Показники, завдання й джерела інформації

Собівартість продукції – це виражена в грошовій формі сукупність витрат з виробництва та реалізації. Розрізняють собівартість виробничу й повну, собівартість усього товарно­го випуску і окремих видів продукції. Залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну і фіксовану частини собівартості продукції.

Під час аналізу звичайно використовують такі показники:

1) валові затрати;

2) собівартість товарної продукції;

3) витрати на 1 грн товарної продукції;

4) собівартість окремих видів продукції.

Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:

1) оцінка виконання плану за собівартістю продукції в
цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;

2) вивчення причин відхилення фактичних витрат від пла­нових у розрізі статей, а також за окремими видами і гру­пами продукції;

3) пошук резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їхнього використання.

Під час аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства і звіту підприємства з праці. Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.

1.2. Оцінка виконання плану собівартості

План за собівартістю продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від ньо­го. В останньому випадку говорять про понадпланове знижен­ня собівартості продукції. Для вивчення собівартості продукції у динаміці більш придатний показник витрат на 1 грн товар­ної продукції (В), який обчислюється за формулою

де С – собівартість товарної продукції,

Т – вартість товарної продукції в цінах реалізації.

Цей показник одночасно може виконувати роль і в певно­му відношенні показника рентабельності виробництва. На­приклад, якщо він дорівнює 80 коп. на 1 грн товарної про­дукції, то це свідчить, що рентабельність виробництва стано­вить 20 (100-80) коп. по відношенню до 1 грн товарної про­дукції. Природно, цей показник залежить від зміни суми собівартості продукції. Проте він також залежить від:

• структури й асортименту продукції, що виробляється;

• рівня цін на продукцію певного підприємства на готову продукцію.

Особливих пояснень потребує фактор асортиментно-струк­турних зрушень, дія якого виявляється тоді, коли рівень витрат на окремі види продукції неоднаковий.

Для визначення впливу кожного з перелічених факторів на зміну рівня витрат на 1 грн товарної продукції порівня­но з планом застосовують спосіб ланцюгових підстановок.

Найбільш корисним для вивчення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами і статтями. Елементні витрати – це однорідні за складом витрати підприємства. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші грошові витрати. Аналіз витрат за їхніми елементами дає змогу не лише вивчати зміни у структурі собівартості, а й охарактеризувати галузеві особливості (матеріало-, фондо-, енерго- та трудомісткість виробництва).

Після вивчення загальної картини відхилень за статтями собівартості треба перейти до більш ретельного аналізу витрат по окремих статтях собівартості продукції.

При аналізі матеріальних витрат потрібно враховувати, до якої галузі належить підприємство, що досліджується. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Взагалі в обробних галузях виробництва частка цих витрат дуже вели­ка. Особливо це стосується легкої й харчової промисловості.

Після цього слід також встановити, які технологічні процеси використовуються і наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні. Сьогодні слід звертати особливу увагу на витрати палива та електроенергії у зв'язку з їхньою дефіцит­ністю і великою вартістю. У деяких галузях промисловості аналіз використання енергетичних ресурсів має пріоритет­ний характер (енергомісткі виробництва).

Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактич­ного обсягу їх з плановим чи базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика їхнього дослідження залежать від особливостей технології, а також від видів сировини, матері­алів і енергоносіїв, які використовуються.

Проте завжди слід виявляти вплив двох таких факторів:

1. Зміни питомих витрат сировини й матеріалів на оди­ницю продукції – фактор “норм”.

2. Зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та мате­ріалів – фактор “цін”.

Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:

а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і
знижок;

б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-розвантажувальні витрати;

в) заготівельних витрат.

Зміна питомих витрат сировини й матеріалів може також відбуватися під впливом причин:

а) пов'язаних із виконанням плану технічного розвитку
в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточ­них норм витрат.

У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають значно меншу частку в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним з найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізу витрат на оплату праці слід завжди приділяти першочергову увагу.

Оплату праці аналізують у двох напрямах:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на вироб­ництво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції,
насамперед за самостійною статтею – заробітна плата ви­робничих робітників.

Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення. При цьому виявляють вплив двох факторів: зміни середньооблікової чисельності персоналу (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати пра­цюючих (якісний фактор).

Для розрахунку можна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають множенням відхилення від плану за кількістю працюючих на планову середню заробітну плату, а вплив другого – множенням відхилення від плану із середньої заробітної плати на фактичну чисельність персоналу.

Середньорічна заробітна плата одного робітника залежить від дії таких факторів: кількості робочих днів у періоді, три­валості робочого дня (зміни), середньогодинної оплати. Ме­тодика розрахунку така сама, як і при визначенні впливу факторів на середньорічний виробіток 1 робітника.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці (почасова, відрядна, додаткова та ін.), а також виявити непродуктивні виплати. Серед останніх найбільш відомі такі:

1) доплати у зв'язку зі змінами умов праці;

2) доплати за роботу в понаднормований час;

3) оплата цілодобових простоїв та годин внутрішньозмінних простоїв;

4) заробітна плата у складі браку продукції.

Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути такі приховані суми, як оплата невиконаних технологіч­них операцій, невиготовленої готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Ці суми слід враховувати як ре­зерви економії фонду заробітної плати.

Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зо­всім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок і погодинної плати, особливо коли спостерігається відповід­не зростання продуктивності праці. Взагалі підвищення рівня заробітної плати на сучасному етапі – надзвичайно важли­вий економічний і соціальний фактор, проте він залежить не лише від продуктивності праці, а й має тісно узгоджуватися з фінансовим станом підприємства.

Частка витрат на обслуговування виробництва та управління собівартості продукції залежить від галузі промисловості.

При аналізі можна встановити абсолютне і відносне відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте аналіз у динаміці цих витрат доцільно проводити лише з використанням віднос­них показників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції.

При аналізі таких витрат треба пам'ятати, що вони в своїй більшості мають сталий характер. Тому, звичайно, обмежу­ються визначенням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання (крім амортизації), які за своєю суттю є змінни­ми, оскільки залежать від обсягу виробництва. За цими ви­тратами розраховують також відносне відхилення, порівню­ючи фактичні витрати з даними кошторису, перерахованими на відсоток виконання плану випуску товарної продукції. В подальшому аналізі слід виявити причини відхилень фак­тичних витрат від планових.

Причинами відхилень за окремими статтями витрат мо­жуть бути:

амортизація устаткування – зміна вартості устатку­вання, в тому числі внаслідок переоцінки, дострокового над­ходження й вибуття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;

поточний і капітальний ремонти – зміна норм витра­чання і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості їхнього виконання, зміна кількості устатку­вання й обсягів виконаних робіт тощо.

Причинами відхилень за статтями витрат можуть бути також необґрунтованість плану і неправильне їхнє віднесення.