Професори Львівського університету
Тема 7. Розвиток економічної та фінансової освіти і науки на західноукраїнських землях
План лекції:
1. Вищі навчальні заклади Західної України
2. Особливості викладацького складу університетів
3. Професори Львівського університету
Вищі навчальні заклади Західної України і НТШ
Наприкінці ХІХ ст. в Західній Україні було 4 вищих навчальних заклади: Львівський (1817 р.) і Чернівецький (1874 р.) університети, Львівський політехнічний інститут (1816 р.) та Академія ветеринарної медицини у Львові. Система навчання в університетах підпорядковувалась колонізаторським цілям Австро-Угорщини. За даними австрійської статистики, серед студентів Львівського університету було 29% українців, а Чернівецького – лише 12,2%.
Проте, незважаючи на пригноблене становище, на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ ст. легально діяли українські політичні, громадські та культурноосвітні організації, що дало змогу створити патріотичну західноукраїнську політичну та культурну еліту.
В 1870-90-х роках в Україні утворилося багато наукових товариств, котрі відіграли важливу роль у координації творчих пошуків та налагодженні інформаційних зв’язків між вченими. У 1873 р. у Львові засновано Товариство ім. Т.Г.Шевченка – першу українську національну академію наук.
В 1892 р. його перейменовують як Наукове Товариство ім. Т.Г.Шевченка (НТШ). Останнє було великим науковим осередком до першої світової війни, систематично готувало молоді кадри українських науковців, видавало власну періодику, котрою цікавились не лише вчені, але й широке коло громадськості. Діячі НТШ представляли Україну на міжнародних конгресах, а саме товариство довгий час залишалося єдиною академічною науковою установою Західної України, котра представляла вільну наукову думку всієї держави. За період свого існування (до 1939 р.) НТШ видало понад 1100 різноманітних наукових і літературних праць. Зібрані ним рукописи, стародруки, книги та часописи є золотим фондом україніки, а особливо тому, що на Східній Україні відсутня або знищена більшовиками та війною велика кількість унікальних видань. Під головуванням М.Грушевського в 1897-1913 рр. організація зазнала особливого розквіту і серед її інтелектуального осередку був І. Франко.
Особливості формування викладацького складу університетів
Економічна наука в університетах Західної України була представлена вченими-економістами польського, німецького та австрійського походження. З початку створення університету заняття з економічних дисциплін (а саме: оподаткування, статистика, комерційне право тощо), на факультеті права викладали професори Юліан Дунаєвський та Ян Коппель.
Також у Львові в кінці XIX — на початку XX ст. плідно працювали такі вчені-економісти як Владислав Охенковський, Тадеуш Пілат, Станіслав Грабський, Станіслав Гломбінський, Тадеуш Бжеський. Дисципліни ―Суспільне господарство в Галичині, ―Про регуляцію валюти викладав Тензе.
Професори Львівського університету
3.1. Леон Білінський
Першим професійним економістом у Львівському університеті став Леон Білінський (1846-1923 pp.), уродженець м. Заліщики Тернопільської області. Ступінь доктора права він отримав у Львівському університеті і викладав там у 1868 - 1892 pp (спочатку німецькою, а потім польською мовою), зокрема таку дисципліну як ―Виклад науки скарбової. В 1868 р. Л. Білінський закінчив дослідження на тему ―Мальтузіанська теорія народжуваності та земельна рента Рікардо‖, за що отримав звання приват-доцента із суспільної економії. З 1874 р. – професор. В 1878-1879 рр Л. Білінського обирали ректором Львівського університету.
В 1882-1889 рр. вчений був членом Союзу німецьких економістів. Його спеціальністю були оподаткування та залізнична політика. Л. Білінський написав такі праці як ―Студія над податком від доходів‖ (Львів, 1870), ―Історія суспільної економії‖ в 2-х томах (Львів, 1873-1874), ―Система фінансової науки, зокрема науки про податки‖ (Львів, 1876), ―Система економії іпотечної‖ (Львів, 1880-1882), ―Про історію розвитку та стан соціалізму‖ (Краків, 1883).
