Ринок і маркетингових досліджень.

Багато маркетингових досліджень для фармацевтичного бізнесу здійснюється незалежними дослідницькими компаніями (іноді їх належать до сервісним чи які підтримують). Щодо нових служб – фірми, займаються маркетинговими дослідженнями, наприклад, описують частоту і характеристики продажу роздрібних аптеках. Ця інформація важлива для сьогоднішнього стану ринку, але не є такою необхідною.ё

Послуги, надані незалежними дослідницькими компаніями, можна зарахувати до двом основним категоріям: загальні та замовні.

Загальні послуги

Обозначают те, всі користувачі отримують ідентичну інформацію. Такими послугами користуються більшість компаній.

Замовлені послуги

Надаються компанії (клієнту), якої потрібна спеціальна інформація. І тут дані має тільки той клієнт, з яким укладено контракт.

Інша класифікація маркетингових служб полягає в їх періодичності чи тривалості. Вони можуть бути довгостроковими (тривалими), періодичними чи разовими, унікальними.

Періодичні і довгострокові дослідження та огляди. Існує сім основних типів довгострокових досліджень, і оглядів фармацевтичного ринку:

дослідження закупівель роздрібних лікарських засобів аптеками;

дослідження закупівель лікарських засобів лікарнями,

дослідження закупівель складами (оптовими покупцями);

опитування споживачів рецептурних коштів;

опитування лікарів;

опитування торгових агентів (посередників);

дослідження роздрібного продажу.

Дослідження закупівель роздрібних лікарських засобів аптеками

Опитування здійснюється з метою визначення числа закупівель фармацевтичних продуктів для роздрібного продажу в аптеках. Вивчення закупівель фармацевтичних продуктів фактично є дослідженням «вхідного потоку», виміром потоку продукції безпосередньо від виробника чи оптових торговців в роздрібні аптеки.

Методологія, використана для збору інформації про закупівлю, фактично зводиться до вивчення накладних.

Ці дослідження є протилежністю дослідженням, котрі мають справу з «вихідним потоком» (наприклад, вивчення рецептів), який відбиває рух продукту з аптек до конкретних споживачам. Теоретично у час, вивчаючи списки і архіви, можна почути відмінність між «вхідними» і «вихідними» потоками

У більшості приватних аптеках опитування проводиться щомісяця за всім списком закупівель. Дослідження роздрібного продажу не обмежується вивченням рецептів, але включає, зазвичай, та вільно продавані (безрецептурні).

Заходи з стимулюванню збуту фармпрепаратів. Реклама

Складовою частиною маркетингу є реклама. Сучасна реклама фармапрепаратов – глибоко продуманий і науково організований процес. Інформація про стан фармацевтичного ринку збираються і детально аналізується у межах маркетингового дослідження, стосується характеристик лекарств–аналогов, конкурентів, споживачів. Вона піддається комплексному аналізу для виявлення тієї частини фармацевтичного ринку, яку надходить новий фармпрепарат; визначається ступінь її, коло потенційних споживачів – населення і ще лечебно–профилактических установ.

Важливо як виходити ринок із новим лікарським засобом, а й «підштовхнути» його до споживача, використовуючи таку різновид рекламну діяльність як сприяння у продажу і збуту. Цього досягти шляхом проведення прес-конференцій і семінарів, демонстрацій, організацій спеціальних виставок, виготовленням сувенірної продукції і на іншими засобами. Найважливіше реклами це розумне поєднання самого тексту реклами й його стилістичного оформлення. Фактично, саме поняття «реклама» – це лише велика частина ширшого терміна «маркетингова комунікація», яким позначають процес підготовки й розподілу цілеспрямованих повідомлень.

Іноді реклама лікарських засобів настільки ефективна і активна, надає настільки безпрецедентний вплив, що й після появи на ринку аналогів під міжнародними назвами препарат під маркою продовжує домінувати над ринком, попри перевищення своєї ціни на всі аналогічні кошти на кілька разів.

