Пенсійний вік населення у деяких зарубіжних країнах

Країна	Жінки	Чоловіки
Пенсійний вік	Середня тривалість життя після досягнення пенсійного віку	Пенсійний вік	Середня тривалість життя після досягнення пенсійного віку
Італія
Польща
Великобританія
Франція
Німеччина
США
Канада
Німеччина
Японія

Джерело: складено на основі статистичних даних.

У США існують дві принципово різні пенсійні системи: приватна накопичу­вальна та державна перерозподільна. Приватні пен­сійні фонди створюються окремими корпораціями. Накопичені кошти є джерелом для інвестицій в еко­номіку. На приватні пенсійні фонди в США припадає майже п'ята частина всіх фінансових активів країни [27].

Працівники зацікавлені зберігати безперервний стаж протягом тривалого часу (не менше 5 років), оскільки за кожен рік стажу пенсія збільшується на певний фіксований відсоток від заробітку. Пропра­цювавши безперервно в одній компанії все трудове життя, можна отримати додаткову пенсію у розмірі половини свого заробітку.

Громадяни мають право самостійно обирати пен­сійні плани: чи з фіксованими виплатами (DB – defined benefit), чи з фіксованими внесками (DC – defined contribution). Страхування планів з фіксованими вип­латами здійснюється спеціально уповноваженою Кор­порацією по забезпеченню приватних пенсій. У разі виникнення у Корпорації дефіциту коштів, він покри­вається з цільового фонду Корпорації, який форму­ється за рахунок внесків застрахованих компаній.

Майже 50% американців охоплено приватним пенсійним страхуванням. Третина з них користуєть­ся системою з фіксованими виплатами, третина - системою з фіксованими внесками, третина - поєд­нує дві системи. Приватна пенсійна система більш вигідна для осіб з високими заробітками. Для низькооплачуваних працівників основним джерелом є державна пенсійна система.

Фінансовий стан державної перерозподільної сис­теми в США, як і в більшості країн світу, дедалі погір­шується, оскільки перерозподільна система є саморуйнівною. Вона сформувалася за найбільш сприят­ливих демографічних умов. Однак скорочення народ­жуваності, підвищення тривалості пенсійного віку призвело до старіння населення, а відтак, і до знижен­ня ефективності перерозподільної системи.

У Великобританії поширені індивіду­альні пенсійні програми, які характеризу­ються здійсненням громадянами індивіду­альних накопичень через установи банків чи страхові компанії. Хоча індивідуальні пенсійні програми мають добровільний характер, участь у них стає обов'язковою у разі відмови від державних додаткових програм чи прог­рам компаній [27].

Програми компаній у Великобританії ідентичні аме­риканським приватним накопичувальним програмам. Накопичення коштів здійснюється через спеціальні пенсійні фонди, які створюються компаніями. З цього приводу існує таке поняття як англо-американський тип пенсійного страхування. Накопичені кошти інвес­туються у різні напрямки для забезпечення інвестицій­ного доходу.

Платежі в пенсійні фонди здійснюються як роботодавцями, так і працівниками. Британські пенсій­ні фонди вважаються найбільш прибутковими в Європі.

Причиною цього є те, що кошти фондів вкладаються в більш ризиковані, а відтак і більш доходні акції.

Держава стимулює громадян до участі у недер­жавній системі пенсійного страхування. Так, для осіб, яким більше 30 років, передбачена знижка на внесок за умови участі в приватній системі. І навпа­ки, якщо вони залишаються в державній системі, розмір внеску збільшується.

Через спеціальні пенсійні фонди здійснюються фіксовані виплати. Індивідуальні пенсійні програми передбачають фіксовані внески. Стимулювання участі в індивідуальних пенсійних програмах розпо­чалося у Великобританії ще з 1988 року. При цьому виявилося, що найбільш ефективною є участь в ін­дивідуальних пенсійних програмах, які мають обов'язковий характер.

У Німеччині існує система 3-х рівнів. Перший рівень являє собою інтеграцію 4-х окремих обов'язкових систем, які включають:

• обов'язкове пенсійне страхування для робітни­ків і службовців, а також для деяких категорій само-зайнятого населення;

• пенсійне забезпечення чиновників;

• допомога по старості для фермерів та членів їх­ніх сімей;

• пенсійне забезпечення за професійними група­ми (лікарі, адвокати, архітектори тощо) [27].

Страхові внески до першого рівня складають 19,2%. Особи, що працюють за наймом, сплачують половину цього внеску. Рівень пенсійних виплат становить приблизно 70% від "чистої" середньої за­робітної плати.

Таким чином, участь тільки в першому рівні пен­сійної системи дає можливість забезпечити достат­ній рівень життя в старості.

Накопичення коштів (другий рівень) здійснюється шляхом створення забалансових рахунків підприємств, з яких згодом виплачуються пенсії. Фактично пенсії виплачуються самими роботодавцями з оборотного ка­піталу підприємства. Така пенсійна схема є вигідною як для підприємств, так і для держави, оскільки кошти, на­копичені на позабалансовому рахунку, не оподаткову­ються і можуть інвестуватись підприємством у свій біз­нес. З іншого боку, державі немає необхідності здійсню­вати додаткове пенсійне забезпечення.

Однак негативним моментом такої форми пенсій­ного страхування є те, що збільшується ризик для пенсіонерів, оскільки в разі банкрутства підприємс­тва вони можуть втратити накопичені кошти. Нато­мість окремий пенсійний фонд може диверсифікувати ризики шляхом інвестування коштів в державні цінні папери, облігації місцевих органів влади та на­дійні компанії. З метою зменшення ступеня ризику в Німеччині створено спеціальний орган, який є гаран­том на випадок банкрутства підприємства. Фінансу­ється цей орган підприємствами, які здійснюють по­забалансове фінансування пенсійних програм.

І, нарешті, третій рівень пенсійного забезпечення здійснюється через створення приватного капіталу шляхом укладання угоди про страхування життя або про пенсійне страхування.