Витрати виробництва, собівартість, ціна та прибуток

1 Витрати виробництва, їх суть, природа та види.

2 Собівартість продукції як економічна категорія, її класифікація.

3 Структура собівартості продукції та шляхи її зниження.

4 Ціна, її суть та функції. Система цін.

5 Ціноутворення в умовах ринку.

6 Прибуток підприємства як економічна категорія, його види та значення.

Витрати виробництва, їх суть, природа та види. Основною метою будь-якого підприємства (фірми) є отримання прибутку. Для виготовлення кінцевого продукту йому потрібні різні ресурси (засоби праці та предмети праці), які купуються на ринку.

Витрати виробництва – це вартість ресурсів, залучених для виготовлення кінцевої продукції підприємства. Інакше кажучи, витрати виробництва – це те, у що обходиться виготовлення товару підприємству.

У вітчизняній економічній літературі розрізняють економічні та бухгалтерські витрати.

Економічні витрати – це платежі, які має робити підприємство для отримання і використання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.

Явні витрати – це платежі за ресурси, які підприємство купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє ними. До них слід віднести платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Явні витрати ще називають бухгалтерськими або грошовими витратами.

Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські витрати можна поділити на:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- амортизація основних засобів;

- відрахування на соціальні заходи;

- інші витрати.

Галузі виробництва в залежності від структури витрат можна поділити на матеріаломісткі, фондомісткі, трудомісткі. До матеріаломістких галузей належать ті, де велика частка матеріальних витрат. Зокрема, у харчовій та легкій промисловості на ці витрати припадає близько 90% загальних витрат, у чорній металургії – понад 80%, хімічній промисловості – 75%. Трудомісткі – це галузі, в яких питома вага витрат на заробітну плату становить майже 50%. Сюди належать галузі видобувної промисловості, точного машинобудування, приладобудування. До капіталомісткихвідносять галузі, у структурі витрат яких висока питома вага амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції — виготовлення продукції (надання послуг).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв'язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі – це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Розглянемо найбільш поширенукласифікацію витрат:

1) Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витрати – це витрати на весь обсяг продукції за певний період, їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто:

МС=АТС/ΔQ (2.3.1)

де МС – граничні витрати;

ΔTC – приріст загальних витрат;

ΔQ – приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати виразити через певну функцію обсягу продукції, то граничний їхній рівень буде першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується за аналізу доцільності зміни обсягу виробництва.

2)За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загально-виробничі, загальногосподарські витрати, утрати від браку та ін.

3)За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати – прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

4) На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати (FC) є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібне міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно, їх називають умовно-постійними.