Господарювання давньго єгиту

Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту ви-значила основу економічного життя стародавніх єгиптян – землеробство.

Єгиптяни збудували просту і надійну басейнову систему іригації. Буді-вництво та експлуатація такої системи штучного зрошення вимагали

зусиль всіх номів (так в Єгипті називали перші держави), що вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства. Виконуючи

роль організатора робіт і розпорядника земель, племінна знать з часом захоплювала владу. Ремонт дамб, очищення каналів, регулювання по-слідовності багаторазового поливу полів, польові роботи, пов’язаніз режимом зрошення, – все це могло здійснюватися за жорсткого до-тримання графіка, за постійного контролю й управління з єдиного центру, здійснюваних державоюДосить розвиненим було ремесло. Особливих успіхів єгиптяни

досягли у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, будів-ництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа.

Періодом найвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства (1580-1085 рр. до н.е.). У цей період найбільш швидко

стали розвиватись ремесла. Виникли нові методи обробки золота. Єгиптяни значно удосконалили виробництво скла, ливарництво, суд-нобудування. Ще в І тис. до н.е. вони навчилися виробляти з фарфоро-подібної маси фаянс, який користувався значним попитом на міжнарод-ному ринку. Єгиптяни вперше розробили технологію виготовлення

матеріалів для письма – папірусу.Щодо розвитку торгівлі, то в період Стародавнього царства від-бувалась примітивна обмінна торгівля. Протягом всього періоду існу-вання Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною.Товарного виробництва в країні не було, збувався не товар, а надли-шок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість краї-ни та її географічна ізольованість, можливість легко грабувати сусідні

території були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього

царства (ХІ-ІV ст. до н.е.).Також в епоху Нового царства товарообмін залишався незнач-ним. Наприкінці цієї епохи почав складатися загальноєгипетський ри-нок, а в І тис. стали розвиватись товарно-грошові відносини. Торгівля

сприяла розвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства про-цвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.

Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов’язані з найважливішою рисою

єгипетського суспільства – прагнення стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному та політичному житті

Із пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу найдавнішою вважається “Повчання гераклеопольського царя своєму

синові” (Стародавній Єгипет, ХХІІ ст. до н.е.). У ньому мова йде про правила мистецтва державного управління та господарювання. Ще од-

на з найдавніших пам’яток економічної думки Стародавнього Єгипту початку ХVІІІ ст. до н.е. “Речення Іпусера” надає критичну оцінку сти-

хійного, некерованого зростання масштабів боргового рабства і лих-варства, завдяки чому в країні почалась громадянська війна.

7 Економічна думка Стародавньго Сходу (месопотпмія Єгипет ) До країн східного рабства, а саме так історики називають країни

Стародавнього Сходу, належали також державні утворення Месопо-тамії (Межиріччя). Особливістю східного рабства було те, що основ-

ною продуктивною силою суспільства були селяни – общинники, зем-лероби, вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення,

належали в основному державі, використовувалися як домашня прис-луга в господарствах царів, деспотів, численних чиновників, при храмах.

У долинах рік Тигру і Євфрату успішно здійснювалося землероб-ство, спорудження гребель, каналів, інших іригаційних споруд. Зрос-

тання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. Найпоширенішими ремісничими професіями були

такі: каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. За часів могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набули

зовнішня та внутрішня торгівляУ ХVІІІ сторіччі до н.е. для Вавилонського царства, що було

розташоване у межиріччі Тигру і Євфрату, виникла реальна загрозаруйнування його цілісності і незалежності. Швидкий розвиток товар-но-грошових відносин почав супроводжуватися різким скороченням надходжень податків у державну казну, а відповідно – послабленням

ефективності діяльності державних структур, особливо армії. За умов, коли люди встигли звикнути до самостійності, до відносної волі, до

прибутків від ринкової торгівлі, Хаммурапі виявив мудрість і визнав за підлеглими право самим турбуватись про своє життя. У його за-

конах знайшли відображення розвиток товарно-грошових відносин та заходи, які сприяли розширенню торговельних угод. Закріплені в

“Кодексі Хаммурапі” правові норми жорстко регламентували натура-льно-господарські основи, пов’язавши їх не тільки з майновою відпо-

відальністю. Так, за зазіхання на особисту власність мірою покарання могли бути рабство чи смертна кара. Намагання звільнити чужого ра-

ба чи сприяння його втечі також каралось смертю. Крадіжка майнав особи, що близька до царя, каралася суворіше, ніж аналогічний зло-

чин, але скоєний проти селянина. Хаммурапі почав стягувати податки не продукцією, а сріблом.

Новий закон також давав можливість царським воїнам та іншим гро-мадянам-вавилонянам не втрачати свої земельні наділи за борги. Тому,хто віддавав або продавав за борги в рабство своїх дружину чи дітей, закон гарантував, що після трьох років рабства членів його сім’ї зві-

льнять з одночасним анулюванням боргу. Масштаби лихварства були впорядковані таким чином, що межа грошової позики не перебільшу-

вала 20 %, а натуральної позики – 35 % від первинної суми. Хаммура-пі декілька разів скасовував всі накопичені в країні борги [Одні з перших відомих нам памяток екон.думки стародавнього Сходуналежать до літератури стародавнього Єгипту. В них знайшли своє

відображення численні питання організації та управління державнимгосподарством, уявлення про власність, рабство,товарно грошові

відносини. Про екон. думку стародавнього Єгипту можна дізнатисянасамперед з творів держ. чиновників.

Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія(Дворіччя). У державах цього регіону швидко розвивалися приватна

власність та товарно грошові відносини. Держава намагалася за допомогоюзаконодавства регулювати екон. діяльність населення. Відомою памяткоюекон. думки 18 ст.до н.е. є закони вавілонського царя Хаммурапі. Текстзаконів складається зі вступу, 282 статей та підсумку. Основна мета

законів – усебічне зміцнення екон. влади держави.