Методи розрахунку трансфертних цін
Особливості трансфертного ціноутворення.
Трансфертне ціноутворення в ринковій економіці характерно для централізованої структури управління підприємством, коли окремим структурним підрозділам підприємства (центрам відповідальності) делегована певна господарська і фінансова самостійність. В трансфертному ціноутворенні завжди беруть участь дві сторони: центр відповідальності, який передає продукцію (послугу), і центр відповідальності, який приймає цю продукцію (послугу) для її наступної переробки і споживання. При цьому менеджер такого центру відповідальності відповідає лише за контрольовані їм витрати і доходи.
У межах внутрішнього контролю витрат та доходів підприємства використання методів трансфертного ціноутворення дає можливість оцінити результати діяльності центру відповідальності та з іншої позиції розглянути контрольовані поточні затрати, що залежать від діяльності конкретного центру та встановити відповідні пропорції, а також посилити стимулюючу функцію внутрішнього контролю. Правомірно стверджувати, що для будь-якого підприємства різноманітні співвідношення між обсягом реалізації і ціною матимуть значення.
Відповідно з поширеного визначення під трансфертним ціноутворенням розуміють процес встановлення внутрішніх розрахункових цін між сегментами діяльності одного підприємства [2], [3], [4]. Звідси, трансфертна ціна – це умовна (розрахункова) ціна, яка використовується для визначення вартості продукції (матеріалів, півфабрикатів, готової продукції) чи послуг, що надаються одним центром відповідальності іншим центрам відповідальності всередині підприємства. Завдяки такому поняттю визнано затратність взаємовідносин між центром-продавцем і центром-покупцем.
Трансфертне ціноутворення передбачає чітку фіксацію факту приймання-передачі між центрами відповідальності продукції (послуг), що неможливо без організованої системи внутрішнього контролю витрат. У його основі лежить принцип, згідно якому оптимальними є ті трансфертні ціни, які забезпечують підприємству максимально можливий маржинальний дохід. Звідси, встановлена трансфертна ціна буде справедливою в тому випадку, якщо забезпечить можливість об'єктивної оцінки ефективності функціонування кожного центру відповідальності.
Трансфертне ціноутворення є багатомірною категорією. Багатомірність трансфертного ціноутворення обумовлюється низкою напрямків використання трансфертних цін, зокрема: внутрішній контроль витрат та доходів центрів відповідальності; фінансове планування на підприємстві; оцінювання ефективної діяльності центрів відповідальності; регулювання та координація управлінських рішень.
Через свою природу трансфертна ціна істотно впливає на звітні показники центру відповідальності (витрати і виручку) і тому сама по собі є важливим інструментом оцінки діяльності підрозділу. Трансфертна ціна повинна дозволяти керівнику центрів відповідальності приймати оптимальні управлінські рішення. Звідси, в організації використання трансфертних цін важливим є вибір методів трансфертного ціноутворення.
МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ТРАНСФЕРТНИХ ЦІН
Результати аналізу існуючих досліджень підтверджують, що основними методами розрахунку трансфертних цін є:
1. Договірні трансфертні ціни, сформовані на підставі ринкових мультиплікаторів і собівартості продукції.
2. Ринковий метод.
3. Витратні методи: повної фактичної собівартості, нормативних витрат, змінної собівартості.
Порівняльна характеристика вказаних підходів та методів розрахунку трансфертних цін із виділенням переваг і недоліків наведена в табл. 1. На підставі даних таблиці можна зробити висновок, що будь-який з числа розглянутих методів розрахунку трансфертних цін можна розглядати в двох аспектах: 1) реалізації функцій внутрішнього контролю витрат та доходів за центрами відповідальності; 2) управлінських рішень.
