Строк дії торгового патенту - 60 місяців

Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Ставка прив’язана до розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня звітного року.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

* на території міста Києва та обласних центрів - від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;
* ставка збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах встановлюється в межах від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати залежно від місця розташування таких пунктів продажу;
* ставка збору за здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати;
* ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить:

- для використання грального автомата (грального автомата "кран-машина", грального автомата, на якому проводяться дитячі ігри, іншого грального автомата, призначеного для проведення платних розважальних ігор) - розмір мінімальної заробітної плати;

- для використання гральних жолобів (доріжок) кегельбана, боулінга, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, - розмір мінімальної заробітної плати, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб (доріжку);

- для використання столів для більярда, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда;

- для проведення інших оплатних розважальних ігор - розмір мінімальної заробітної плати за кожне окреме гральне місце;

* ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно;
* ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.

4.Туристичний збір- платниками є громадяни України, іноземці, які прибувають на територію відповідної громади і отримують послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити територію

Не є платниками особи: які постійно проживають, у т.ч. на умовах договорів найму; які прибули у відрядження; інваліди, діти-інваліди; ветерани війни; учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; особи, які прибули за путівками.

База оподаткування - вартість усього періоду проживання за вирахуванням ПДВ. Ставка - від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору.

Єдиний податок.

З 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого – двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування".

1.Місцеві фінансові ресурси

Місцеві фінансові ресурси — це сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:- місцеві бюджети;- фінансові ресурси підприємств, організацій та установ комунальної форми власності.- формування місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів.До складу місцевих бюджетів входять : регулюючі доходи ; закріплені доходи ; додатково одержані доходи ; невикористані кошти бюджету ; запозичені кошти ; добровільні внески юридичних та фізичних осіб ; штрафні та інші надходження.Способи мобілізації грошових коштів до доходної частини місцевих бюджетів базуються на загальних методах та джерелах фінансування. До них належать: пряме вилучення доходів з комунального сектора; отримання доходів від комунального майна та власних послуг; перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків; залучення муніципальних позик.Доходи місцевих бюджетів класифікуютьсяза такими групами: Податкові надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші непод. Надход..До закріплених належать доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або за єдиною часткою для всіх регіонів. До регулюючих відносять загальнодержавні податки, які згідно з нормативами відрахувань розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. До власних доходів зараховують місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевим органам влади. Важливим дохідним джерелом місцевих бюджетів є кошти, що передаються до них з Державного бюджету, які в бюджетній практиці називаються бюджетними трансфертами. До бюджетних трансфертів відносять : Бюджетні дотації — це трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня місцевим бюджетам нижчого адміністративного рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і витрат. Бюджетні субсидії — це трансферні ресурси, що надаються з державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат. Як інструмент організації міжбюджетних відносин в Україні використовуються і міжбюджетні взаєморозрахункидля перерозподілу фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи в процесі виконання Державного і місцевого бюджетів.Бюджетні позички надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам для покриття тимчасових касових розривів у процесі виконання бюджету, вони підлягають поверненню протягом пот. Бюдж. року.

2. Резервні фонди: правова база, надходження та видатки.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету.Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету прийма­ють відповідно Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласні, міські, міст Києва та Севастополя, районні державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду бюджету.

Повноваження на ство­рення резервного фонду для непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні відповідно­го бюджету. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місце­вого бюджету приймає відповідна місцева рада. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюд­жету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України. Порядок використання коштів резервного фон­ду бюджету затверджено постановою Кабінету Міністрів України. Постано­ва визначає напрями використання коштів з резервного фонду бюджету та встановлює відповідні процедури щодо виділення коштів з резервного фон­ду бюджету і звітування про їх використання.Бюджетне призначення для резервного фонду встановлюється рішенням про місцевий бюджет загальною сумою без визначення головно­го розпорядника бюджетних коштів. Використання коштів резервного фонду місцевого бюджету проводиться на підставі порядку, затвердженого відповідною місцевою радою. Виділення коштів за рахунок резервного фонду відповідного бюджету проводиться за рішенням Ради Міністрів Ав­тономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевого самоврядування.

