Ринок праці в Україні. Безробіття та його наслідки
Ринок праці- це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу специфічного товару, яким є праця. Особливе місце у системі регулювання відносин, що виникають на ринку праці належить державі.
Суб'єктами ринку праці є: роботодавці, наймані працівники.
Міжнародна організація праці (МОП) поділяє усе населення на 3 категорії:
1.зайняті- це особи, що виконують оплачувану робіту (в тому числі ті, хто зайняті неповний робочий день), і ті, що мають робочі місця, але не працюють через хворобу, страйки або відпустки.
2.безробітні — це особи, що не мають роботи, але активно її шукають. Зайняті та безробітні становлять економічно-активне населення (робочу силу) країни.
3.еконмічно неактивне населення- це люди віком до 16 років, частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням, чи просто не хоче працювати і не шукає роботи.
Безробіття- це стан ринку праці за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.
Види безробіття: • фрикційне- виникає в результаті постійного руху населення між регіонома і видами праці. Цей вид безробіття вважається неминучим, оскільки завжди існують особи, які після закінчення навчання або переїзду на інше місце прроживання шукають роботу, яка б відповідала їх вимогам.
• структурне- виникає у зв'язку зі змінами, що відбуваються в національній економіці. Ці зміни пов'язані у першу чергу з тим, що одні сектори економіки розширюються, а інші навпаки звужуються або взагалі зникають. •циклічне- викликане спадом виробництва внаслідок перебування економіки в стадії спаду, кризи або депресії.
Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття= безробітні/ (безробітні+ зайняті)* 100%. На жовтень 2003 року в Україні неприхований рівень безробіття становив 3,5% (1 млн чоловік). Прихований складав близько 11%. Рівень безробіття знизився на 0,1% в порівнянні з попередім місяцем. Найвищий рівень безробіття серед сільського населення, молоді та жінок. 62% всіх безробітніх склали жінки. Найвищий рівень безробіття в Херсонській, Рівненській та Чернівецькій областях. Найнижчий у Києві, Севастополі та Одеській області. Навантаження на 1 робоче місце становить 6 чоловік. Середній рівень допомоги по безробіттю 114 грн.
Наслідки безробіття. Надмірне безробіття веде до значних економічних і соціальних втрат. Серед головних економічних втратнайважливіше місце посідає невипущена продукція. Залежність між рівенем безробіття і втратами а обсязі ВВП обгрунтував Артур Оукен в своєму законі. Він стверджував, що, коли фактичний рівень безробіття перевищує природний (5%) на 1%, то втрати ВВП становлять 2,5%.
Безробіття має і величезні негативні соціальні наслідки. Серед безробітних вищим є (порівняно з середнім по країні) рівень злочинності і смертності. Крім того в силу зростання рівня вимог до працівника в сучасних умовах навіть незначний за тривалістю період безробіття веде до суттєвої втрати кваліфікації та знижує можливості людини знайти роботу.
Методи вимірювання ВВП.
ВВП- це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом періоду часу (року).
ВВП обчислюють 2 методами: • методом підрахунку витрат, • методом підрахунку доходів усіх економічних суб'єктів. Для визначення ВВП за видаткамипідсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт. ВВП=С+І+G+NE
*Особисті споживчі видатки(С)охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо), видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).
*Інвестиційні видатки ділових фірм країни(І)— це видатки:
1) на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами;
2) на усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки);
3) на зміни в запасах.
Запаси— це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також: споживчі товари. У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті.
Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році, плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці.
Чисті інвестиції — це додаткові інвестиції, тобто їхній приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП ураховують валові інвестиції.
*Державні закупівлі товарів і послуг(G)охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не враховують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.
Чистий експорт(NE)— це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною. За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. ВВП= W+r+i+P+T+A
Такими доходами є:
1) заробітна плата найманих працівників(W), яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;
2) рента(r), тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, в тому числі приписану ренту за проживання у власній оселі;
3) процент(i), що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарст-вам за вклади, за облігації підприємств);
4) прибуток(P). Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств;
5) непрямі податки на бізнес(T)(податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);
6) амортизаційні відрахування(A)(показують обсяг капіталу, спожитого у процесі виробництва впродовж року).
Висновки: Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.
По-перше, під час обчислення ВВП не враховуютьпродаж уживаних речей.Урахування вартості перепродажу речі призвело б до подвійного рахунку.
По-друге, у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції,що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі,які охоплюють видатки держави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і приватні трансферні платежі(наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо).
По-третє, усі продукти й послуги, вироблені протягом року, враховуються лише один раз. При обчисленні ВВП враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів.
По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. Певні послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни (робота пожежників, вчителів, депутатів). Тому їм доводиться приписувати вартість.
По-п'яте, при обчисленні ВВП результати діяльності підприємств ураховуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизняний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерезиденти.