Утвердження індустріального суспільства (від поч. до к. ХІХ ст.).

Відбувається кардинальний перехід від вільної конкуренції до монополізму. Завершується процес формування сучасного світового господарства на основі кооперації, міжнародного поділу праці та виробничої спеціалізації.

Завершується формування англійської школи класичної політичної економії, через поширення ідей Адама Сміта (1723 – 1790 рр., “Дослідження про природу і причини багатства народів”) та Девіда Рікардо (1772 – 1823 рр. “Засади політичної економії і оподаткування”), які актуалізували такі питання:

- “економічної людини”;

- праці як основи багатства;

- грошей як засобу не тільки обміну, але й засобу обігу;

- природної та мінової вартості;

- поділу праці як фактора зростання багатства;

- попиту та пропозиції;

- поділу “капіталу” на – основний (засоби праці і продуктивні сили) та “оборотний” (гроші, сировина і продукція);

- випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням податків та витрат держави;

Адольф Вагнер, вперше відкидає твердження про податки як “необхідне зло” чи “велике зло” та формує вісім принципів оподаткування: доходність, еластичність, раціональний вибір джерел та видів оподаткування, універсальність, рівність, визначеність, зручність, малозатратність.

Формується “нова хвиля” у класичній економічній школі – англійці: Д. Мак-Куллох, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Міль; французи – Ж.-Б. Сей, Ф. Батіста; американець – Г. Ч. Керрі, які продовжили актуалізацію таких економічних категорій, як: капітал, заробітна плата, прибуток, ціна.

Формується “критичний напрям” політичної економії представлений – С. Сісмонді, П. Прудоном, К. Родбертусом, Ф. Ласалем, які в епіцентр економічних досліджень поставили добробут та матеральне становище людини, сформували теорію “державного соціалізму” та “залізного закону заробітної плати” (одержання робітником лише мінімуму зарплати).

Складається німецька економічна історична школа – Ф. Ліст, В. Рошер, Б. Гільденбрандт, К Кніс, Г. Шмоллер, представники якої визнають політекономію наукою про складові державної політики в національному аспекті та висувають теорію економічного розвитку народів (натуральне господарство, грошова економіка, кредитна економіка). Проблема соціальної рівноваги розглядалася як необхідна умова економічного розвитку.

Виникає марксизм, яким було сформульовано трудову теорію вартості, теорію додаткової вартості та доктрину економічної кризи.

8) Період утвердження монополістичного капіталізму (п. ХХ ст. – с. ХХ ст. ).

Концентрація капіталів і боротьба за економічний поділ світу призвели до серії криз та війн.

Закономірним явищем у цей період є виникнення маржиналізму – А. Маршалл (ввів в науку терміну “економікс”, у праці “Принципи економікс”), А. Пігу (створив економічну теорію добробуту), Дж. Б. Кларк (створив теорію граничної продуктивності), В. Парето (створив теорію про оптимальний розподіл економічних ресурсів і благ), Л. Вальрас (створив математичну модель загальної економічної рівноваги).

Формуються теорії монополістичної (Е. Чемберлін) та недосконалої (монопсії) конкуренції (Джоан Робінсон, праця “Економцічна теорія недосконалої конкуренції”); вчення про податки (“податкова держава” Йозефа Шумпетера).

Макроекономіка стає самостійним розділом економічної теорії (Дж. М. Кейнс, праця “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”).

9) Постіндустріального суспільства (від с. ХХ ст.).

Відбулася технологічна революція. Світ вступив у фазу інформаційних та економічних глобалізаційних процесів. Сформувалося суспільство споживачів на основі активного розвитку соціального ринкового господарства.

Складається повоєнне неокейнсіанство – Рой Харрод, Алвін Хансен, Пол Семуюелсон, тотожністю якого стало функціонувння “змішаної економіки”.

Фрідріх Август фон Хайєк, Людвіг Ерхард, Мілтон Фрідмен, сформулювали основні ідеї повоєнного неолібералізму, зокрема:

- вчення про спонтанний характер ринкового порядку;

- основна функція державного регулювання – функція “нічного сторожа” або “спортивного арбітра”;

- характеристика двох економічних систем – мінової ринкової та централізовано керованої;

- монетарна система як основний засіб регулювання економіки (досягнення стабільних темпів приросту грошової маси, що на основі ринкового саморегулювання покликано забезпечити зростання виробництва та високу зайнятість).

Формується інституціоналізм як система поглядів на суспільство та економіку, в основу якої покладено категорію інституту, тобто сукупність правових норм, звичаїв, традицій, а також описово-статистичні та історико-генетичні методи дослідження (Торстен Веблен – соціально-психологічний напрям; Джон Коммонс – соціально-правовий напрям; Уеслі Мітчел – кон’юнктурно-статистичний напрям; Джон Гелбрейт – індустріально-технологічний напрям). Неоінституціальний напрям економічної думки представляють – Рональд Коуз (теорія трансакційних витрат), Дуглас Норт (теорія “кліометрії”), Роберт Фогель (теорія взаємозалежності життєвого рівня суспільства та добробуту людини), Джеймс Б’юкенен (теорія суспільного вибору).

В умовах інтеграційних, інформаційних та глобалізаційних процесів, які розгорнулися у світовій економіці в останній третині ХХ ст., закономірним явищем є поява трансформаційних та глобалізаційних теорій. Зокрема, Гуннар Мюрдаль – обгрунтував теорію міжнародної економічної інтеграції, Пітер Друкер – створив нову науку менеджмент, Алвін Тоффлер – розробив теорії розриву з минулим, третьої хвилі та зрушення влади, Д. Бел – розробив теорію індустріально-технократичного суспільства.