Її характеристика і сфера застосування

«Стандарт-кост» відноситься до одного з найбільш пошире- них за рубежем методів управлінського обліку, методів управ- ління виробничими затратами.

Засновником цієї системи був Ф.Тейлор, який обґрунтував ме-

тод нормативного визначення затрат. Дж. Чартер Гаррісон у

1911 р. розробив і впровадив діючу систему «стандарт-кост». Во-

на й стала прототипом вітчизняної системи обліку під назвою усім відомого нормативного методу.

Основною ідеєю методу «стандарт-кост» є розробка норм, до

яких підприємство повинно прагнути.

Розробка норм-стандартів, складання стандартних калькуля-

цій до початку виробництва і облік фактичних витрат з виділен-

ням відхилень від стандартів, систематизованих як сукупність,

отримали назву системи «стандарт-кост» (standart cost).

У США та Великобританії «стандарт-костом» називають ме-

тод обчислення стандартної собівартості. Термін «стандарт-кост»

дослівно означає стандартні вартості:

«стандарт» — кількість необхідних виробничих витрат (мате-

ріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або за-

здалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції

або надання послуг; «кост» — це грошовий вираз виробничих

витрат, які припадають на одиницю продукції.

«Стандарт-кост» — це заздалегідь визначені або передбачені

кошториси витрат на виробництво одного виробу або декількох

виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього

періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Британський інститут присяжних бухгалтерів розглядає «ста-

ндарт-кост» як підготовку і використання системи обліку станда-

ртних витрат, їх порівняння з фактичними витратами і аналіз від-

хилень фактичної кількості виробів від стандартних за причи-

нами і місцями їх виникнення.

В американській літературі даються різні визначення системи

«стандарт-кост», в це поняття вкладається різний зміст. Однак у

всіх випадках ця система трактується як інструмент контролю,

направлений на регулювання прямих витрат виробництва.

Зміст системи «стандарт-кост» полягає в тому, що облікову-

ється лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося, вра-

ховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються

відхилення, які виникли. В основі лежить чітке, тверде запрова-

дження норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці,

зарплати та інших витрат, пов’язаних з виготовленням будь-якої

продукції або напівфабрикатів. До того ж встановлені норми не

можна недовиконати. Перевищення норми над фактом означає,

що вона була встановлена помилково.

Система «стандарт-кост» спочатку застосовувалась на маши-

нобудівних підприємствах, а потім — в інших галузях промисло-

вості для обчислення собівартості продукції, контролю за вироб-

ництвом і управління ним. Вирахування витрат на базі «стандарт-

косту» широко застосовується при позамовному і попроцесному методах обліку витрат на виробництво.

Основою системи «стандарт-кост» є, безперечно, підрахунок

майбутніх (очікуваних) витрат.

Очікувані витрати визначають на основі стандартів (норм і

нормативів), розрахованих всередині фірм. Ці стандарти є осно-

вою функціонування системи і розкривають її зміст. Всю сукуп-

ність стандартів у США поділяють на такі групи:

1. Залежно від рівня цін, що приймаються у розрахунок, розрі-

зняють такі види стандартів:

Ідеальні — передбачають найбільш сприятливі ціни на матері-

али, тарифи на послуги, ставки на оплату праці і кошторисні ста-

вки накладних витрат.

Нормальні — розраховуються за середніми протягом економі-

чного циклу цінами.

Поточні — передбачають розрахунок на основі цін певного

облікового періоду як очікуваних, так і діючих в цей період.

Базисні — встановлюються на початку року і протягом року

залишаються незмінними. Звичайно вони застосовуються для об-

числення індексу цін.

2. Від рівня використання потужності стандарти поділяють на:

Теоретичні — досяжні підприємством при хорошому або іде-

альному їх виконанні. Вони є метою підприємства, засновані на

повному використанні потужності, нормованій величині часу

відпочинку, не передбачають витрат часу на брак, простої, псу-

вання.

Минулого середнього виконання — розраховуються за статис-

тичним даними і включають уже затрачений час на брак, простої

і псування, тобто всі недоліки попереднього періоду.

Нормального виконання — передбачають очікуваний середній

рівень напруженості норм у майбутньому періоді.

