Метод визначення скоригованої сучасної вартості інвестиційного проекту

Метод скоригованої сучасної вартості (Adjusted Present Value — APV) застосовується для оцінювання закордонних інвестиційних проектів з погляду інтересів компанії — експортера капіталу, причому він дає змогу одночасно врахувати ризик, структуру капіталу проекту та оподаткування з тими характерними особливостями, які не виявляються під час національного інвестування.

Застосування методу скоригованої сучасної вартості передбачає спочатку визначення чистого приведеного до теперішньої вартості доходу від реалізації проекту (за схемою власного капіталу), при цьому коефіцієнт дисконтування одержуємо за допомогою моделі САРМ.

7. Ек. сутн вартості кап., оцінювання середн. вартості кап.

Концепція вар­тості капіталу є однією з базових у теорії капіталу. Крім визначення відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансо­вих ресурсів, вона також характеризує норму рентабельності інвестованого капіталу, яку необхідно забезпечити компанії (підприємству), щоб не зменшити своєї ринкової вартості. Вар­тість капіталу є ключовим фактором стосовно оренди або ку­півлі основних засобів, рефінансування облігацій та в питан­нях, пов'язаних із використанням боргу порівняно з акціонер­ним капіталом. Зміна структури капіталу буде впливати на ризикованість загального фонду компанії, який вона використо­вує для фінансування своїх активів.

Необхідно розрізняти два поняття — вартість капіталу та вартість (ціна) підприємства в цілому як суб'єкта на ринку капіталів. Під вартістю капіталу розуміють мінімальну нор­му дохідності, яку очікують отримати інвестори від альтер­нативних можливостей вкладення капіталу за незмінної ве­личини ризику. Вартість капіталу виражається у вигляді відсоткової ставки від суми інвестованих засобів, яку необхід­но сплатити інвестору протягом року за викор. його капіталу.

Ціна підприємства може характеризуватися різними по­казниками, зокрема величиною власного капіталу. Обидва ці поняття кількісно взаємопов'язані. Так, якщо підприємство бере участь в інвестиційному проекті, дохідність якого менша за вартість капіталу, ціна підприємства по закінченні реаліза­ції цього проекту зменшиться.

Таким чином, вартість капіталу є ключовим елементом тео­рії та практики інвестиційного менеджменту. Основна галузь застосування вартості капіталу — оцінювання економічної ефективності інвестицій. Ставка дисконту, що використовуєть­ся в методах оцінювання ефективності інвестиційних проектів, є середньозваженою вартістю капіталу, що вкладається в під­приємство.

Отже, інвестиційному аналізові передує розрахунок серед­ньозваженої вартості капіталу (WACC '), яка є мінімальною нормою дохідності, що очікується інвесторами та кредитора­ми від своїх вкладень, і розраховується як середнє з вартостей окремих компонентів, зважених за їхньою часткою в загальній структурі капіталу.

де Wзз, Wпа, Wвк — частка у загальній структурі капіталу підприємства відповідно запозичених засобів, привілейованих акцій, власного капіталу (включно з акціонерним), а саме про­стих акцій, амортизаційних відрахувань та нерозподіленого при­бутку підприємства;

Kзз, Kпа, Квк — вартості відповідних частин капіталу (необ­хідна їх дохідність);

Т — ставка податку на прибуток.

З погляду ризику, WACC = Безризикова частина норми прибутку на вкладений капітал + Премія за фінансовий та підприємницький ризики, притаманні певному підприємству + Інфляційна премія.

WACC, скоригована на інфляційну премію, розраховується за формулою

де ік — показник темпів інфляції;

ік +WACC-i_K — інфляційна премія.

8. Формув. портфеля фін. інвестицій, оцінювання його дохідності та ризиковості.

Оцінюючи портфель та доцільність операцій з активами, що до нього входять, оперують такими показниками, як очікувана дохідність та ризик інвестиційного портфеля в цілому.

Очікувана дохідність портфеля інвестицій становить середньозважену величину очікуваних дохідностей кожного окремого активу, який входить до цього портфеля.

Ця величина, яку ми позначимо к_р , розраховується так:

де т — кількість активів у портфелі; wpi — частка г-го ак­тиву в портфелі; *,- — очікувана дохідність г-го активу.

Ризик для портфеля інвестицій вимірюється стандартним відхиленням розподілу доходів.