Переважна більшість вітчизняних організацій і підприємств сприймають ринкову економіку як систему господарювання, засновану на конкуренції, домінуванні конкурентних відносин над відносинами партнерства. Якщо перша концепція ґрунтується на постійному залученні нових клієнтів і переманюванні у конкурентів незадоволених клієнтів, то партнерські відносини засновані на утриманні та співпраці з наявною клієнтською базою. За результатами проведених в США і багатьох країнах Європи досліджень була виявлена закономірність – серед багатьох галузей лідируюче положення займають організації, що володіють стійкою базою споживачів. Саме база постійних клієнтів для підприємства є джерелом тих фінансових результатів, які воно може мати в короткостроковій і довгостроковій перспективі. Тому особливе значення для сучасного бізнесу відіграє впровадження концепції маркетингу взаємовідносин зі споживачами. За таких обставин висококонкурентне середовище роздрібної торгівлі, без сумнівів, багато в чому залежить від того, як споживачеві продемонструвати взаємовигідність таких відносин. Для господарюючих суб’єктів важливо знайти оптимальні способи взаємодії зі споживачами, розробити програми, які дозволили б їм мати упевненість у стабільній реалізації товарів як в теперішній час, так і в перспективі. Оптимальним рішенням для таких торговельних підприємств повинно стати використання такого інструменту маркетингу взаємовідносин як програми лояльності, що підвищить їх конкурентоздатність й ефективність роботи в цілому. Зазначений напрямок розвитку маркетингової функції особливо актуальний для роздрібної торгівлі системи споживчої кооперації України. Постійне збільшення кількості торгових підприємств різних організаційно-правових форм в сільській місцевості, нерівність умов оподаткування фізичних осіб - підприємців та кооперативних підприємств посилило конкуренцію на сільському ринку. З іншого боку, кооперативна система відчула гостру необхідність в активізації відносин з пайовиками та обслуговуючим населенням. На мою думку, програми лояльності повинні стати тим механізмом, реалізація якого дасть можливість роздрібним торговельним підприємствам споживчої кооперації сформувати відносини зі своїми клієнтами на якісно новому рівні, відновити довіру і максимізувати споживчу лояльність пайовиків, що матиме ефективний прояв в економічних результатах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Традиційно роздрібна кооперативна торгівля виконувала властиві їй торгові функції, що витікають з цільового завдання існування торгівлі - торгового обслуговування населення, - і елементів торгово-технологічного процесу. Проте останнім часом багато торгових підприємств в процесі своєї діяльності почали виконувати невластиві їм раніше функції, необхідність здійснення яких обумовлено різким зростанням кількості торгових господарюючих суб’єктів, посиленням конкурентної боротьби на місцевих ринках, яка набула форми «боротьби за покупця». За рахунок посилення конкуренції споживча кооперація почала втрачати частку ринку. Так питома вага її товарообороту в загальному товарообороті України мала тенденцію до зменшення, і в 2000, 2006 та 2012 роках становила 5,4%, 2,3% і 1,3% відповідно. Зазначений період також характеризується втратою споживчої бази, тобто пайовиків. Їх загальна кількість протягом 2000-2012 років скоротилася на 802,8 тис. чол. і в 2012 році склала 397,2 тис. чол. проти 1200 тис. чол. в 2000 році [9; 10; 11]. Виходячи з цього, ми вважаємо, що стосовно традиційної торгової діяльності споживчої кооперації одним із засобів конкурентної боротьби за покупця повинне стати ефективно організоване просування товарів і торговельних послуг, що стає головною маркетинговою функцією роздрібної торгівлі системи. Перед системою споживчої кооперація постають нові завдання, пов’язані із залученням та утриманням покупців кооперативних магазинів, а формування лояльності є одним з важливих питань реалізації концепції маркетингу відносин зі споживачами. Зазначена концепція найбільшою мірою відповідає цілям задоволення потреб пайовиків. А необхідність її розробки пояснюється загостренням конкуренції, збільшенням комунікаційних витрат торгових підприємств, виникненням ефекту дефіциту споживачів. Суттю даної маркетингової концепції є встановлення довгострокових стосунків із покупцями, що з економічної точки зору вигідніше, оскільки гарантує регулярні покупки, вимагає менших витрат на маркетинг, сприяє збільшенню числа покупців. Ключовим елементом концепції маркетингу партнерських відносин є лояльність клієнтів. Цей показник є також важливим і з точки зору цільової взаємодії компанії зі своїми покупцями, що обумовлено, по-перше, тим, що лояльні клієнти сприйнятливіші до пропозицій компанії, яка безпосередньо впливає на економічну ефективність цільової взаємодії, а по-друге, тим, що досягнення клієнтської лояльності є одним із завдань цієї взаємодії. Основною складовою маркетингу партнерських стосунків в кооперативній торгівлі повинні стати програми лояльності. Не можна стверджувати, що концепція маркетингу партнерських відносин із споживачами є чимось новим і не звіданим для споживчої кооперації, а програми лояльності взагалі не використовувались в практиці заохочення клієнтів. Історично вони мали місце в процесі соціально-економічної взаємодії кооперативних організацій та її пайовиків, але на дещо інших умов. Отже, можна стверджувати про те, що сама сутність природи системи споживчої кооперації близька до концепції маркетингу партнерських відносин, а кооперативні принципи близькі або співпадають з програмами лояльності. Підтвердженням даної точки зору може стати думка таких науковців, як Гембел П., Стоун М., Вудкок Н., які вважають, що по-справжньому маркетинг партнерських відносин з покупцями, виражений в більш-менш звичних економічних поняттях, спостерігається у відносинах між покупцями і продавцями в Рочдейльському споживчому товаристві