3. Від обсягу випуску продукції (має першорядний вплив на

підходи до розробки стандартів) розрізняють стандарти:

Теоретичні — зумовлені теоретичною потужністю підприємс-

тва. Вони або недосяжні, або досяжні в одноразовому порядку.

Практичні — досягаються підприємством при хорошому ви-

конанні, вони близькі за своїм рівнем до теоретичних стандартів

при хорошому виконанні, засновані на реально досяжному рівні

випуску і допускають неминучі втрати.

Нормальні — розраховуються при досяжному рівні випуску

продукції виходячи з середньої величини вищого і нижчого обся-

гу виробництва протягом циклу.

Очікувані — розраховуються на основі конкретних умов ви-

робництва при очікуваному обсязі випуску продукції.

Дана характеристика стандартів показує, що в американських

фірмах існують різні підходи до встановлення стандартів за стат-

тями витрат. Однак при будь-якому підході прийняті стандарти

узагальнюються в бухгалтерії в карти стандартної собівартості до

початку процесу виробництва. Карти складають на виріб, замов-

лення, на виробничий підрозділ, що бере участь у виготовленні

цього виробу, замовлення.

Система «стандарт-коcт» являє собою засіб управління пря-

мими витратами.

Залежно від розмірів підприємства координацію робіт по ор-

ганізації системи «стандарт-кост», визначенню стандартів для

використання, виявленню відхилень від стандартів і методиці їх

списання здійснює контролер або комітет, куди входять предста-

вники всіх підрозділів, пов’язаних із системою «стандарт-кост».

У найбільш великих компаніях створюється підвідділ стандартів,

де сконцентрована вся робота по стандартах, їх складанні, вне-

сенні в них змін, обліку і т. п.

Система «стандарт-кост», на відміну від інших систем обліку ви-

трат, що застосовуються на практиці, має свої характерні особливо-

сті. По-перше, основою виявлення відхилень від стандартів у про-

цесі витрачання коштів є бухгалтерські записи на спеціальних

рахунках, а не їх документування. Перед менеджерами ставиться

завдання не документувати відхилення, а не допускати їх. По-друге,

не всі компанії відображають у бухгалтерському обліку виявлені

відхилення, а лише ті з них, які використовують поточні стандарти.

Третьою особливістю в частині відображення відхилень від станда-

ртів є виділення спеціальних синтетичних рахунків для обліку від-

хилень за статтями калькуляції, за факторами відхилень.

Дані особливості системи «стандарт-кост» означають, що з

метою управління витратами завжди розглядається, наскільки іс-

тотні ці відхилення, щоб їх враховувати; що вони показують, при

розв’язанні яких проблем вони можуть бути використані; важли-

вість виявлених відхилень в аналізі витрат на виробництво.

З еволюцією теорії затрат стає очевидним той факт, що для

підприємства важлива не стільки собівартість продукції, точне і

повне визначення якої і сьогодні залишається загадкою для бух-

галтера і менеджера, скільки попередження невиправданих за-

трат, яких можна було б уникнути.

З допомогою методу «стандарт-кост» заздалегідь встановлю-

ється величина затрат у вигляді норм. Відхилення, виявлені в

оперативному порядку, сигналізують про негативні обставини у виробничому процесі, на які менеджери повинні звернути увагу, тобто прийняти відповідні рішення. Виявлені ж відхилення в процесі здійснення господарської діяльності — це та інформація, яка необхідна керівникам для прийняття своєчасних управлінсь- ких рішень і є найбільш цінною в регулюванні виробничого про- цесу, а отже, в управлінні витратами.

Основною метою системи «стандарт-кост» є визначення не-

ефективної роботи підприємства шляхом порівняння фактичних

витрат з нормативними. Однак, незважаючи на суттєве покра-

щення обліку з допомогою методу «стандарт-кост», його впрова-

дженню перешкоджала велика кількість затрат, а отже, і відхи-

лень, що мали місце в організації облікового процесу.