Для інвестиційного портфе­ля, що має m- капіталів (активів), стандартне відхилення з ура­хуванням імовірнісного розподілу доходів розраховується за такою формулою:

Де (kp)s — дохідність портфеля інвестицій за s-гo стану еконо­міки; k_p — очікувана дохідність портфеля інвестицій; P_s — ймовірність настання S-ro стану економіки (ймовірність отримання можливої дохідності).

У багатоплановому випадку необхідно враховувати взаємозв'язок значень дохідності активів. Здійснюється це за допомогою показника коваріації (Cov) та коефіцієнта кореляції (R), які є базовими в аналізі інвестиційного портфеля.

Якщо є декілька альтернативних інвестиційних портфелів, причому одні забезпечують вищий прибуток, а інші — нижче стандартне відхилення портфеля, то іноді доцільно розрахувати коефіцієнт варіації інвестиційного портфеля (CVp), який відображає відносну зміну величини ризику інвестування і розраховується як відношення стандартного відхилення інвестиційного портфеля S до величини його очікуваної дохідності:

CVр=^L. К

При аналізі доцільності операцій з портфелем цінних паперів можуть вирішуватися три основні завдання:

· досягнення максимально можливої дохідності;

· отримання мінімально можливого ризику;

· досягнення оптимально прийнятного для інвестора значення комбінації ризику та дохідності.

Об'єднання ризикових активів у портфель може приводити до зниження ризику порівняно з ризиком, властивим кожному з цих активів, взятих окремо. Однак результат залежить не лише від ризиковості активів, що об'єднуються, а й від характеру взаємозв'язку між їх дохідностями.

9. Мета, завд. інцест. політики. Методи держ. рег.

Мета інвестиційної політики – реалізація стратегічного плану економічного й соціального розвитку країни, пожвавлення інвестиційної діяльності, спрямованої на покращення сучасної економіки і підвищення ефективності виробництва.

До основних завдань інцест. пол. належать: − вибір і підтримка розвитку окремих галузей господарства; − реалізація програми щодо конверсії військово-промислового комплексу; − забезпечення конкурентоспроможності сучасної продукції; − підтримка розвитку малого і середнього бізнесу; − забезпечення збалансованості в розвитку всіх галузей ек. України; − реструктуризація вугільної промисловості; − реалізація програми житлового будівництва в Україні.

Методи держ. рег. Ек. — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи: 1) прямої дії (у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектору економіки) 2) непрямого регулювання інвестиційного середовища (за допомогою бюджетної та грошово-кредитної політики (так звані економічні методи державного регулювання).

Основними ек. системами управління інвестиційною діяльністю є система оподаткування, фінансово-кредитна система, система платежів за виробничі та природні ресурси, система економічних стимулів та санкцій, цінова система.

Прямі (адміністративні) методи державного регулювання базуються на силі державної влади та реалізуються за допомогою засобів заборони, дозволу та примусу (вони не пов'язані зі створенням додаткових матеріальних стимулів або небезпекою фінансових збитків).

Важливе значення має метод податкового регулювання інвестиційної діяльності з використанням інв. кредиту.

До інших основних форм впливу держави на інвестиційний процес, крім вже зазначених відносять регулювання об'єктів і сфер інвестування; роздержавлення та приватизацію, ліцензування і квотування експорту та імпорту інвестицій, державний лізинг і стандартизацію; експертизу інв. проектів.

Ціна та ціноутворення, що є складовими цінової системи, в інвестиційній діяльності також виконують регулюючу функцію. У розвиненій ринковій економіці ціни є основним інструментом урівноваження попиту та пропозиції на товари і послуги, в адм. керованій системі (ек.) — це інструмент впливу з боку уряду.

До інших основних форм впливу держави на інвестиційний процес, крім вже зазначених відносять регулювання об'єктів і сфер інвестування; роздержавлення та приватизацію, ліцензування і квотування експорту та імпорту інвестицій, державний лізинг і стандартизацію; експертизу інв. проектів.

Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законодавства і гарантує інвесторам право брати участь у приватизації окремих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва, право бути акціонером. Рег. умов здійснення інвестицій за межі д. покладено в Україні на НБУ.

Прийняття законів та ін. нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, належить до найважливіших умов реалізації інвестиційної політики.

Методи непрямого регулювання — це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному д. напрямку.

Грошово-кредитна політика держави — це сукупність заходів у сфері грошового обігу, спрямованих на регулювання господарської кон'юнктури шляхом впливу на стан грошового кредиту та грошового обігу.

Бюджетні важелі — це встановлена державою система різних видів податків, що практично визначають таку систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків.

1. Етапи інвестиційного проектування. Техніко-ек. обгрунтування …