Кошти з резервного фонду місцевого бюджету можуть використовува­тися за такими напрямами: •на заходи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенно­го, природного, соціально-політичного характеру,•на інші непередбачені заходи, які, відповідно до законів України, мо­жуть здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів, проте не мають постійного характеру і не могли бути враховані при складанні проекту відповідного бюджету. При цьому загальний обсяг цих видатків не може перевищу­вати 20 % річного обсягу резервного фонду.Звернення про виділення коштів з резервного фонду місцевого бюдже­ту підприємства, установи, організації подають до Ради Міністрів Автоном­ної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевого самоврядування. У разі необхідності виділення коштів з резервного фонду бюджету на заходи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій до звернення обов'язко­во додаються експертні висновки від підрозділів з питань надзвичайних си­туацій та цивільного захисту населення, а також комісій з питань техноген­но-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій - щодо рівня надзвичайної ситуації. Звітність про використання коштів резервного фонду подається голо­вними розпорядниками коштів місцевому фінансовому органу в установленому порядку.

1. Інструменти бюджетного регулювання.

В Україні традиційно використовують такі інструменти бюд­жетного регулювання: власні доходи; відсоткові відрахування від загальнодержавних податків і доходів (регулюючі і закріплені доходи); бюджетні трансферти (бюджетні дотації, субсидії і субвенції, вилучення коштів до Державного бюджету України, міжбюд­жетні взаєморозрахунки); бюджетні позички.Власні доходи — це доходи (податкові і неподаткові надход­ження), що формуються і використовуються місцевими органами влади на підвідомчій їй території.Органи місцевого самоврядування повинні самостійно планувати власні доходи і постійно прагнути до збільшення їхньої частки в загальній сумі надходжень. Відповідно до наведеної класифікації відсоткові відрахування передбачають надходження в місцеві бюджети частини загальнодержавних податків і доходів, що стягуються на даній території. Залежно від розміру надходжень до місцевого бюджету в процен­т­ному відношенні (повний чи частковий) загальнодержавні доходи (податки і збори) можна розділити на закріплені і регулюючі. Закріплені доходи — це доходи, що цілком у визначеній частині закріплюються за тим чи іншим бюджетом. Регульовані доходи — це доходи, що на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України. З інструментом регульованих доходів тісно пов’язаний ще один інструмент міжбюджет­них взаємовідносин — нормативи відрахувань від регульованих доходів.Бюджетні дотації — це трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня місцевим бюджетам нижчого адміністративного рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і витрат. Дотація не може мати цільового призначення. Бюджетні субсидії — це трансферні ресурси, що надаються з державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат. Обсяги бюджетних субсидій, що надаються тій чи іншій території у принципі мають бути зв’язані з обсягами її витрат на фінансування делегованих повноважень.Під бюджетною субвенцією розуміють трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат і які підлягають обов’язковому поверненню у випадку нецільового використання. Як інструмент організації міжбюджетних відносин в Україні використовуються і міжбюджетні взаєморозрахункидля перерозподілу фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи в процесі виконання Державного і місцевого бюджетів.Бюджетні позички надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам для покриття тимчасових касових розривів у процесі виконання бюджету, вони підлягають поверненню протягом поточного бюджетного року. З місцевих бюджетів вищого територіального рівня можуть надаватися відповідні бюджетні позички органам влади територій нижчого рівня.

2. Фінансовий контроль.

Фінансовий контроль — це цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів державної влади і недержавних організацій на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в процесі формування, розподілу, використання коштів централізованого і децентралізованого грошових фондів з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових відносин. Поряд з цим фінансовий контроль сприяє збільшенню і нагромадженню коштів, зростанню рентабельності виробництва, ефективному використанню матеріальних і фінансових ресурсів. Важливими напрямами фінансового контролю є своєчасне і повне виконання фінансових зобов’язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом, дотримання податкового законодавства. Фінансовий контроль можна умовно класифікувати за певними критеріями:1. За часом проведення контролю: попередній; поточний; наступний.2. За суб’єктами контролю: фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування; фінансовий контроль адміністрації президента України; фінансовий контроль органів виконавчої влади; фінансовий контроль фінансово-кредитних органів; відомчий фінансовий контроль; внутрішньогосподарський фінансовий контроль; громадський фінансовий контроль; аудиторський фінансовий контроль.3. За формою проведення: обов’язковий або зовнішній; внутрішній або ініціативний.4. За сферою фінансової діяльності: бюджетний; податковий; валютний; кредитний; страховий; інвестиційний; контроль за грошовою масою.5. За методами проведення: перевірки; обстеження; нагляд; аналіз фінансової діяльності; спостереження або моніторинг; ревізії.

