Облік нематеріальних активів
У засобах державних підприємств немає одиниць, що називаються "нематеріальними активами". На підприємствах вільних економічних зон спостерігається інша ситуація: у спільних підприємствах інвестування на витрати таких категорій, як патенти, технічні ноу-хау, проценти від використання торгової марки, авторське право на використання території чи інші особливі привілеї вносяться на рахунок нематеріальних активів, які підлягають періодичній амортизації. Коли купується якась товарно-матеріальна цінність, то її початкова вартість має бути доступною за ціною, що платить підприємство. Для інвестицій початкова вартість має встановлюватися на підставі визначення цінності цього товару, як це передбачено в угоді або контракті, укладеному між партнерами.
Витрати, що їх зазнає підприємство вільної економічної зони протягом підготовчого періоду, можуть бути віднесені на рахунок організаційних витрат (стаття у списку нематеріальних активів). Капіталізовані таким чином витрати не повинні включати ті видатки, які здійснюються для одержання фінансових та інших нематеріальних активів або процента, отриманого за період будівництва.
Первісна вартість нематеріальних активів може бути амортизована, а періодичні амортизаційні ставки є припустимими оперативними витратами для сплати прибуткового податку.
Ті одиниці, які вважаються інвестованими іноземним підприємством із передбаченням часового ліміту використання, належать до таких, що підлягають амортизації відповідно до встановленого ліміту часу, починаючи з місяця, коли вони вступили в дію. Одиниці, які не належать такому передбаченню, мають бути амортизованими в період, не менше ніж 10 років.
Облік надходження та витрачання іноземної валюти
До кінця 1987 р. підприємства Китаю оцінювали свої валютні ресурси вклади у банках, рахунки та векселі дебіторів за їхньою початковою вартістю на основі обмінного курсу, що зафіксовано в книгах після закінчення операцій. Відповідно до нормативного акта бухгалтерського обліку від 1985 p., який діяв до 31 грудня 1987 p., надходження та витрати іноземної валюти щоразу записувались у книги. Хоч обмінний курс коливався, баланс юаневих рахунків іноземної валюти не міг бути скоригованим. Таким чином, коли валютна розписка вносилася до банківського рахунку, валютні прибутки та витрати можна було визначити тільки після повернення документів із банку. У випадку, коли бралася позика в іноземній валюті, прибутки та витрати можна було визначити тільки після погашення; якщо отримувані рахунки надходили від реалізації продукції, то прибутки і витрати валюти можна було визначити тільки після збору всіх рахунків. І, нарешті, якщо рахунки в іноземній валюті з'явилися в результаті закупівель, то валютні прибутки і витрати можна було визначити тільки після ліквідації заборгованості.
Очевидним недоліком такої процедури є те, що вплив коливань курсу на операції, а це сьогодні постійне явище в економіці Китаю, не знаходив своєчасного відображення в рахунках і звітах. Багато підприємств зіткнулися з широким діапазоном коливань своїх валютних прибутків і втрат. У надзвичайних випадках деякі з них мали сукупні валютні прибутки і втрати, більші ніж їхні щорічні адміністративні витрати.
Намагаючись виправити ситуацію, міністерство фінансів країни у своєму додатковому нормативному акті про операції з іноземною валютою, опублікованому 31 грудня 1987 p., замінило описану вище процедуру реалістичнішим підходом. Згідно з новим положенням підприємства можуть коригувати свій обмінний курс на кінець року після одержання згоди від місцевих фінансових і податкових органів. Величина, утворена від цього коригування внаслідок різниці між обмінним курсом, зафіксованим у бухгалтерській книзі, та курсом на кінець року, має вноситись у новий рахунок під назвою "Очікувана амортизація валютних прибутків і витрат", що підлягає періодичній амортизації в терміни, обумовлені підприємствами і місцевими фінансовими та податковими органами. Зазвичай для цього встановлюється термін від одного до п'яти років. Амортизований баланс рахунку "Очікувана амортизація валютних прибутків і витрат" має вноситися до балансу як "відстрочені бюджетні витрати", коли йдеться про дебетовий залишок, або як "відстрочені кредити" у випадку кредитового залишку.