Таблиця 1 Порівняльна характеристика методів розрахунку трансфертних цін
Метод | Сутність | Переваги | Недоліки |
Метод договірної трансфертної ціни | Заснований на досягненні консенсусу між підрозділом-продавцем і підрозділом-покупцем відносно ціни продукту або послуги на підставі договірної ціни Використовується в умовах відсутності ринку проміжних продуктів, аналогічних продукції підрозділу підприємства | Використання в умовах повного і неповного завантаження виробничих потужностей підприємства Можливість надання автономності центру відповідальності Можливість реалізації та придбання продукції підрозділами не тільки всередині, але і за межами компанії | Конфлікти при формуванні трансфертних цін через протилежні інтереси договірних сторін Порушення цілісності підприємства внаслідок надмірної лібералізації діяльності підрозділів |
Ринковий метод | Купуючий центрвідповідальності не повинен платити усередині підприємства більше, ніж зовнішньому продавцю, як і продаючий центр, як правило, не повинен одержати більше доходу, ніж при продажу зовнішньому покупцю | Об'єктивне оцінювання взаємовідносин продаючого і купуючого підрозділів | «Справедлива» ринкова ціна не завжди чітко виражена, оскільки різні постачальники можуть встановлювати різні ціни на практично однакові товари |
Витратні методи: метод повної фактичної собівартості | Витратні трансфертні цінивстановлюються за відсутності договірної ринкової ціни Передбачає абсолютну реалізацію напівфабрикатів за встановленою ціною | Можливість перенесення повних витрат, які склалися за поточний період, на центр-покупець незалежно від їх тенденцій зміни, що залежать від центру –продавця Простота, об'єктивність і точність розрахунків ціни Більш точне визначення трансфертної ціни сприяє прийняттю вірних рішень у виборі цінової політики і ринкової стратегії | Відсутність стимулу передаючого центру відповідальності у зниженні своїх фактичних витрат При розширенні обсягу виробництва дана система не може бути орієнтиром, оскільки включає в трансфертну ціну і постійні витрати Відсутність надійної бази для оцінки роботи центрів відповідальності, в умовах суб’єктивного характеру нормативу прибутку Можливість виникнення конфлікту інтересів підприємства і центрів відповідальності Додаткові витрати на контроль Незацікавленість центру-продавця у виявленні непродуктивних витрат |
метод нормативних витрат | Порівняння фактичної трансфертної ціни і нормативною | Дозволяє оцінити ефективність роботи центру відповідальності Формування необхідної інформаційної бази для аналізу й контролю затрат Наочність у відображенні відхилень від плану в процесі формування затрат Мінімізація облікової роботи, пов'язаної з калькулюванням собівартості Своєчасне забезпечення менеджерів інформацією про очікувані затрати на виробництво | Неприйнятний у індивідуальному і дрібносерійному виробництві Застосування для періодично повторюваних затрат Успішність застосування залежить від складу та якості нормативної бази Неможливість встановити норми щодо окремих видів затрат |
метод змінної собівартості | Ґрунтується на використанні інформації щодо змінних витрат в системі «директ-костінг» | Можливість забезпечення ефективного використання ресурсів підприємства Можливість побудови оптимальної цінової політики і контролю за центрами відповідальності Можливість використання в умовах повної і неповної загрузки виробничих потужностей підприємства Потрібна інформація може бути отримана з регулярної фінансової звітності без створення додаткових облікових процедур Прибуток періоду не залежить від постійних накладних затрат за зміни залишків запасів Зменшується трудомісткість розподілу накладних затрат, з'являється можливість визначити внесок кожного виду продукції у формування прибутку підприємства У поєднанні з методом стандарт-костинг дає змогу оптимізувати виробничу програму, обґрунтовано визначити ціни на нову продукцію Мотивація потреби або відмови в нових замовленнях Дає змогу зробити вибір між власним виробництвом або закупівлею продукції | Недостатні можливості трансфертної ціни у покритті постійних витрат Відсутність стимулу для контролю витрат центру відповідальності Неможливість реальної оцінки ефективності діяльності центрів витрат Багато видів затрат не можуть бути однозначно віднесені до категорії змінних чи постійних Перекручування фінансового результату через зменшення або збільшення вартості раніше виробленої продукції Створює ілюзію прибутковості технологічно складних проектів, які потребують великих інвестицій |
Договірний метод засновується на досягненні консенсусу між підрозділом-продавцем і підрозділом-покупцем відносно ціни продукту або послуги на підставі договірної ціни. Вибрана трансфертна ціна може не мати жорсткий зв'язок з собівартістю або ринковими цінами. Він доцільний в умовах як повного, так і неповного завантаження виробничих потужностей промислового підприємства. Проте ефективність договірного методу ціноутворення залежить від корпоративної культури і наявності інформації про кон'юнктуру ринку.