Система «стандарт-кост» розглядається як один з важливих

інструментів контролю затрат. Найголовніше в цій системі — ви-

значення ще до початку виробничого процесу стандартних ви-

трат і здійснення суворого контролю за їх дотриманням зі сторо-

ни відповідальних осіб. Характерною особливістю цієї системи є

не документальне виявлення відхилень від норм в процесі витра-

чання засобів, а відображення відхилень у бухгалтерських запи-

сах на спеціальних рахунках. Перед відповідальними працівни-

ками ставиться завдання не документувати, а не допускати і

своєчасно усувати відхилення, що виникають.

Перевага системи «стандарт-кост» перед іншими методами

обліку витрат на виробництво полягає в наступному:

1. На підставі встановлених стандартів можна заздалегідь ви-

значити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію ви-

робів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення

цін, а також скласти звіт про доходи. При цій системі керівницт-

во фірм забезпечується інформацією про величину відхилень від

нормативів і про причини їх виникнення, яка використовується

для оперативного прийняття управлінських рішень.

2. Менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і

калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандар-

тної собівартості друкуються заздалегідь із зазначенням норма-

тивної кількості виробничих витрат. Картка нормативної собівар-

тості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що

виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях

або замовленнях. Наприклад, інформація про необхідні матеріали

друкується за стандартною заявкою згідно з нормативною кількі-

стю, необхідною для виконання замовлення. Якщо потрібно бі-

льше матеріалів, ніж передбачено нормативом, то складається

додаткова вимога (на бланку іншого кольору, щоб зазначити, що це перевитрачання матеріалів за замовленням). Втрати можуть бути знижені або повністю виключені в системі, яка забезпечує моментальну реакцію на будь-яку тенденцію відхилення від встановленого стандарту. Коли операції автоматизовані, стандар- тні умови вводяться в програму ЕОМ. яка управляє виробничим процесом, будь-яке відхилення від стандартів виявляється моме- нтально, поправки вносяться в процесі роботи. При системі «ста- ндарт-кост» більш простими є канцелярські роботи, оскільки ко- жна господарська операція не документується, вартість операцій не обчислюється. В кінці звітного місяця кількість, наприклад, витрачених матеріалів множиться на собівартість одиниці і тим самим визначається собівартість всіх витрачених матеріалів. Ма- теріальні звіти на складах складаються лише в натуральних вимі- рниках.

3. Система «стандарт-кост» може використовуватися для оці- нки виконання встановленого замовлення. Система «стандарт- кост» корисна при прийнятті рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо по змінних і постійних елементах витрат, а та- кож при правильному встановленні ціни на матеріали та норми витрат робочої сили. Коли стандарти реальні і детальні, вони мо- жуть стимулювати роботу окремих осіб або більш ефективне ви- конання завдання. Хоча стандарти часто діють, пригнічуючи ро- бітників і начальників цехів та відділів, вони мають швидше негативний вплив, і не створюють стимулів до роботи.

4. Одна з основних переваг системи «стандарт-кост» полягає в тому, що при правильній її постановці потрібен менший бухгал-

терський штат, ніж при обліку минулих витрат, бо в межах цієї системи облік ведеться за принципом вилучення, тобто врахову- ються лише відхилення від стандартів. Чим стабільніше працює підприємство і чим більш стандартизовані виробничі процеси, тим менш трудомістким стає облік і калькулювання.

5. Важливою перевагою системи «стандарт-кост» є те, що во-

на використовується для прийняття рішень, особливо якщо стан-

дарти розроблені окремо за змінними елементами затрат, а також

при правильно встановлених цінах на матеріали і нормах затрат

на робочу силу. Це дозволяє використовувати вказаний метод у

поєднанні з методом «директ-косту», що має особливу цінність

для прийняття управлінських рішень.

Якщо підприємство має масове або багатосерійне виробницт-

во, специфікації на матеріали для всіх деталей, використовує від-

рядну оплату праці і стандартизацію всіх виробничих процесів,

то в умовах системи «стандарт-кост» бухгалтерська робота зво-

диться до обліку і виявлення незначних відхилень від стандартів.

Найбільш придатними елементами для практичного застосу-

вання системи «стандарт-кост» є оплата всіх виробничих опера-

цій за відрядною формою і відпуск всіх матеріалів виключно за

специфікаціями. При цьому необхідність обліку заробітної плати

основних виробничих робітників зникає, оскільки відрядна робо-

та сама по собі є стандартизованою. Процедура обліку витрат і

калькулювання в цьому випадку зводиться до:

— записів відхилень від стандартних цін на матеріали, що

надходять;

— визначення вартості браку;

— зіставлення дійсних накладних витрат зі стандартними.