Викладаючи в університеті, Л. Білінський вплинув на розвиток світогляду І. Франка, В. Навроцького. І. Франко будучи студентом Львівського університету, відвідував лекції Леона Білінського з політичної економії та вперше познайомився з економічними категоріями. Цей викладач був автором підручника ―Система суспільної економії. Його наступник Станіслав Гломбінський зазначав, що Леон Білінський щодо теорії вартості та ціни був прихильником фізіократів, суспільне господарство визначав як систему суспільно-економічних відносин, розрізняв основний та оборотний капітал.
Після виїзду з України був губернатором Австро-Угорського банку, автор проекту нового статуту для нього. Леон Білінський обіймав високі урядові та політичні посади, зокрема, в 1895-97, 1909-10, 1912-15 роках крісло міністра фінансів у австрійському уряді.
Л. Білінський відстоював позиції фізіократів у питаннях вартості. Викладаючи в університеті, Л. Білінський вплинув на розвиток світогляду І. Франка, В. Навроцького.
3.2. В. Охенковський, Т. Пілат, С. Гломбінський, С. Грабський, Т. Бжеський
(а) Владислав Охенковський (1840-1908 pp.) народився у Прусській Польщі, в 1868 р. здобув докторський ступінь у Єнському університеті. Серед його наукових інтересів провідне місце займав економічний розвиток Англії. Праці з цієї теми В. Охенковський публікував в основному у Німеччині.
(б) Професор статистики, доктор Т. Пілат (начальник статистичного бюро крайового відділу, член-кореспондент центральної статистичної комісії у Відні, член міжнародного статистичного інституту, член центрального комітету галицького господарського товариства у Львові, член рільничої крайової комісії, ректор університету у 1887 р.) викладав ―Статистику австро-угорської монархії‖.
(в) З 1883 р. і до початку першої світової війни різні курси з економічних дисциплін викладав Станіслав Гломбінський (1802-1943 pp.), уродженець Львівщини. Крім того, він був доцентом науки суспільного господарства, економічної політики та статистики в крайовому відділі рільничої школи в Дублянах. Він закінчив Львівський університет, захистив там докторську дисертацію з права. У Львівському університеті приватний доцент С. Гломбінський викладав, зокрема, ―Історію економіки Польщі.
С. Гломбінський був учнем К. Менгера та прихильником методології історичної школи. Серед наукових інтересів Станіслава Гломбінського були питання оподаткування, монетарна економіка, економічна політика, статистика. Вчений є автором праць ―Система фізіократів в суспільній економіці‖, ―О квестії соціальній‖ (Львів, 1894), ―Виклад фінансової науки‖ (Львів, 1894), ―Фінанси столичного міста Львова і проект бюджету на рік 1901. Звіт генерального референта міської комісії бюджету‖ (Львів, 1901), ―Історія суспільної економії‖ (Львів, 1901), ―Австрійський податок з особистого доходу на практиці‖ (Львів, 1901), ―Галичина в бюджеті панства на рік 1904‖ (Львів, 1904), ―Стан русинів в Галичині‖ (Львів, 1908), ―Народна економіка‖ (Львів, 1927), ―Польське фінансове право‖ (Львів, 1928), ―Про історію нашої кризи‖ (Варшава, 1931), ―Китай і США‖, двохтомна монографія ―Історія економіки‖ (1939). Остання найповніше відображає теоретичні погляди вченого.
В першій своїй роботі ―Система фізіократів в суспільній економіці‖ С. Гломбінський спробував показати суттєву різницю між поняттям про особистий інтерес фізіократів та поняттям егоїзму А. Сміта та його послідовників, стверджуючи, що ―фізіократи тісно з’єднали поняття особистого інтересу з ідеєю справедливості; …егоїзм необлагороджений даною ідеєю, вважали шкідливим. Нові переваги концепції фізіократів С. Гломбінський виявив в більш пізній теоретичній роботі ―Протилежні ідеї в економіці (1895), продовжуючи дослідження двох принципово протилежних західноєвропейських шкіл. Дотримуючись методології історичної школи, вчений зазначив про гіпотетичний характер теорії класиків (особливо принципу laissez faire), оскільки їх теорія не може не признавати впливу таких важливих факторів як інститут держави та право. Більше того, С. Гломбінський довів, що такі інститути як держава, право, суспільство обмежують егоїзм разом з іншими устремліннями індивіда. Саме ігнорування таких чинників, на думку вченого, стало причиною банкротства ліберальної економічної політики, основою якої була класична теорія.
