Організаційні основи підприємництва в україні

Підприємницька діяльність завжди виступає у певних організаційних формах, що включають її суб'єктів, об'єкти, права та обов'язки підприємців. За чинним законодавством України суб'єктами підприємництва можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи, зареєстровані як в Україні, так і в інших державах. Громадяни та фізичні особи виступають суб'єктами підприємницької діяльності як організатори індивідуального виробництва, що здійснюється на основі їх власного майна та праці, або організатори виробництва, що базується на приватному капіталі та найманій праці. Юридичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності зайняті у тих господарських одиницях, що функціонують на змішаній або державній формі власності на засоби виробництва і характеризуються значними обсягами виробництва.

Визначення суб'єктів підприємництва здійснюється на підставі принципу: дозволено те, що не заборонено законом. Тому Закон «Про підприємництво» визначає коло осіб, які не можуть бути суб'єктами підприємництва: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату. Заборонено здійснення підприємництва органам державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також: особам, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво й інші корисливі злочини.

Слід зазначити, що обмеження певним категоріям фізичних осіб права займатися підприємницькою діяльністю характерне не тільки для України. Воно існує і в інших країнах з метою, у першу чергу, створити рівні умови для усіх суб'єктів підприємництва шляхом усунення тих, хто через своє становище може мати додаткові можливості. Крім того, ставиться заслон перед кримінальними елементами.

Організація підприємництва включає і його об'єкти. Ними виступають різні види діяльності, результатом яких є продукти, роботи або послуги. Водночас чинне законодавство визначає коло тих видів діяльності, які через особливу роль їх результатів у житті людей і суспільства вимагають особливого контролю з боку держави. На такі види діяльності держава видає дозволи у вигляді ліцензій. Чинним законодавством України до них віднесено виготовлення і реалізацію медикаментів та хімічних речовин, наркотиків і зброї, розробку та експлуатацію корисних копалин, виробництво пива та алкогольних напоїв, тютюнових виробів, медичну, ветеринарну та юридичну практику. Шляхом їх ліцензування держава має можливість посиленого контролю за цими видами підприємництва.

Які ж види підприємництва залежно від форми власності та організації характерні для України? Це, по-перше, індивідуальне підприємництво, засноване на приватній власності фізичної особи та її власній праці. Другим видом є сімейне підприємництво, що базується на приватній (спільній чи частковій) власності членів однієї сім'ї.

Закон дозволяє використовувати як їх власну працю, так і працю найманих працівників. Партнерське підприємництво, що базується на об'єднаному майні і створенні юридичної особи, є третім видом підприємницької діяльності. Близьким до нього є акціонерне підприємництво. Ще один вид — орендне підприємництво, яке ґрунтується на майні, взятому в оренду, та власному майні. Особливим видом є підприємництво на основі колективної (неподільної) власності, що належить усім суб'єктам, які здійснюють таку підприємницьку діяльність.

Здійснення підприємницької діяльності передбачає наділення її суб'єктів певними правами та обов'язками. Чинним законодавством України за підприємцем закріплено такі права: утворювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які її види; купувати повністю або частково майно та набувати майнові права; самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни й тарифи, вільно розпоряджатися прибутком; укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці (контракти, угоди); самостійно встановлювати форми, системи та розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на засадах найму, отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий доход; брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення і страхування.

Чинне законодавство України наділяє суб'єктів підприємницької діяльності й певними обов'язками. До них належать: укладання трудових договорів (контрактів, угод) з громадянами, яких прийнято на роботу за наймом; здійснення оплати праці особам, що працюють за наймом, на рівні, не нижчому встановлених чинним законодавством мінімальних розмірів; забезпечення відповідних умов та охорони праці й інших соціальних гарантій; дотримання прав реалізації законних інтересів споживачів шляхом забезпечення надійної якості вироблених товарів; отримання ліцензії на діяльність у сферах, що підлягають ліцензуванню згідно з чинним законодавством.

З правами та обов'язками суб'єктів підприємництва тісно пов'язана їх відповідальність. Це випливає із суті ринкових відносин, що ґрунтуються на рівноправності їх агентів. За таких умов додержання кожним економічним агентом взятих на себе зобов'язань набуває надзвичайної ваги. Відповідальність підприємця — це зумовлене законодавством обов'язкове відновлення порушеного права правомочної особи. Відповідальність підприємця, насамперед, проявляється у обов'язковому відшкодуванні заподіяних ним майнових та інших збитків. Вона наступає при порушенні підприємцем взятих на себе зобов'язань відповідно до укладених ним угод, завданої його діями шкоди навколишньому середовищу, у випадку порушення заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії, нанесення шкоди споживачам виготовленої продукції тощо.

Реалізація прав та обов'язків підприємців здійснюється через певні організаційні форми, найзагальнішою серед яких є підприємство (фірма).