В країнах з ринковою економікою одержав популярність ринковий метод визначення трансфертних цін. Ринкові трансфертні ціни встановлюють тоді, коли на продукцію існує ринкова ціна. Перевага ринкової трансфертної ціни у тому, що вона об'єктивно і реалістично відображає характер взаємовідносин продаючого і купуючого центрів, а недоліком є те, що «справедлива» ринкова ціна не завжди чітко виражена, оскільки різні постачальники можуть встановлювати різні ціни на практично однакові товари. Тобто, використання методу ринкових цін для контролю внутрішніх трансфертів дозволяє створити певні умови конкурентного ринку усередині самого підприємства та оцінювати ефективність діяльності керівників і центрів. Звідси ефективність ринкового методу визначається надійністю прогнозів щодо конкурентоспроможності і правильним позиціюванням на ринку.
Метод повних витрат отримав широке поширення через свою зрозумілість, відносну простоту розрахунків ціни та зорієнтованість на управління за центрами відповідальності.
Проте цей метод не орієнтований на довгострокову перспективу та вибір управлінських рішень за таких обставин: відсутність надійної інформаційної бази для оцінки результатів діяльності центрів відповідальності, оскільки норматив прибутку має суб’єктивний характер; відсутність стимулу центру-продавця у зниженні витрат, оскільки трансфертна ціна покриває витрати; виникнення додаткових витрат на здійснення контролю за формуванням фактичних витрат. Наприклад, з позиції підприємства придбання напівфабрикату однією з її ділянок за даною трансфертною ціною дає більший прибуток, ніж за ринковою ціною. З погляду центру-покупця використання ринкової ціни в якості трансфертної дає більший прибуток, ніж використання ціни, визначеної по методу повних витрат. Ця ситуація є типовим прикладом виникнення конфлікту інтересів при трансфертному ціноутворенні на основі повних витрат. Таким чином, система трансфертного ціноутворення за методом повних витрат ефективна лише у тому випадку, коли цілі менеджерів різних рівнів співпадають із задачами підприємства в цілому. Головна умова застосування методу повних витрат – наявність інформації про витрати за центрами відповідальності. Будь-які непродуктивні витрати центру-продавця передаються покупцю. Звідси, використання фактичних повних витрат для формування трансфертних цін викликає необхідність здійснення додаткових витрат по контролю за ними.
При встановленні трансфертних цін на базі повної собівартості центри відповідальності, що входять в склад підприємства, розглядаються як центри витрат, а не як центри прибутку або інвестування. Тому такі критерії для оцінки вартості, як прибуток на капіталовкладення або залишковий прибуток, не можуть бути використані.
Щоб уникнути цих суперечностей доцільно використовувати комбінацію двох методів - повної собівартості і нормо-витрат, що дає можливість ідентифікувати вказані проблеми.
В умовах значного недовантаження виробничих потужностей для вітчизняних промислових підприємств більш оптимальним є метод змінної собівартості,інформація якої акумулюється в системі «директ-костінг».
Цей метод трансфертних цін має перевагу перед першим варіантом (на основі повних витрат) у тому, що він спрямований на забезпечення ефективного використання ресурсів підприємства. Це пояснюється тим, що постійні витрати по конкретним видам продуктів не розподіляються, а покриваються маржинальним прибутком. Постійні витрати центрів відповідальності покриватимуться виручкою від реалізації. Основні переваги використання методу трансфертних цін на основі змінної собівартості з розподілом прямих і непрямих витрат полягають у наступному:
1) постійні витрати залишаються незмінними і будь-яке використання засобів без додаткових постійних витрат збільшує прибуток організації в цілому;
2) можливість розробки оптимальної цінової політики, не тільки для підприємства в цілому, але і для центрів відповідальності за умов оптимального поєднання обсягів виробництва і цін продажу;
3) можливість використання в умовах повної і неповної загрузки виробничих потужностей підприємства, оскільки підрозділу-продавцю не відшкодовуються витрати зверх витрат, запланованих в бюджеті (плюс прибуток);
4) можливість стимулу контролювати змінні витрати за центрами відповідальності. Постійні витрати в рамках бюджету покриваються за рахунок сукупного доходу підприємства в цілому.
Проте з використанням даної концепції трансфертного ціноутворення виникає декілька проблем:
норма прибутковості встановлюється на рівні підприємства;
трансфертна ціна не покриває постійні витрати і не відображає прибуток;
керівник центру витрат позбавлений стимулу контролювати витрати, які в результаті можуть зростати, оскільки витрати повністю покриваються і передаються іншим центрам відповідальності;
розподіл змінних і постійних витрат є трудомісткою процедурою.