С. Гломбінський критикував не лише універсалізм класичної школи, а й концепції маржиналістів та неокласиків. Абсолютизуючи історичний метод, вчений доповняв його національно-соціалістичним компонентом. Це можемо простежити в більш зрілих працях С. Гломбінського, як, наприклад, ―Національна економіка‖, ―Ідея національної школи в економіці‖.
Вчений відстоював практичну значимість для економічної політики Польщі міжвоєнного періоду концепції ―виховного протекціонізму‖, яку перейняв від німецької історичної школи. Російський дослідник А.С. Квасов зазначив, що при цьому С. Гломбінський не розділяв ―ідею про побудову планової та етатистської моделі господарювання.
В С. Гломбінського система ―національного виховання припускає, щоб діяльність господарських суб’єктів поряд з власним господарським інтересом враховувала загальний інтерес, ідею соціальної та національної справедливості. Він вважав, що такий синтез забезпечить оптимальний режим взаємодії принципу егоїзму і альтруїзму в системі вільної конкуренції.
С. Гломбінський поділяв національну економіку як науку про національне господарство на економіку загальну (тобто економічну теорію) та економіку практичну (науку про принципи підтримки та піднесення благоустрою і соціальної рівноваги всередині нації). Внаслідок цього вчений визначив, що ―загальна або чиста економічна наука прагне до відкриття законів в економічному житті націй, а, отже, до пізнання як побудови всього механізму національного господарства, так і джерела внутрішніх, невидимих причинних зв’язків і закономірностей, які проявляються в економічному житті. Цінність вчений розглядав як те значення, яке суспільство надає господарським благам. Відповідно вчений стверджував, що ―ціна – це реалізація цінності в грошах, національний дохід – періодичний приплив купівельної сили нації, індивідуальний дохід – періодична участь окремих суб’єктів і господарств в національному (суспільному) доході.
Загалом світогляд вченого був антиліберального спрямування, близьким до німецької історичоної школи та вчення фізіократів.
(г) В 1905-1939 pоках у Львівському університеті викладав професор політичної економії Станіслав Грабський (1871-1949 pp.) – відомий економіст і політик, автор відомого «закону Грабського». Уродженець Західної Галичини (Борув), в молодості був прихильником соціалістичних ідей, здобував освіту в кількох німецьких університетах, отримав ступінь доктора філософії у Берні. С. Грабський – автор багатьох праць з теорії і методології в економіці, соціалістичного вчення, економічної історії та економіки сільського господарства, серед яких найбільш відома «Нарис розвитку суспільно-економічних ідей Польщі (1903).
За словами дослідника А.С. Квасова, С. Грабський був визначним представником історико-соціологічного напрямку польської історичної школи. Спочатку вчений виступав як соціаліст, проте на зламі століть став послідовником універсалістської школи, започаткованої О. Шпаном. Згодом на праці Станіслава Грабського мали вплив Т. Веблен, А. Шеффль та представники молодшої історичної школи. С. Грабський доводив, що нація є метафізичною єдністю, утвореною в ході історії. Метою задоволення національної економіки є не просто задоволення потреб одиниць, а сприяння досягненню цілей всієї нації як єдності. Найкращі умови для виконання такого надзавдання, на думку вченого, створюються в системі капіталістичної конкуренції, коли переважають дрібні підприємства.