На ідеальному підприємстві (за відсутності відхилень) трудові

витрати з обліку і калькулювання наближатимуться до нуля.

Система «стандарт-кост» може вплинути на підвищення до-

хідності підприємства за такими трьома напрямками:

— виявлення перевитрат (несприятливих відхилень), які зни-

жують прибуток підприємства;

— надання менеджерам точних даних про собівартість вироб-

ництва, на підставі яких відділ збуту може планувати обсяги про-

дажу і встановлювати оптимальні ціни;

— мінімізація облікової роботи, яка пов’язана з калькулю-

ванням.

Для вирішення всіх трьох завдань система «стандарт-кост» є

більш придатною порівняно з системою обліку минулих витрат.

Система «стандарт-кост» має і недоліки. Наприклад, важко

скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва.

Зміна цін, викликана конкурентною боротьбою за ринки збуту

товарів, інфляцією, ускладнює обчислення незавершеного виро-

бництва і вартості залишків готових виробів на складі. Крім то-

го, не на всі виробничі витрати можна встановлювати стандар-

ти, що зумовлює іноді послаблення контролю за ними на

місцях. При виконанні підприємством великої кількості різних

за характером і типом замовлень за порівняно короткий час об-

числювати стандарт на кожне замовлення незручно. У таких ви-

падках замість науково встановлених стандартів на кожен виріб

застосовується середня вартість, яка є базою для визначення цін

на виріб.

Суттєвим недоліком при цьому є існуючі труднощі у визна-

ченні на практиці ступеня напруженості стандартів та норм.

В сучасний період відсутні науково обґрунтовані норми, а скла-

дання стандартів на основі даних минулих затрат в умовах ін-

фляції викликає значні труднощі.

У системі «стандарт-кост» поточний облік змін норм не пе-

редбачено, тим більше в розрізі причин і винуватців. Даний ме-

тод не регламентується законом і не має єдиної методики встано-

влення стандартів та ведення облікових регістрів, а тому на

практиці застосовують найрізноманітніші норми всередині однієї

фірми. У зв’язку з тим, що ціни на ринку часто змінюються, ін-

фляційні процеси утруднюють обчислення вартості залишків ма-

теріалів, готової продукції на складі і незавершеного виробницт-

ва, тому встановлюють середню вартість затрат, яку і викори-

стовують для визначення ціни на продукцію.

При цьому використовуються такі види нормативних витрат:

• базові нормативні витрати;

• ідеальні нормативи;

• досягнуті в сучасний період нормативи.

Базові нормативи — це нормативи, які залишаються без змін

впродовж тривалого періоду. Головною їх перевагою є те, що во-

ни забезпечують одну і ту ж основу для порівняння з фактичними

затратами протягом декількох років, що дозволяє виявляти зага-

льні тенденції розвитку.

Ідеальні нормативи відображають досконалий виробничий

процес, є мінімальними витратами, які можливі в умовах макси-

мальної ефективності виробництва. Вони рідко використовують-

ся на практиці, так як можливий їх негативний вплив на мотива-

цію робітників. Ці нормативи встановлюють мету, до якої слід

наближатися, а не оцінюють результати роботи, які можуть бути

досягнуті в даний час.

Досягнуті в даний час нормативи — це такі, які виникають в

умовах ефективного виробництва. Їх важко, але реально досягнути.

Крім зазначених нормативів, використовуються ще й полег-

шені, які встановлюються для менш кваліфікованих робітників

на початку їх трудової діяльності.

Таким чином, при нормуванні враховуються, перш за все,

призначення нормативів, тобто для кого і для чого вони призна-

чені.

Недоліком даного методу є те, що постійні і змінні затрати не

відокремлюються, а тому для прийняття більшості рішень і, зок-

рема впливу вказаних затрат на прибуток, потребують додатко-

вих розрахунків. Це, по-перше, а по-друге, сучасні складні рин-

кові умови суттєво впливають на коливання обсягу виробництва і

реалізації продукції та сприяють збільшенню питомої ваги по-

стійних затрат у їх загальному обсязі, що істотно відбивається на коливаннях собівартості продукції та прибутку. Посилення вка- заних тенденцій збільшило потреби товаровиробників у інфор- мації про затрати на виробництво і реалізацію продукції, не пере- крученої в результаті розподілу накладних витрат і відносно постійних на одиницю випуску продукції.

