Незважаючи на істотні відмінності основних елементів гро­шового і товарного ринків, механізми їх взаємодії, зокрема попиту, пропозиції і ціни, на кожному з цих ринків однакові.

Основи механізму функціонування ринку грошей

Основи функціонування ринку капіталу

3.1. Сутність та особливості функціонування грошового ринку

ГРОШОВИМ РИНКОМ ЗВИЧАЙНО НАЗИВАЮТЬ ОСОБЛИВИЙ СЕКТОР РИНКУ, НА ЯКОМУ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ КУПІВЛЯ ТА ПРОДАЖ ГРОШЕЙ ЯК СПЕЦИФІЧНОГО ТОВАРУ, ФОРМУЮТЬСЯ ПОПИТ, ПРОПОЗИЦІЯ ТА ЦІНА НА ЦЕЙ ТОВАР.

Завдяки особливостям грошового ринкуПРОДАЖ ГРОШЕЙ ТУТ ВИСТУПАЄ У ФОРМІ ПЕРЕДАННЯ ЦИХ ГРОШЕЙ ЇХ ВЛАСНИКАМИ СВОЇМ КОНТРАГЕНТАМ У ТИМЧАСОВЕ КОРИСТУВАННЯ В ОБМІН НА ТАКІ ІНСТРУМЕНТИ, ЯКІ НАДАЮТЬ ЇМ МОЖЛИВІСТЬ ЗБЕРЕГТИ ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЦІ ГРОШІ, ВІДНОВИТИ ПРАВО РОЗПОРЯДЖЕННЯ НИМИ ТА ОДЕРЖАТИ ПРОЦЕНТНИЙ ДОХІД.

Відповідно купівля грошей є формою одержання суб’єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти, які прийнято називати фінансовими.

ЗАЛЕЖНО ВІД ВИДУ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВОГО РИНКУ МОЖНА ПОДІЛИТИ НА НЕБОРГОВІ І БОРГОВІ.

ДО НЕБОРГОВИХ НАЛЕЖАТЬ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З НАДАННЯ ПРАВА УЧАСТІ В УПРАВЛІННІ ДІЯЛЬНІСТЮ ПОКУПЦЯ ГРОШЕЙ ТА В ЙОГО ДОХОДАХ. ТАКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ МАЮТЬ ФОРМУ АКЦІЙ. ДО ЦІЄЇ ГРУПИ МОЖНА ВІДНЕСТИ ТАКОЖ ДЕРИВАТИВНІ ІНСТРУМЕНТИ, ІНШІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ УГОДИ (НАПРИКЛАД СТРАХОВІ).

ДО БОРГОВИХ ВІДНОСЯТЬ УСІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЗА ЯКИМИ ПОКУПЕЦЬ ГРОШЕЙ ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ ПОВЕРНУТИ ПРОДАВЦЕВІ ОДЕРЖАНУ ВІД НЬОГО СУМУ І СПЛАТИТИ ПО НІЙ ДОХІД.

БОРГОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВОГО РИНКУ, У СВОЮ ЧЕРГУ, МОЖНА ПОДІЛИТИ НА КІЛЬКА ВИДІВ:

ü ДЕПОЗИТНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЗА ЯКИМИ ПРОДАВЦІ ПЕРЕДАЮТЬ ГРОШІ У ПОВНЕ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПОКУПЦЯМ ЗА УМОВИ ЇХ ПОВЕРНЕННЯ (З ВИЗНАЧЕННЯМ ЧИ БЕЗ ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО ТЕРМІНУ) І СПЛАТИ (ЧИ БЕЗ СПЛАТИ) ПРОЦЕНТНОГО ДОХОДУ. ТАКИМИ ЗОБОВ’ЯЗАННЯМИ ОФОРМЛЯЄТЬСЯ ПЕРЕВАЖНО ЗАЛУЧЕННЯ ГРОШЕЙ БАНКАМИ ВІД ЇХ КЛІЄНТІВ. ВОНИ МАЮТЬ ФОРМУ УГОД НА ВІДКРИТТЯ ПОТОЧНИХ ТА СТРОКОВИХ РАХУНКІВ, УГОД ДЕПОЗИТНИХ ТА ОЩАДНИХ ВКЛАДІВ (СЕРТИФІКАТІВ), ТРАСТОВИХ ВКЛАДІВ ТОЩО;

ü ПОЗИЧКОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЗА ЯКИМИ ПРОДАВЦІ, ПЕРЕДАЮЧИ ГРОШІ ПОКУПЦЯМ, ВНОСЯТЬ ПЕВНІ ОБМЕЖЕННЯ В ПРАВА ОСТАННІХ РОЗПОРЯДЖАТИСЯ ЦИМИ ГРОШИМА: ВИЗНАЧАЮТЬ, НА ЯКІ ЦІЛІ ВОНИ МОЖУТЬ БУТИ ВИКОРИСТАНІ, ВИМАГАЮТЬ ОСОБЛИВИХ ГАРАНТІЙ ЇХ ПОВЕРНЕННЯ, ВИЗНАЧАЮТЬ СТУПІНЬ ЕФЕКТИВНОСТІ (ОКУПНОСТІ) ВИТРАТ ЧИ ПРОЕКТІВ, ЩО ФІНАНСУЮТЬСЯ ЗА РАХУНОК ПОЗИЧЕНИХ КОШТІВ. ТАКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ МАЮТЬ ФОРМУ КРЕДИТНИХ УГОД, ОБЛІГАЦІЙ, БОНДІВ, ВЕКСЕЛІВ ТОЩО.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб’єктами, самі набувають певної вартості і стають об’єктом купівлі-продажу.