Аналіз категорії цінності вчений здійснив в праці ―Сутність цінності як соціально-економічного явища‖(1904). С. Грабський дослідив, що категорія цінності є соціально-економічним явищем оскільки людина ―сама по собі, ізольована від решти людей, не має ніякого соціального життя, і відповідно жодних господарських відносин. Критикуючи теорію граничної корисності австрійської школи, вчений стверджував, що ступінь граничної корисності кожного блага дана індивіду від початку і тому є результатом історичного розвитку суспільства. Відповідно ціна блага формується внаслідок координації індивідуальних різниць у визначенні цінності тобто соціально-економічного значення благ.
Ідеї історичної школи С. Грабський розвинув в більш пізній праці ―Соціальна економія (1927-1929). Вчений визначив завдання економічної науки як вивчення особливостей етичної, морально-релігійної, правової, господарської організації суспільства, рівнем технічного прогресу в історичній ретроспективі задля максимізації суспільного доходу, підтримки та гармонізації життя кожної конкретної нації. У вищезазначеній праці С. Грабський розглянув розвиток соціальної економії як науки, здійснив аналіз окремих її категорій, дослідив проблеми економіки підприємства, ринку, капіталу, виробничих відносин, соціально-економічних систем, проблеми капіталізму і прогресивні тенденції його розвитку.
В своїх працях кінця 20-х років ХХ ст. вчений відстоював принципи вільної конкуренції як основи господарювання та досить скептично сприймав планову економіку СРСР та перспективи її подальшого розвитку. Кардинальні зміни в поглядах вченого відбулись після початку другої світової війни внаслідок впливу кейнсіанства.
У період між двома війнами С. Грабський був ідеологом крайнього польського націоналізму і виклав свої погляди у дев’ятитомній праці - Економіка соціальна (1927-1929 pp.), а також широко публікувався.
(д) Т. Бжеський в Львівському університеті захистив докторську дисертацію на тему ―Межі суспільної економії‖ (1915), після чого в основному займався теоретичними проблемами політекономії. Більш ранні роботи, зокрема ―Парцеляція іпотечної власності Галіції‖ (1912), були присвячені розв’язанню аграрного питання. В праці - Психологічна теорія господарювання, поділяючи загалом теорію граничної корисності, вчений виступив проти ізоляції господарських процесів від інших, наголосив на важливості дослідження психологічної сторони економічного життя, аналізу соціально-психологічних елементів.
Недостатнє обґрунтування психологічної теорії Т. Бжеський визнав внаслідок критичного перегляду ідей австрійської школи.
Дещо пізніше вчений написав роботи ―Економіка. Вступ в економіку, написаний на основі лекцій (1936), ―Про метод економіки (1936). В підсумковій праці ―Економіка (1938) вчений продемонстрував несприйняття поглядів класичної школи, імпонуючи більше концепції М. Вебера, яка передбачає різноманітні види мотивацій в господарській діяльності. Головним завданням економічної теорії, на думку Бжеського, є виявлення закономірностей розгляду господарських явищ, адже природничим наукам закономірність потрібна для пояснення причинного зв’язку явищ, а науці про економічний розвиток - закономірність, що заснована на ідеалізації свідомих вчинків, служить цьому ж самому.
Т. Бжеський виступав опонентом марксистського вчення і, особливо, прихильників історичного методу, які стверджували, що якщо визнати принцип раціональних дій лише таким, що частково поширюється на ―ідеальний тип суб’єктів, то неможливо виявити закономірності господарської діяльності. А це призводить до висновку про безсилля економічної науки. При цьому Т. Бжеський не відкидав можливості виявлення закономірностей та їх пізнання наукою, а запропонував дещо інший погляд на методологію пізнання господарської дійсності, який міг би ліквідувати недоліки тодішніх шкіл. Точка зору вченого на сутність господарського прогресу була такою: ―господарське життя розвивалося, не дивлячись на періоди переривів та відступів, від простих форм до все більш багатих і більш складних, проте ці більш багаті форми не засновані на простих формах і не можуть бути із них виведені.
Список рекомендованої літератури:
1) Шафранська І. Б. Дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук на тему «Економічна думка Західної України останньої третини XIX – першої третини XX століття» за спеціальністю 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки. – Тернопіль, 2015. – 246 с.