ЕКОНОМІКА ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

Англійський науковець Д.Гілберт вважає, що прообразом програм лояльності були схеми, введені в дію шведським кооперативним споживчим товариством, якому належить мережа супермаркетів Co-op. Воно вперше в світі застосовували свою схему «Готівкових дивідендів» для 12 млн. власних клієнтів, які регулярно здійснювали покупки в магазинах Co-op, або користувалися їх послугами з наскрізної доставки товарів .На жаль, за відсутності в організаційній структурі споживчої кооперації України відділів маркетингу та відповідних спеціалістів, розвиток в зазначеному напрямі відбувався стихійно й наукового обґрунтування не набув. Теоретичне обґрунтування програм лояльності набуло в кінці минулого тисячоліття в працях американських та європейських маркетологів Бутчера С., Гілберта Д., а також отримало подальший розвиток в працях російських та українських вчених Васіна Ю.В., Лаврентьєва Л.Г., Самсонова А.В., Химича Ю.С., Евстигнєєвої Т.В. Узагальнюючи напрацювання зазначених авторів, можна сформулювати визначення програм лояльності як сучасний маркетинговий інструмент, спрямований на оптимізацію взаємовідносин торговельних організацій зі своїми покупцями для підвищення показників лояльності до магазину. Метою застосування таких програм є збільшення та стабілізація прибутку торговельної організації в перспективі за рахунок залучення нових клієнтів та побудови довгострокових взаємовідносин з постійними покупцями Програми підвищення лояльності в роздрібній торгівлі визначають набір організованих дій, спрямованих на залучення потенційних клієнтів, утримання покупців в магазині та стимулювання перших і повторних покупок для збільшення кількості продажів. Програми лояльності включають низку заходів, спрямованих на підвищення емоційної (добре відношення) і поведінкової (повторні покупки) лояльності покупця по відношенню до ринкової пропозиції постачальника товарів або послуг. Головне в програмах лояльності - привілеї, що пропонуються їх учасникам. Тільки запропонувавши клієнтам привілеї, що дійсно мають в їх очах високу цінність, торговельна організація може розраховувати на ефективність програми. Такі привілеї, пропоновані покупцям торговельних організацій, можна поділити на два основні види: −матеріальні привілеї (такі, що надають покупцеві можливість розрахувати вигоду у грошовому еквіваленті); −нематеріальні привілеї (такі, що надають покупцеві непрямі вигоди у вигляді емоційних вигод і особливому відношенні з боку торговельної компанії). До першого виду програм лояльності відносяться програми, в яких можливо підрахувати споживчу вигоду, економію або додаткову цінність, виражену у фінансових коштах. Виділяють такі підвиди: −дисконтні програми (дисконтні картки та їх спрощений різновид — купони на разову знижку). Їх сутність полягає в наданні покупцеві від 2 до 7 відсотків знижки від суми покупки. Вони є найбільш розповсюдженими в роздрібній торгівлі України, проте через високу поширеність дисконтних карт в усіх торговельних мережах такі програми не роблять власників карток лояльними до конкретного магазину - конкурент завжди може запропонувати вищу знижку; −накопичувальні дисконтні програми. На відміну дисконтних програм вигода покупця залежить від його купівельної активності. Клієнт за такими програмами може накопичити до 30% знижки від суми покупки; −бонусні програми заохочення. Суть таких програм полягає в тому, що, здійснюючи покупки, клієнт отримує призові очки, бонуси, накопивши певну кількість яких, він може вибрати й отримати приз. Тут в наявності матеріальна вигода, але такий же або навіть набагато більшу вагу мають інші складові: гра (процес накопичення балів) й емоційна вигода, супутня отриманню призу, який, до речі (на відміну від розіграшів), людині найчастіше бажаний і потрібний, тому що він може вибрати його сам, відповідно до своїх бажань і потреб;

