Стаття 51. Припинення підприємницької діяльності

1. Підприємницька діяльність припиняється:

Øз власної ініціативи підприємця;

Øу разі закінчення строку дії ліцензії;

Øу разі припинення існування підприємця;

Øна підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог цього Кодексу.

3. Об’єктивні підстави державного регулювання господарської діяльності.

Економіка країни - досить складна сфера суспільної діяльності. Відповідно складними є господарські відносини, що формуються в цій сфері. Наявність в цих (господарських) відносинах загальних рис, що притаманні всім або переважній більшості їх видів, зумовлює так зване загальне правове регулювання цих відносин - щодо основних засад створення, діяльності та припинення суб'єктів, їх майнової основи, договірних засад взаємовідносин між ними, відповідальності за порушення встановленого порядку у сфері господарювання, в т. ч. у сфері економічної конкуренції, негативних наслідків неефективного господарювання у формі визнання цих суб'єктів банкрутами.

Втім, господарські відносини надзвичайно різноманітні, що спричинено складністю господарського життя - багатогалузевістю сучасної економіки, різними умовами господарювання, залежно від певних категорій об'єктів, певних територій, щодо певних суб'єктів, незвичних умов господарювання (надзвичайних ситуацій, військового стану) тощо.

Так, банківська діяльність відрізняється від інших видів господарської діяльності і суб'єктним складом, і правовим становищем суб'єктів такої діяльності, і державним регулюванням банківської сфери, і вимогами до банківських операцій.

Особливість притаманна і господарській діяльності, що здійснюється на певних територіях (наприклад, на території державного кордону). Здійснення інвестування за участю іноземного інвестора характеризується не лише специфікою його правового становища та формами іноземного інвестування, а й спеціальним правовим режимом іноземних інвестицій.

Незвичні (екстремальні) умови господарювання також впливають на правове становище суб'єктів господарювання, щодо яких можуть застосовуватися заборонені за звичайних умов господарювання заходи - вилучення майна, зокрема, необхідного для задоволення публічних потреб і відповідно -попередження чи зменшення негативних наслідків надзвичайної ситуації (військового стану).

Зазначені обставини зумовлюють спеціальне регулювання певних категорій господарських відносин, що знайшло відображення у Господарському кодексі України, кілька розділів якого (VI-VIII) присвячено такому регулюванню, а також великій кількості спеціальних законів та прийнятих відповідно до них підзаконних нормативно-правових актів.

4. Правові форми та методи державного регулювання господарської діяльності в Україні.

Правові форми державного керівництва економікою — цеврегульо­вані правом, відмінні за конкретними цілями і способом здійснення види ді­яльності держави (уповноважених державних органів, а також органів міс­цевого самоврядування щодо делегованих державою повноважень) у сфері економіки.

Розрізняють такі основні правові форми: нормативне регулювання, пла­нування, управління, контроль.

Нормативне регулювання означає встановлення компетентними орга­нами держави правил здійснення господарської діяльності.

Прогнозування та планування — це визначення за допомогою право­вих засобів основних напрямів і конкретних результатів діяльності країни, ре­гіонів, галузей народного господарства, окремих суб'єктів господарювання.

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку — нау­ково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливо­го стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтерна­тивних шляхів і строків досягнення параметрів економічного й соціального розвитку.

Програмування економічного і соціального розвитку України — це ви­значення за допомогою правових засобів (у формі правового документа) ці­лей та пріоритетів економічного і соціального розвитку, засобів та шляхів їх досягнення, формування взаємоузгодженої й комплексної системи заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характе­ристика очікуваних результатів в економіці та соціальній сфері.

Управління (як правова форма державного керівництва економікою) означає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (здійснення державної реєстрації суб'єктів господарювання, окремих видів договорів та майна; видача ліцензій, патентів та інших дозволів; встановлен­ня квот; затвердження стандартів і здійснення сертифікації продукції, робіт, послуг; встановлення лімітів на використання природних ресурсів тощо).

Контроль — це встановлення компетентними органами ступеня від­повідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господар­ського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, в т.ч. застосування господарсько-правових санкцій.