Собівартість окремих виробів (послуг)

У системі управління витратами важливе місце посідає обчислення собівар-юсті окремих виробів — калькулювання. Калькулювання потріб­не для розв'язання ряду управлінських питань: обгрунтування ціни та цінової політики підприємства взагалі; визначення рента­бельності виробів і на цій основі оптимізації товарного асорти­менту; обчислення економічної ефективності технічних і організаційних рішень; аналізу роботи підприємства та його підрозділів.

Об 'єкт калькулювання — це та продукція чи робота (послуга), собівартість якої обчислюється.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляцій­на одиниця — одиниця його кількісного виміру (кількість у шту­ках, маса, площа, об'єм.

За повнотою врахування витрат відрізняють калькулювання за повними і неповними витратами. Згідно з першим методом усі операційні витрати підприємства як виробничі, так і невиробничі повністю відносяться на собівартість продукції.

Калькулювання за неповними витратами полягає в тому, що не всі витрати включаються в калькуляції і, відповідно, в собівартість запасів незавершеного виробництва та готової продукції.

Які витрати включаються в калькуляції і які не включаються при калькулюванні за неповними витратами — це окрема про­блема і розв'язується вона кожним підприємством по-своєму з урахуванням вимог стандартів бухгалтерського обліку і фінансо­вої звітності. Крайнім є варіант, коли змінні витрати відносяться на продукцію, а постійні — вважа­ються витратами періоду. Цей підхід до формування собівартості відомий як система директ-костинг.

В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпрос­тішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливі варіанти однопродуктового виробництва:

—весь продукт однорідний, однієї споживчої якості та склад-ості виготовлення (цегла, вугілля та ін.);

\—продукт має різні варіанти якості, властивості, шо потре­бують різних витрат часу і/або ресурсів

У першому випадку калькулювання здійснюється методом рямого розподілу (ділення) витрат.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні рівні якості їй властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності.

У багато продуктовому виробництві собівартість окремих виробів об­числюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. Розподіл загальновиробничих витрат.

Планування витрат. Формування кошторисів витрат.

Завданням планування за­трат є визначення економічних результатів діяльності підприємства (організації), очікуваних у майбутньому.

Планування — 1 з елементів управління, який включає в себе вибір мети підприємства і засобів для їх досягнення. Головне завдання планування — зведення до мінімуму ризику підприємництва.

Планування може бути коротко- і довгостроковим. Короткостро­кові плани складаються на місяць, квартал, рік; довгострокові (перс­пективні) визначають напрямки розвитку підприємства впродовж З—5 років. Точність довгострокового планування невелика, оскільки тут має місце вплив зовнішніх факторів. Короткострокові плани є більш то­чними, так як охоплюють потреби недалекого майбутнього.

Планування затрат полягає у вияві складу затрат і їх кількісній оці­нці. Планування затрат здійснюється для визначення загальної вартос­ті ресурсів, які споживаються в процесі виробництва і розрахунку очікуваного прибутку.

Метою планування затрат на підприємстві є визначення еко­номічно обгрунтованих обсягів витрат щодо:

— здійснення капітальних вкладень;

— валового, товарного та реалізованого обсягу продукції (ро­біт і послуг) підприємства;

— здійснення заг управління підприємств;

— діяльності по збуту продукції;

— сплати податкових платежів;

— визначення прибутку і рентаб підприєм.

У процесі планування вирішуються такі завдання:

1.розрахунок вартості ресурсів, необхідних для виробництва продукції;

2.визначення загального обсягу затрат на виробництво;

3.розрахунок собівартості виготовлення кожного виду про­дукції).

Етапи:

1.Розрахунок СВ 1 продукції. 2.Розрахунок СВ готової прод. 3.Розрахунок затрат на 1 грн обсягу випуску.. 4.Розрахунок кошторису затрат на виробництво.

При плануванні витрат підрозділів важливе значення має їх розподіл на:

Прямі витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції (калькуляційну одиницю). Непрямі витрати не мають безпосереднього зв'язку з конкретним виробом. Змінні витрати залежать від обсягу виробництва, і їх загальна величина змінюється внаслідок зміни останнього. Постійні витрати в межах даної виробничої та організаційної структури не залежать від обсягу виробництва.

У зарубіжній практиці поширений ще поділ витрат на основні та накладні. Виробничі накладні витрати — це витрати виробничих підрозділів, які не мають безпосереднього зв'язку з виробничим процесом, а пов'язані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов.

Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності. Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції: Організуюча. Контролююча.Стимулююча.

Усі опе­раційні витрати підприємства узагальнюються в його зведеному кошторисі. Він має поелементну структуру.

(матеріальні витрати, витрати на ОП, на соц. відрахування, амортизація, інші).

Окрім поелементної структури кошторису підприємства важ­ите значення має виділення в ньому виробничих витрат, за яки­ми обчислюється собівартість продукції, і невиробничих, що від­носяться на певний період.

Невиробничі – адміністративні витрати, витрати на збут.