ІННОВАЦІЙНА ЕКОНОМІКА

Сутність - в матеріальній вигоді покупця у вигляді призу, яка підкріплена емоційною складовою «щасливого випадку». Проте ефективність таких програм не надто висока: участь є пасивною («пощастить — не пощастить»), а механізм визначення переможця часто непрозорий і тому тільки посилює пасивність «учасників»; −програми лояльності клієнтів (дозволяють клієнтові повертати певний відсоток на вказану банківську карту від кожної здійсненої покупки). На сучасному етапі в деяких райспоживспілках системи споживчої кооперації України діють дисконтні програми лояльності, які надають знижки пайовикам відповідної кооперативної організації. Проте такі випадки носять більше випадковий характер і вводяться лише за ініціативою керівника районної організації, а на рівні всієї системи такі ініціативи не отримали підтримки керівництва Укоопспілки. В світовій практиці у споживчих кооперативах пайовик зазвичай отримує свою частку прибутку у вигляді бонусу на товарообіг, тобто для компенсації частини сум, витрачених пайовиком на покупки у своєму кооперативному магазині (зазвичай це складає 1-5% від суми покупок). Це підштовхує пайовика робити закупівлі саме у своєму кооперативі, що забезпечує йому додаткову економічну участь в кооперативній діяльності. Спроба Укоопспілки розробити і ввести подібну програму лояльності клієнтів cash - back на рівні всієї кооперативної системи не мали успіху через розроблений занадто складний механізм повернення частини грошей від суми покупок товарів за рік пайовиком в кооперативних магазинах. Більшість програм лояльності, які діють в Україні, пропонують клієнтам саме матеріальні привілеї, які, по суті, представляють звичайні знижки. Практика торговельної діяльності показує, що програми лояльності побудовані на виключно пропонованих знижках, а не на міцній емоційній прихильності до певного магазину, не створюють зв’язку між клієнтами і торговельною організацією, що є запорукою тривалої лояльності. Купуючи товари в кооперативних магазинах лише через низьку ціну, покупці покидають роздрібне торговельне підприємство, як тільки конкуренти запропонують їм щось вигідніше. Єдиний спосіб добитися довгострокової лояльності клієнтів по відношенню до магазинів системи споживчої кооперації - встановити з ними такі взаємовідносини, в основі яких лежатимуть не лише матеріальні стимули, але й емоції, довіра і партнерство, тобто запропонувати унікальні та цінні для покупця привілеї у рамках програм лояльності. Матеріальні ж переваги можуть стати частиною програми, але самі по собі вони не повинні відігравати особливої ролі. Щоб визначити оптимальне співвідношення матеріальних і нематеріальних вигод, слід дотримуватися орієнтованого на цінності клієнтів підходу. Характерною особливістю діяльності кооперативів є їх неприбуткова природа, тобто вони відрізняються від підприємницьких структур тим, що зорієнтовані на забезпечення своїх членів роботою чи послугами, а не на отримання прибутків від вкладеного капіталу. Виникнення кооперації пов’язане передусім із складним соціальним становищем класів, груп і верств населення, а отже, повністю оправданим є наявність соціальної функції кооперації, яка пов’язана із соціальним середовищем її виникнення і функціонування. Вона передбачає пошук соціальних гарантій, соціального захисту слабо захищених малозабезпечених людей, які об’єднуються для досягнення соціальних цілей. Тому для кооперації характерні [1, ст. 14]: −соціальний захист і соціальна підтримка членів-пайовиків, працівників; −забезпечення соціальних гарантій членам кооперації; −соціальна справедливість і відповідальність; − соціальна орієнтація господарської діяльності. Саме соціальна направленість діяльності споживчої кооперації повинна стати емоційною основою нематеріальних привілеїв програм лояльності кооперативної системи. Основним провідником соціальної політики споживчої кооперації України є магазин. Роль магазину визначається тим, що він є центром кооперативної ділянки, який здійснює безпосередню роботу з пайовиками і обслуговуваним населенням. Переважна більшість напрямів реалізації соціальної місії споживчої кооперації повинні реалізовуватися на рівні магазину через програми лояльності. До найбільш розповсюджених програм лояльності, які використовуються в деяких райспоживспілках відносяться