Фінансовий контроль за часом проведення здійснюється безпосередньо працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів.Основними методами фінансового контролю є ревізії і перевір­ки. Перевірка— це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформляються доповідною запискою. Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності; спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів та матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. За результатами ревізії складається акт. Відомчий фінансовий контроль здійснюється структурними підрозділами міністерств, відомств, державних комітетів та інших органів державного управління за фінансово-господарською діяльністю підвідомчих їм підприємств, установ та організацій.

До недержавних видів фінансового контролю належить:внутрішньогосподарський фінансовий контроль; громадський фінансовий контроль; аудиторський фінансовий контроль.

1. Основи організації фінансів місцевих органів влади в зарубіжних країнах.

Прагнення до побудови в нашій країні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих, неправильних рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації місцевих фінансів.

Будь-яка бюджетна система має бути зорієнтована на вирішення завдань збудівництва системи, яка б відповідала таким основним вимогам: соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабільність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади в бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних відносин. У наш час у самому загальному вигляді можна виділити два типи моделей міжбюджетних відносин — децентралізований і кооперативний.

Децентралізовані моделі мають такі основні особливості:

1. З трьох головних функцій державних органів влади й управ­ління — макроекономічної стабілізації, перерозподілу національ­ного доходу і виробництва державних товарів і послуг — перші дві найчастіше належать до сфери діяльності центрального уряду, а третя поділяється між трьома рівнями влади, але вважається найважливішою в діяльності місцевої влади, що загалом відповідає оптимальній теоретичній моделі міжбюджетних відносин.

2. Наділення повноваженнями з оподатковування різних рівнів влади відбувається відповідно до зазначеного розподілу функ­цій

3. Визнається високий ступінь фінансової незалежності і самостійності регіональної влади.

Однак слід зазначити, що найбільшого поширення у світі набула не децентралізована, а кооперативна модель бюджетного фе­дералізму. Для даної моделі характерні:

— порівняно більш широка участь регіональної влади в перерозподілі національного доходу і в макроекономічній стабілізації, що веде до тіснішого бюджетного співробітництва місцевих і центральних державних структур;

— підвищена роль місцевої влади в системі розподілу податкових доходів, у тому числі і національних;

— активна політика горизонтального бюджетного вирівнювання, підвищена відповідальність центру за стан місцевих державних фінансів, рівень соціально-економічного розвитку терито­рій, що веде до посилення контролю з боку центру і деякого обмеження самостійності місцевої влади.

Кооперативні моделі міжбюджетних відносин використову­ють багато європейських держав, і насамперед Скандинавські країни.

Кооперативна модель дає змогу використовувати такі основні інструменти бюджетного вирівнювання: розподілу податкових до­хо­дів за рівнями влади; загальних трансфертів; спеціальних трансф­ертів.

Традиційно бюджетні трансферти поділяються на три види: дотації, субвенції, субсидії. Проте лише останнім часом з’яви­лися спроби чітко розмежувати ці види, спираючись на які можна зро­бити висновок: у різних країнах один і той самий вид бюджетних трансфертів може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим громадам: у Ро­сії — це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції — глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ. У деяких країнах — це трансферт, який називається по-різному: у Німеччині — додаткові дотації для земель та ключові дотації для комун; у Польщі — генеральна субвенція; у Швеції — незв’язана субсидія. Аналогічні розбіжності є характерними і для бюджетних субсидій: у Німеччині їх називають допомогою, дотацією; у Франції — це спе­ціальні субвенції, глобальна дота­ція на устаткування; у Польщі — спеціальні дотації; у Швеції — цільові субсидії. Бюджетні субвенції в Росії існують під своєю назвою; у Німеччині — це цільові дотації для комун; у Франції — глобальна дотація на децентралізацію; у Польщі — спеціальні дотації.