УСІ ВИДИ ІНСТРУМЕНТІВ ГРОШОВОГО РИНКУ МОЖНА ВИДІЛИТИ У ТАКІ ТРИ ГРУПИ:

ПОЗИЧКОВІ УГОДИ, ВКЛЮЧАЮЧИ Й ДЕПОЗИТНІ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ ВІДНОСИНИ БАНКІВ З ЇХ КЛІЄНТАМИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ І РОЗМІЩЕННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ;

ЦІННІ ПАПЕРИ, З ДОПОМОГОЮ ЯКИХ РЕАЛІЗУЮТЬСЯ ПЕРЕВАЖНО ПРЯМІ ВІДНОСИНИ МІЖ ПРОДАВЦЯМИ І ПОКУПЦЯМИ ГРОШЕЙ;

ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ, ЯКІ ВИКОРИСТО­ВУЮТЬСЯ У ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ МІЖ ВЛАСНИКАМИ ДВОХ РІЗНИХ ВАЛЮТ.

ЦІНА ГРОШЕЙ МАЄ ФОРМУ ПРОЦЕНТА на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках. РОЗМІР ПРОЦЕНТА ВИЗНАЧАЄТЬСЯ НЕ ВЕЛИЧИНОЮ ВАРТОСТІ, ЯКУ МІСТЯТЬ У СОБІ КУПЛЕНІ (ПОЗИЧЕНІ ЧИ ЗАЛУЧЕНІ) ГРОШІ, А ЇХ СПОЖИВНОЮ ВАРТІСТЮ — ЗДАТНІСТЮ ПРИНОСИТИ ПОКУПЦЕВІ ДОДАТКОВИЙ ДОХІД ЧИ БЛАГА, необхідні для задоволення особистих чи виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів.

НЕЗВАЖАЮЧИ НА ІСТОТНІ ВІДМІННОСТІ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ГРО­ШОВОГО І ТОВАРНОГО РИНКІВ, МЕХАНІЗМИ ЇХ ВЗАЄМОДІЇ, ЗОКРЕМА ПОПИТУ, ПРОПОЗИЦІЇ І ЦІНИ, НА КОЖНОМУ З ЦИХ РИНКІВ ОДНАКОВІ.

Суб’єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей.

Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу грошей, з купівлі грошей і посередницькі.

2. Інституційна модель грошового ринку

У загальному вигляді ІНСТИТУЦІЙНУ МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО РИНКУ МОЖНА ПОДАТИ ЯК СХЕМУ ПОТОКІВ ГРОШЕЙ ТА ІНСТРУМЕНТІВ МІЖ ТРЬОМА ГРУПАМИ ЕКОНОМІЧНИХ СУБ’ЄКТІВ: ТИМИ, ЩО ЗАОЩАДЖУЮТЬ ГРОШІ; ТИМИ, ЩО ЗАПОЗИЧУЮТЬ ГРОШІ; ФІНАНСОВИМИ ПОСЕРЕДНИКАМИ.

ЗА ІНСТИТУЦІЙНИМ КРИТЕРІЄМ ГРОШОВИЙ РИНОК МОЖНА ПОДІЛИТИ НА ДВА СЕКТОРИ:

¾ СЕКТОР ПРЯМОГО ФІНАНСУВАННЯ;

¾ СЕКТОР ОПОСЕРЕДКОВАНОГО ФІНАНСУВАННЯ.

УСЕКТОРІ ПРЯМОГО ФІНАНСУВАННЯ ЗВ’ЯЗКИ МІЖ ПРОДАВЦЯМИ І ПОКУПЦЯМИ ГРОШЕЙ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬО, І ВСІ ПИТАННЯ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ВОНИ ВИРІШУЮТЬ САМОСТІЙНО ОДИН З ОДНИМ. Функціонуючі тут брокери та дилери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі ВИДІЛЯЮТЬ ДВА КАНАЛИ РУХУ ГРОШЕЙ:

ü КАНАЛ КАПІТАЛЬНОГО ФІНАНСУВАННЯ, ПО ЯКОМУ ПОКУПЦІ НАЗАВЖДИ ЗАЛУЧАЮТЬ КОШТИ У СВІЙ ОБОРОТ; ДЛЯ ЦЬОГО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ АКЦІЇ;

ü КАНАЛ ЗАПОЗИЧЕНЬ, ПО ЯКОМУ ПОКУПЦІ ТИМЧАСОВО ЗАЛУЧАЮТЬ КОШТИ В СВІЙ ОБОРОТ, ВИКОРИСТОВУЮЧИ ДЛЯ ЦЬОГО ЯК ІНСТРУМЕНТ ОБЛІГАЦІЇ ТА ІНШІ ПОДІБНІ ЦІННІ ПАПЕРИ.