ЕКОНОМІКА ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

Організація на прилеглій до магазину території дитячих майданчиків та зон відпочинку; - проведення традиційних для споживчої кооперації виставок та ярмарків; - організація поблизу кооперативних магазинів народних гулянь і масових свят із залученням всього населення села; - організація на вільних площах магазинів громадських центрів дозвілля сільського населення; - обладнання спортивних майданчиків. Для залучення додаткових потоків покупців кооперативні магазини можуть використовувати програми, які забезпечать торговельній організації роль сільського центру. У числі послуг, що можуть використовуватися магазинами споживчої кооперації в процесі розширення виконуваних ними функцій, можна виділити такі, як організація і створення місць відпочинку (кафетеріїв, чайних столів і тому подібне); створення умов для швидкого приготування напівфабрикатів (варіння сосисок, пельменів, випічка борошняних виробів із замороженого тіста і тому подібне) для харчування покупців безпосередньо в магазині або удома; створення аптечних і ветеринарних кіосків. Приведений нами перелік далеко не повний, оскільки перелік заходів, які можуть використовуватися в програмах лояльності магазинами споживчої кооперації, постійно розширюватиметься, що обумовлено появою нових потреб сільського населення. Деякі види послуг, якщо для цього є необхідні умови і працівники опиняються безпосередньо в магазині (наприклад, ремонт побутової техніки, обмін газових балонів, фотографія, перукарські послуги та ін.); по інших, більше трудомістких видах послуг магазини приймають замовлень на їх виконання і передають інформацію вищестоящій кооперативній організації. Таким чином, при правильній розробці та використанні програм лояльності як складової маркетингової стратегії виконуються основні принципи кооперації: по-перше, забезпечується розвиток і функціонування кооперативу у межах специфічно організаційних норм; по-друге, відображаються кооперативні цінності та зумовлюється їх реалізація. Крім того, принципи кооперації сприяють досягненню ідентичності кооперативів і кооперативних організацій [1]. Висновки та подальші дослідження. За першоджерелами кооперативного руху, пайовики в ідеалі є не тільки лояльними покупцями, але і власниками торгових підприємств. Саме члени споживчих товариств повинні формувати торгову політику кооперативних підприємств, отримуючи спільно з кооперативною системою вигоду. По суті, програми лояльності в кооперативній системі – це соціальні функції споживчої кооперації, які на практиці практично не здійснюються. Соціальна підтримка у сфері оздоровлення, освіти, відпочинку, пенсійного забезпечення, страхування поряд з торговельною функцією повинна стати визначальною для пайовика. Практичні заходи в цьому напрямку повинні повернути пайовиків в кооперативну систему і зробити його лояльним до системи кооперації. Переходу на маркетинг партнерських стосунків в системі споживчої кооперації України суттєво заважає ряд чинників. Одним з основних можна назвати недовіру з боку сільських жителів системі споживчої кооперації, що сформувалося за останні двадцять років. Інший чинник, що перешкоджає впровадженню маркетингової концепції, – психологія керівників, спеціалістів, продавців по відношенню до пайовиків як до неефективних власників, зайвих в системі управління споживчих товариств. Крім того, відсутній системний підхід до управління лояльністю покупців в кооперативній системі України, недостатньо науково-методичних розробок по формуванню концепції маркетингу партнерських стосунків. Зазначене обумовлює необхідність подальшого вивчення представленої проблематики і проведення досліджень в даному напрямку.

