схожа на традиційні каталоги товарів, які є загальнопоширеними сьогодні, однак з унікальною особливістю: усі проекти подані в цифровому вигляді, тож за потреби їх можна будь-коли надсилати на виробництво.
Така система створення проектів і пропозицій фактично є ілюстрацією самого попиту. Замість традиційної реклами та одновекторної системи пропозицій придбати споживчі товари, де компанії намагаються вмовити споживачів купити саме запропонований товар, де громадськість в основному має справу з потоком товарів, компонентів чи їхніх особливостей, що здобувають або не здобувають прихильність на основі акту купівлі чи відмови від нього і просуваються компаніями, ця система, навпаки, ґрунтується на більш демократичному, учасницькому методі.
У новому підході до проектування з відкритим джерельним кодом члени глобальної спільноти мають можливість презентувати ідеї, щоб їх усі бачили, зважували і створювали проекти на їхній основі, приборкуючи могутність колективного досвіду й глобальних знань. Механізм ІСП набув би форми інтерактивного інтерфейсу на кшталт того, який ми сьогодні бачимо зазвичай у програмному забезпеченні систем автоматизованого проектування і розрахунку (САПР) або систем автоматизації інженерних розрахунків (САІР). Коротко кажучи, ці програми можуть створювати й демонструвати в цифровому вигляді будь-який проект продукту включно з усією інформацією щодо механізму його виготовлення.
Приклад дизайну інтерфейсу САПР
Невеликий відступ: беручи до уваги необхідність відповідної освіти для освоєння такого інтерфейсу, багато кого може турбувати складність його використання. Зазвичай більш завзяті проектанти розвиватимуть необхідні вміння до будь-якого бажаного рівня, тоді як для пересічних користувачів будуть доступні різні рівні складності інтерфейсу відповідно до їхніх навичок.
Розвиток цього більш зручного для користувачів інтерфейсу відбуватиметься на кшталт переходу персональних комп’ютерів від складного інтерфейсу пропрієтарного введення коду з ручним введенням команд до розповсюдженого сьогодні простого графічного інтерфейсу із системою піктограм, який дозволяє користувачам працювати більш інтуїтивно. Майбутні програми на зразок САПР і САІР, імовірно, еволюціонуватимуть так само, що зробить інтерактивний процес доступнішим.
Оскільки в базі даних завжди зберігатимуться уже створені проекти, у багатьох випадках користувачі матимуть змогу відштовхуватися від наявних прикладів. Приміром, якщо інженер зацікавлений в оптимізації мобільного телефону, він може взяти за основу будь-який доступний у базі даних проект цього продукту, а не починати все спочатку.
Користь від цього задуму як від співробітницької платформи не можна окреслити сповна. Замість того, щоб обмежувати роботу над проектом до, скажімо, засідань інженерів і маркетологів, що є звичною практикою сьогодні, цей підхід надає можливість об’єднати мільйони умів для прискорення реалізації якоїсь ідеї. Ця нова система мотивації також передбачає, аби кожен, хто зацікавлений у товарі, отримував достоту те саме, що, імовірно, отримає будь-хто інший завдяки передовій оптимізації, де персональний інтерес напряму пов’язаний із соціальним.
Також, зважаючи на популярні сьогодні моделі, мабуть, не всі хочуть чи мають потребу ставати проектантами. Чимало людей повністю задовольнило б те, що вже зробили інші – можливо, із незначними налаштуваннями в процесі користування. Сьогодні дуже малий відсоток населення справді створює та проектує базові технології й товари, які ми використовуємо; така спеціалізація певною мірою може цілком природно зберігатися і в майбутньому, навіть якщо масштабне колективне конструювання для всіх було б кориснішим. Якщо система освіти відмежується від традиційного заучування застарілої бази знань, що бере початок із соціального устрою ХІХ століття, то ми побачимо вибух креативності й введення вхідних даних.
З’ясувавши головні аспекти цієї теми, варто зазначити, що дуже важливим компонентом у такому проектуванні й сучасних інженерних програмах є те, як вони можуть поєднувати фізику й інші властивості природних законів реального світу із запропонованим проектом для його тестування. Інакше кажучи, товар можна не лише розглядати як статичну візуальну модель із зазначеними властивостями, а й справді протестувати його до відповідного рівня безпосередньо у віртуальному вимірі.
Наприклад, усі нові проекти автомобілів сьогодні проходять через комплекс процесів цифрового тестування задовго до того, як їх починають реалізовувати, що суттєво сприяє цілісності проекту[794]. Немає підстав вважати, що з часом ми не зможемо у цифровому вигляді представити й застосувати у тестуванні більшість відомих законів природи, ґрунтуючись на них у різних віртуальних контекстах.