Незважаючи на ці недоліки, керівники фірм використовують систему «стандарт-кост» як потужний інструмент контролю за витратами виробництва і калькулювання собівартості продукції,

управління, планування з метою отримання максимального при-

бутку.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ

І РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ «ДИРЕКТ-КОСТИНГ»

Поряд із системою «стандарт-кост» не менш важливе значен- ня в управлінському обліку посідає і система «директ-кост» («директ-костинг»).

Характерною ознакою даної системи є поділ усіх витрат на дві основні групи: змінні, тобто ті, які залежать від обсягу виробниц- тва і зростають у зв’язку із збільшенням випуску продукції, і по- стійні (умовно-постійні), які не залежать від обсягу виробництва і практично завжди залишаються на одному і тому ж рівні.

Змінні затрати з точки зору контролю за їх раціональністю завжди вимагають більшої уваги, ніж постійні, які нараховуються рівними сумами за однакові проміжки часу. Перевитрати, які ви- кликають перевищення фактичної собівартості над плановою, як правило, виникають у сфері змінних затрат. Тому дуже важливо встановити контроль якраз за змінними затратами. У зв’язку з

цим собівартість планується і обліковується в частині одних ли- ше змінних затрат. Що ж стосується постійних витрат, то вони (будучи зібрані на окремому рахунку) щомісячно або один раз в рік списуються безпосередньо на дебет рахунка «Прибутки і зби- тки». Таким чином, валовий прибуток доводиться до рівня (вели- чини) чистого прибутку.

«Директ-кост» — це система калькулювання собівартості продукції тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Система обліку змінних витрат виникла в США в період Ве- ликої депресії (1928 р.) і набула значного поширення в 50-х роках ХХ ст. До цього моменту залишки готової продукції оцінювалися по собівартості, обчисленій за повними витратами. Постійні ви-

трати, які не залежать від обсягу виробництва і розмірів прибут- ку, перерозподіляючись між звітними періодами, значно вплива- ли на величину розрахункового прибутку. У цьому аспекті було вирішено, звичайно, в достатній мірі умовно, поділити сукупні витрати на змінні, які ототожнювалися з прямими, і на постійні, які називалися некорисними і ототожнювалися з непрямими. Но- ва система витрат отримала назву «директ-костинг» (direkt costing).

Суть системи базується на словосполученні «директ кост план» (Direct Cost Plan), введеному Джонатаном Харрісом у

1936 р. при розгляді ним методики калькулювання витрат вироб-

ництва підприємства. У змісті місячного звіту про прибутки і

збитки стали розмежовувати звичайні виробничі витрати і не-

прямі накладні витрати. Диференціація виробничих витрат до-

зволила визначати залежність обсягу прибутку від обсягу реалі-

зації продукції і управляти собівартістю. Таким чином, суть цієї

системи була зведена до наступного: прямі витрати узагальню-

ють за видами готових виробів, непрямі ж витрати збирають на

окремому рахунку і списують на загальні фінансові результати

того звітного періоду, в якому вони виникли. Якщо з суми вируч-

ки по кожному виробу виключити змінні витрати по цьому виро-

бу, то отримаємо прибуток по цьому виробу. Просумувавши

брутто-прибуток виробів, можна отримати загальну величину

прибутку, призначеного для покриття загальної суми постійних

витрат.

Практичні дослідження в галузі системи «директ-костинг» по-

казують, що розподіл витрат умовний. Прийняті на кожному під-

приємстві допуски повинні бути враховані при розрахунку ре-

зультатів. Калькулювання собівартості по системі «директ-

костинг» передбачає незмінну величину постійних витрат при

будь-якому обсязі виробництва, тому основна увага в управлін-

ському обліку надається змінним витратам. Керівники підприєм-

ства і структурних підрозділів посилюють контрольні функції

управління цими витратами.