1.2 Належна аптечна практика як основа фармацевтичної допомоги

З кінця вісімдесятих років Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) і Міжнародна фармацевтична федерація (МФФ) працюють над визначенням ролі і функцій ФФ, а також розробкою керівних принципів для НАП як основи ФД. У 1986 р. ВООЗ на тридцять дев'ятій сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я переглянула стратегію в галузі ЛЗ. Далі у 1988 р. було проведено дві наради з ролі ФФ в Мадриді (Іспанія) та Делі (Індія). Відтоді такі зустрічі проводилися в Токіо (Японія) в 1993 р., у Ванкувері (Канада) в 1997 р. і в Гаазі (Нідерланди) в 1998 р. У 1992 р. МФФ опрацювала документ «Належна аптечна практика у громадських і лікарняних аптеках», який у 1993 р. був офіційно оприлюднений на конгресі в Токіо (Японія). Текст документа був представлений на засіданні Комітету експертів ВООЗ із специфікації фармацевтичних препаратів (Женева, 1994 р.). Відповідно до рекомендацій Комітету експертів ВООЗ і схвалення їх радою МФФ в 1997 р. спільний документ ВООЗ і МФФ щодо належної аптечної практики був опублікований в серії технічних доповідей ВООЗ в 1999 р. Фармацевтична група Європейського Союзу (ЄС) в 1998 р. розробила документ з НАП для Європи, в якому особлива увага приділялася країнам ЄС - «Належна аптечна практика в Європі». У 2001 р ВООЗ розробила керівництво «Належна аптечна практика в нових незалежних державах. Керівництво з розробки та впровадження стандартів». Рекомендації, викладені в керівництві, покликані допомогти регуляторним органам і керівникам аптек в їх роботі по впровадженню стандартів НАП як на державному рівні, так і на рівні аптечних організацій .У 2006 р., МФФ і ВООЗ опублікувала керівництво "Розвиток фармацевтичної практики. Фокус на лікуванні пацієнтів", яке визначило нову парадигму ФП. Із спільною метою поліпшення стандартів і практики розподілу та використання ЛЗ за допомогою настанови МФФ/ВООЗ з НАП в якості основи, МФФ запровадила ініціативу з вивчення можливостей для надання технічної допомоги своїм організаціям-членам з Таїланду, Уругваю, В'єтнаму, Молдови, Монголії, Парагваю і Камбоджі в розробці національних стандартів з НАП в пілотному дослідженні з 2005 до 2007 р. У 2007 р. у Південно-Східній Азії була прийнята «Бангкокська декларація з НАП в громадських аптеках» і були викладені зобов’язання асоціацій-членів щодо підвищення рівня аптечних послуг і професійної практики [405]. 27 К-рім того, у 2007 р. МФФ вирішила оновити настанови НАП з урахуванням сучасних досягнень ФП. Для цього у 2008 МФФ організувала консультації експертів у Базелі (Швейцарія) під час 68-го Всесвітнього Конгресу. Водночас, в кінці 2008 р., Панамериканською організацією охорони здоров'я за підтримки групи експертів з різних фармацевтичних організацій підготовлено «Керівництво з фармацевтичних послуг в первинній медико- санітарній допомозі» з метою підкреслення ролі ФФ в системі охорони здоров'я країн Латинської Америки. З огляду на консультації із 120 національними членами МФФ в 2011 р. та з урахуванням змін, що відбуваються на ФР, було оновлені положення НАП шляхом прийняття спільної настанови МФФ/ВООЗ «Належна аптечна практика: Стандарти якості аптечних послуг» [423]. Цей документ закликає національні аптечні професійні організації прийняти ці керівні принципи і розробити деякі спеціальні правила щодо НАП. Власне настанова МФФ/ВООЗ «Належна аптечна практика: Стандарти якості аптечних послуг» Наказом МОЗ України від 30.05.2013 № 455 визначена в якості базового інформаційного джерела для розробки національного стандарту НАП [205]. Подальший розвиток концепції НАП визначається додатковими послугами, що може надавати аптека і які можна розділити на такі групи [150]:

1. Фармацевтичні послуги, які супроводжують надання ФД населенню при відпуску ЛЗ, за призначенням лікаря, а також у порядку самодопомоги та самопрофілактики, при забезпеченні населення фармацевтичною інформацією, необхідною для правильного застосування товарів аптечного асортименту.

2. Медичні послуги, до яких відносяться консультаційні послуги, проведення днів медичних фахівців, експрес-тестування, масаж, контроль за станом здоров'я, надання долікарської допомоги.

3. Оздоровчі та навчальні послуги, у перелік яких включається санітарно-просвітня робота, організація шкіл здоров'я, бібліотечні послуги, підбір дієти та ін.

4. Споживчі послуги, до яких віднесені послуги, що поліпшують сервіс обслуговування населення та стимулюючі збут. Вони сприяють підтримці прихильності відвідувачів до певної аптеки і формуванню їх лояльності.

5. Благодійні акції для окремих категорій громадян (ветеранам, літнім людям, дітям-сиротам та ін.).