УСЕКТОРІ ОПОСЕРЕДКОВАНОГО ФІНАНСУВАННЯ ЗВ’ЯЗКИ МІЖ ПРОДАВЦЯМИ І ПОКУПЦЯМИ ГРОШЕЙ РЕАЛІЗУЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ, ЯКІ СПОЧАТКУ АКУМУЛЮЮТЬ У СЕБЕ РЕСУРСИ, ЩО ПРОПОНУЮТЬСЯ НА РИНКУ, А ПОТІМ ПРОДАЮТЬ ЇХ КІНЦЕВИМ ПОКУПЦЯМ ВІД СВОГО ІМЕНІ. Вони створюють власні зобов’язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків.

СЕКТОР ОПОСЕРЕДКОВАНОГО ФІНАНСУВАННЯ Є ОБ’ЄКТИВНО НЕОБХІДНОЮ СКЛАДОВОЮ ГРОШОВОГО РИНКУ. ВІН НЕ ПРОСТО ДОПОВНЮЄ СЕКТОР ПРЯМОГО ФІНАНСУВАННЯ, А СТВОРЮЄ СПЕЦІАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ТИХ ЗВ’ЯЗКІВ МІЖ КРЕДИТОРАМИ І ПОЗИЧАЛЬНИКАМИ, ЯКІ НЕ МОЖУТЬ БУТИ РЕАЛІЗОВАНІ ЧЕРЕЗ СЕКТОР ПРЯМОГО ФІНАНСУВАННЯ.

ЗА ХАРАКТЕРОМ ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ОПЕРАЦІЙ РОЗРІЗНЯЄТЬСЯ БАГАТО ВИДІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ: БАНКИ, СТРАХОВІ КОМПАНІЇ, ІНВЕСТИЦІЙНІ, ФІНАНСОВІ ТА ТРАСТОВІ КОМПАНІЇ, ПЕНСІЙНІ ФОНДИ, КРЕДИТНІ ТОВАРИСТВА ТОЩО.

ЗА МІСЦЕМ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ ЇХ МОЖНА РОЗДІЛИТИ НА ДВІ ГРУПИ: БАНКИ ТА НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ.

3. Структура грошового ринку

Вичленення ок­ремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

· за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

· за інституційними ознаками грошових потоків;

· за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

ЗА ВИДАМИ ІНСТРУМЕНТІВ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ГРОШЕЙ ВІД ПРОДАВЦІВ ДО ПОКУПЦІВ У ГРОШОВОМУ РИНКУ МОЖНА ВИДІЛИТИ ТРИ СЕГМЕНТИ: РИНОК ПОЗИЧКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ, ВАЛЮТНИЙ РИНОК.

ЗА ІНСТИТУЦІЙНИМИ ОЗНАКАМИ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ МОЖНА ВИДІЛИТИ ТАКІ СЕКТОРИ ГРОШОВОГО РИНКУ: ФОНДОВИЙ РИНОК; РИНОК БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ; РИНОК ПОСЛУГ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТ­НИХ УСТАНОВ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи:

1) акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації;

2) боргові зобов’я­зання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов’язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення.

ЗА ТРЕТІМ КРИТЕРІЄМ — ЕКОНОМІЧНИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ КУПІВЛІ ГРОШЕЙ — ГРОШОВИЙ РИНОК ПОДІЛЯЮТЬ НА ДВА СЕКТОРИ:

· РИНОК ГРОШЕЙ;

· РИНОК КАПІТАЛІВ.

НА РИНКУ ГРОШЕЙ КУПУЮТЬСЯ ГРОШОВІ КОШТИ НА КОРОТКИЙ СТРОК (ДО ОДНОГО РОКУ). ЦІ КОШТИ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В ОБОРОТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА (ПОКУПЦЯ) ЯК ГРОШІ, ТОБТО ДЛЯ ПРИВЕДЕННЯ В РУХ УЖЕ НАКОПИЧЕНОГО КАПІТАЛУ, ЗАВДЯКИ ЧОМУ ВОНИ ШВИДКО ВИВІЛЬНЮЮТЬСЯ З ОБОРОТУ І ПОВЕРТАЮТЬСЯ КРЕДИТОРУ.

НА РИНКУ КАПІТАЛІВ КУПУЮТЬСЯ ГРОШОВІ КОШТИ НА ТРИВАЛИЙ (БІЛЬШЕ ОДНОГО РОКУ) ТЕРМІН. ЦІ КОШТИ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ МАСИ ОСНОВНОГО Й ОБОРОТНОГО КАПІТАЛІВ, ЗАЙНЯТИХ В ОБОРОТІ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ.

Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон’юнктури, як на ринку грошей.

Розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має досить умовний характер.