Обмеження собівартості продукції лише змінними витратами

дає змогу спростити нормування, планування, облік і контроль

статей затрат, що залишились: собівартість стає «більш наоч-

ною», а окремі затрати — краще контрольованими. Адже чим бі-

льше контрольованих об’єктів, тим сильніше розсіюється увага

між ними, тим слабшим стає контроль.

Проте це не означає, що постійні витрати взагалі не контро-

люються. Навпаки, з самого початку здійснюється жорстка пе-

ревірка всіх постійних витрат і обґрунтованості їх рівня, розро- бляється їх кошторис як по підприємству в цілому, так і по окремих виробничих підрозділах. Обліковані фактичні витрати порівнюються з витратами по кошторису і виявляється рівень господарювання у кожному підрозділі, про що свідчить еконо- мія чи перевитрати порівняно з кошторисом. Таким чином ви- значається вклад кожного підрозділу у формування кінцевого господарського результату по підприємству в цілому, так як по- ряд з економією або перевитратами за змінними затратами на формування прибутку впливає економія або перевитрати за по- стійними затратами.

Найбільша складність у процесі ведення обліку і управління за обмеженою собівартістю полягає в тому, що деякі із затрат є напівзмінними, наприклад, витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування, де поряд із змінними затратами (на ру-

шійну енергію, знос інструменту) мають місце і постійні витрати (амортизація машин і устаткування). Проте ця проблема має своє вирішення: використовуючи методи кореляційного і регресійного аналізу, можливо напівзмінні витрати з великим ступенем точно- сті поділити на постійні і змінні частини.

Використання обмеженої собівартості має ряд переваг у про-

цесі управління виробничими затратами:

• сама ідея розмежування витрат на постійні і змінні (а також напівзмінні) дуже важлива і необхідна при плануванні, норму- ванні і аналізі витрат виробництва;

• поділ затрат на змінні і постійні має важливе значення і для контролю за рівнем рентабельності продукції, що випускається,

незважаючи на труднощі чіткого поділу їх на постійні і змінні;

• «директ-кост» дозволяє більш точно встановити зв’язки і пропорції між затратами і обсягами виробництва;

• змінні затрати легше зв’язати з окремими місцями їх виник-

нення, що полегшує контроль за ними;

• в умовах застосування «директ-косту» краще простежується

сукупність кожного продукту, що виробляється;

• більша увага надається і постійним затратам, які суттєво впливають на кінцеві фінансові результати, оскільки ці затрати списуються безпосередньо у зменшення валового прибутку;

• є можливість більш чітко визначати результати внутрішньо-

го госпрозрахунку і давати оцінку діяльності керівників структу-

рних підрозділів, визначати рівень ефективності їх роботи, раціо-

нальності використання матеріальних, трудових і фінансових

ресурсів;

• в умовах ринкової економіки, коли рентабельність продукції багато в чому залежить від попиту і пропозиції на неї та тієї ціни, що склалася на ринку, при застосуванні методу «директ-кост» є можливість швидкого вияву валового прибутку, що приносить кожен вид продукції, і який служить джерелом покриття адмініс- тративно-управлінських і збутових витрат та переорієнтації ви- робництва у разі потреби на випуск більш (або найбільш) рента- бельної продукції;

• в умовах хронічного недовантаження, а також різких коли-

вань в частині завантаження виробничих потужностей, яке хара-

ктерне для сучасної економіки України використання «директ-

косту» сприяє вияву того рівня завантаження виробничих потуж-

ностей, який би забезпечив беззбиткове виготовлення продукції.

Важливою перевагою методу «директ-костинг» є оператив-

ність отримання даних, що характеризують невеликий період го-

сподарської діяльності. Поділ затрат на умовно-постійні і умов-

но-змінні привів до нового погляду на рентабельність підпри-

ємств. Виділивши змінні затрати, можна точно визначити ефек-

тивність безпосередньо виробничого процесу.

Використання методу «директ-костинг» більш доцільне в

умовах депресії та інфляції, ніж в умовах підйому економіки.