У законодавстві розглянутих країн не дається розгорнутого визначення кожного з видів практикованих бюджетних трансфертів, а вказується лише те, з якою метою подається певний вид допомоги.

Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів:пропорційно доходам місцевої громади; багатофакторна формула; компенсація фактичних видатків місцевих громад; як частина річного бюджету місцевих громад.

При розподілі дотацій більшість країн надає перевагу формулам, оскільки вони дають змогу об’єктивніше оцінити потребу місцевого бюджету в централізованій підтримці.

У країнах із стабільною економікою та розвинутими традиціями самоврядування, саме бюджетні дотації віді­грають головну роль (Німеччина, Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються, найчастіше — зв’язані бюджетні трансферти (Польща, Росія). Також необхідно відзначити, що в країнах унітарного типу (Франція, Польща) — більша частка бюджетних транс­фертів, тоді як у федеративних країнах (Німеч­чина, Росія) — вона нижче.

Ефективність функціонування системи бюджетних трансфертів в окремих країнах прямо пов’язана зі ступенем досконалості та усталеності нормативної бази, що їх регулюють. Рівень нормативної закріпленості бюджетних трансфертів у різних країнах дуже відрізняється. Серед країн із сформованою нормативною базою, яка переглядається дуже рідко, можна відзначити Німеччину, Францію та Швецію. Так, у Німеччині визначення основних видів бюджетних трансфертів землям закріплені в Основному Законі (так звана Фінансова конституція). У Франції основні види бюджетних трансфертів визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністративний кодекс з місцевого самоврядування.

2. Фінанси підприємств комунальної форми власності, групи та сфери діяльності.

Фінанси підприємств комунальної форми власності є складовою частиною місцевих фінансів, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливостей форм власності і господарювання. Так, майно підприємств комунальної форми власності перебуває у власності місцевих органів самоврядування, тому для фінансування цих підприємств, крім власних джерел, залучаються кошти місцевих бюджетів, а також кошти, отри­мані в порядку перерозподілу між цими підприємствами. Важливо відзначити, що підприємства та заклади соціально-культурної сфери комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничі й сфері, тому організаційно їх можна розділити на три групи: ті, які пов­ністю перебувають на бюджетному фінансуванні; підприємства, які частко­во фінансуються за рахунок місцевих бюджетів і підприємства, які функціонують на принципі самоокупності.

Заклади культури, освіти, охорони здоров’я, туризму і спорту, як правило, фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; підприємства житлового та комунального господарства, транспортні підприємства в значній мірі фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проект­ні організації та інші функціонують на принципах самоокупності. Таким чином, на рівні місцевого господарства створений сектор економіки зі специфікою формування доходів, видатків, отримання прибутку та його розподілу. Тобто підприємства комунальної форми власності, будучи складовою частиною місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин.

Підприємства комунального господарства мають понад 20 напрямів діяльності, які охоплюють практично всі основні сфери життєдіяльності людини і за своїм функціональним призначенням поділяються на:житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та відокремлені будівлі);санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарного очищення сміття); транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен та фунікулер);комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі);комунального обслуговування (готелі тощо);міські шляхи.

Фінансове планування в комунальних підприємствах починаєть­ся з визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і струк­тура залежать від функціонального призначення підприємства.Витрати на виконання робіт та послуг у вартісному виразі фор­мують собівартість. Цей показник є одним з найголовніших економічних показників господарської діяльності підприємств житлово-комунального господарства.

Витрати, що включаються до собівартості робіт та послуг, на підприємствах комунального господарства групуються за такими елементами:

⃘ матеріальні витративитрати на оплату працівідрахування на соціальні заходи -

⃘амортизація основних фондів та нематеріальних активів

⃘ інші витрати

1. Фінансове вирівнювання

Фінансове вирівнювання — процес перерозподілу фінансових ресурсів на користь адміністративно-територіальних одиниць, які не мають достатньої власної доходної бази. Здійснюється центральними органами державної влади.