В умовах депресії керівник більше контролює змінні затрати,

ніж постійні. Дійсно, постійні затрати будуть зростати лише піс-

ля розширення виробництва. Однак це не означає, що постійні

затрати зовсім не плануються і не контролюються. Навпаки, в си-

стемі «директ-кост» здійснюється оперативний контроль і за по-

стійними затратами. У даному випадку для контролю за собівар-

тістю використовуються стандартні, нормативні затрати, тобто

«директ-костинг» може використовуватись у поєднанні зі «стан-

дарт-костом». Згідно з останнім нормальна виробнича діяльність

повинна здійснюватися в заздалегідь встановлених межах, згідно

зі стандартом і тому основну увагу керівник повинен звертати

саме на відхилення від встановлених параметрів. При цьому не-

обхідно вивчати причини відхилень і вживати заходів для приве-

дення керуючої системи в стандартну, в норму.

Система «директ-костинг» дозволяє здійснювати більш опера-

тивний контроль за постійними витратами, ніж це можливо при

системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю

за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати

або гнучкі бюджети. При застосуванні «стандарт-косту» в систе-

мі «директ-костингу» встановлюються стандарти на постійні ви-

трати, а в основу контролю гнучкого бюджету покладено поділ

витрат на постійні та змінні. Протягом року всі постійні витрати накопичуються і в кінці звітного року повністю списуються на виробництво. Деякі фірми, враховуючи, що сума накладних ви- трат протягом короткого періоду часу не змінюється, заздалегідь включають до бюджету витрати на рекламу, дослідження, охоро- ну та ін. Зміна суми таких витрат контролюється керівництвом підприємства. Через те що частина нерозподіленої суми наклад- них витрат при системі повного розподілу витрат переходить з одного року на інший, контроль за ними послаблюється.

Система «директ-костинг» має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких такі:

— дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звіт- ності. Отже, керівництву не потрібно вести паралельно два роз- рахунки для пов’язання їх один з одним;

— прибуток за певний період не змінюється під впливом по-

стійних накладних витрат при зміні залишків запасів;

— звіти про витрати виробництва і доходи, складені за систе-

мою «директ-костинг», в більшій мірі відповідають інтересам ке-

рівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу ви-

трат між виробами;

— підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскі-

льки загальна сума цих витрат за даний період відображається у

звіті про доходи.

— показники маржинального доходу дозволяють оперативно

оцінити вироби, виходячи з базових критеріїв — території, яку

вони займають, категорій замовників тощо;

— «директ-костинг» об’єднує такі ефективні засоби контро-

лю, як «стандарт-кост» і гнучкі бюджети;

— система «директ-костинг» оцінює запаси відповідно до по-

точних витрат, необхідних для виготовлення виробів.

Проте, система «директ-костинг» має і певні недоліки:

— основні труднощі полягають у виділенні постійних витрат.

Значна частина напівзмінних витрат може розподілятися по-

різному залежно від методу, який використовується, а це, у свою

чергу, буде позначатися на результатах;

— для потреб довгострокового планування та інших потреб

управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні

витрати в позасистемному порядку;

— при переході від системи повного розподілу витрат до сис-

теми «директ-костинг» виникають серйозні проблеми у визна-

ченні суми прибуткового податку;

— аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.

Система «директ-костинг» має декілька різних особливостей:

перша — поділ виробничих витрат на змінні і постійні; друга —

калькулювання собівартості продукції за обмеженими витратами;

третя — багатостадійність складання звіту про прибутки. Процес

обліку відбувається в два етапи.

На першому етапі встановлюється зв’язок обсягу виробництва

готової продукції з прямими (змінними) витратами, відобража-

ється рентабельність виробництва окремих видів продукції. На

другому етапі узагальнені на одному рахунку непрямі (постійні)

витрати зіставляються з внеском, отриманим від реалізації кож-

ного виду продукції. Результат відображає рентабельність всього

виробництва і реалізації. Таким чином, ця система орієнтована на

реалізацію. Чим більший обсяг реалізації, тим більше прибутку

отримує підприємство. Оцінюють готову продукцію і незаверше-

не виробництво тільки за змінними (прямими) витратами. Така

система оцінки спонукає підприємства знаходити можливості

збільшення реалізації.

В основі багатостадійності складання звіту про прибутки ле-

жить звіт про маржинальний прибуток (дохід). Форма Звіту про

прибутки і витрати при системі «директ-костинг» подана в

табл. 3.1.