Механізм фінансового вирівнювання МБ-ів визначається як сукупність засобів для скорочення фіскальних дисбалансів з метою сприяння соц-екон розвитку регіонів. Складові механізму фін вирівнювання включають систему органів управління, нормативно-правове забезпечення, фін показники, норми, ліміти.

Нормативно-правову складову механізму фінансового вирівнювання на сьогодні становлять Конституція України, БКУ, щорічні закони про державний бюджет, Основні напрями бюдж політики на відповідний рік, постанови КМУ, накази МФУ, ДКУ, рішення обласних, районних, міських рад.

Надзвичайно важливе місце в забезпеченні функціонування механізму фінансового вирівнювання займає організаційна структура, що включає сукупність органів управління, які взаємодіють між собою при здійсненні фінансового вирівнювання на різних стадіях бюджетного процесу: прогнозування, планування, виконання, звітування, контролю. Організаційну структуру складають вищі органи державної влади (ВРУ, Президент, Кабінет Міністрів), центр органи виконавчої влади та їх місцеві органи (насамперед МФУ, ДКУ, Державний комітет статистики та ін.), місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

Фінансове вирівнювання здійснюється специфічними інструментами: міжбюджетними трансфертами. Фін. показники характеризують кількісну та якісну сторони соц-екон. явищ і процесів. До них включаються прогнозовані та фактичні обсяги доходів та видатків бюджетів, обсяг видатків на фінансування окремих повноважень, кількість споживачів сусп послуг, працівників бюджетної сфери, показники їх оснащення, податкоспроможність і т. ін. Нормативихарактеризують встановлений рівень фінансування певних видів видатків. Важливою проблемою при формуванні місцевих бюджетів є поєднання доходів з видатками на основі нормативного методу із застосуванням показників мінімальної бюджетної забезпеченості на одного одержувача суспільних послуг.

Ліміти, що використовуються у фін вирівнюванні, є “певними обмеженнями на витрати”. До них включають межу вирівнювання (коеф вирівнювання), встановлення якої є результатом політ вибору між ефективністю та рівністю.

Фінансове вирівнювання здійснюється прямим (переадресування податків) та непрямим (надання загальних і цільових трансфертів) методами.

Механізм фінансового вирівнювання виконує функції з фінансового забезпечення і фінансового регулювання соціально–економічного розвитку регіонів.

У теорії державних фінансів при розгляді механізму фінансового вирівнювання розрізняють напрями його застосування для вертикального/горизонтального фінансового вирівнювання, для вирівнювання доходів/видатків місцевих бюджетів.

2. Доходи як елемент системи місцевих фінансів

Доходи місцевих бюджетів - кошти, які надходять до відповідних місцевих бюджетів у розмірах і в порядку, встановлених законодавчо.

Види доходів:

за економічною природою:

— власні - це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик;

— передані - це доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня;

— закріплені - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі. Це особливо слід підкреслити, оскільки в літературі радянського періоду вони фактично ототожнювалися;

— регульовані - це також одна з форм доходів, що передаються цент­ральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються Законом "Про Держав­ний бюджет", а також їх визначено БКУ. Порядок регулювання до­ходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів вла­ди вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого тери­торіального рівня;

за джерелами надходження:

— податкові – надходження від сплати місцевих податків і зборів та частки загальнодержавних податків визначених законодавством;

— неподаткові - платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної (муніципальної) форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу), доходи за рахунок кредитів та позик, а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

1. Функції місцевих фінансів

Для більшості розвинутих країн з унітарним держ устроєм у післявоєнний період була характерна тенденція зростання ролі місцевих органів влади в соц і екон сферах. У цей період відповідно зростала роль місц фінансів та їх джерел.

Поновлення в Україні, як в унітарній державі, інституту місцевого самоврядування об’єктивно пов’язане зі зростанням ролі місц органів влади, діяльність яких у попередній період була надзвичайно обмежена.