Поняття динаміки та статики менеджменту

Лекція 3. Диверсифікація ситуаційного менеджменту: типологія та вибір альтернатив. Механізми менеджменту

Поняття динаміки та статики менеджменту

Поняття диверсифікації та типології управління. Типи управління

Тенденції циклічного розвитку організації

Механізми менеджменту: методи та засоби впливу

Диверсифікація — це одна із важливих тенденцій сучасного менеджменту, що обумовлює його різноманіття і вимагає типології — упорядкованої різноманітності управління, яка показує можливі його типи та дозволяє розкрити їх властивості і характеристики. Досліджуючи роль типології у розв’язанні багатьох проблем практичного використання знань, розглядають два варіанти типологічного аналізу менеджменту: дуалістичний та багатокритеріальний.

Характеристика управління з позиції динаміки і статики потребує висвітлення понять «система управління», що пов’язане із статикою менеджменту та «процесу управління», що відображає динаміку менеджменту.

При цьому слід визначити місце ситуації в процесі управління і характеризувати її як сукупність факторів і умов, що викликають появу тієї чи іншої проблеми. Аналіз проблемної ситуації передбачає характеристику самої проблеми та визначення ситуаційних факторів, які її викликали. Поняття проблемної ситуації вимагає розмежування різноманітних типів процесу управління залежно від організації його етапів: 1) лінійного, 2) коригованого, 3) розгалуженого, 4) ситуаційного, 5) пошукового, 6) цільового, 7) програмного.

Категорії «статики менеджменту» та «динаміки менеджменту» об´єднує поняття «механізму управління» — сукупності засобів та методів впливу, що використовуються в управлінні. Для формування механізму управління використовують ряд принципів.

Виділяють загальнонаукові методи, методи управління функціональними підсистемами, методи виконання функцій, методи прийняття управлінських рішень. Під методом управління слід розуміти спосіб впливу, спосіб використання тих чи інших засобів управління.

Доцільно не залишити поза увагою механізм розгортання кризи на підприємстві, що поступово проходить п’ять етапів життєздатності відповідно до моделі життєздатності соціально-економічної системи, а також пов’язати це з етапами розвитку організації: експлерентним, патієнтним, віолентним, комутантним і леталентним.

Поняття динаміки та статики менеджменту

Говорячи про статику та динаміку організації доцільно пригадати закони механіки, сформульовані Ньютоном. Відповідно до першого закону Ньютона — закону інерції — об’єкт, на який не діють сили, знаходиться в стані спокою або рівномірного руху, і змінити цей стан може тільки під дією сили. Це твердження за аналогією переносять на діяльність організації, котрій, як і будь-якій системі властива інерція. Для подолання інерційності потрібні значні зусилля управлінської частини організаційної системи. Тобто, врівноважений стан організаційної системи, в якому вона знаходиться незалежно від змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі називається статикою. Розвиток організації та її рух до нових цілей під впливом внутрішнього та зовнішнього середовища є динамікою.

Організація, в якій не відбувається змін, тобто тривалий час параметри її функціонування залишаються незмінними, приречена на деградацію та поступове руйнування. А для організації, що розвивається, характерними є прагнення постійно нарощувати темпи свого розвитку, освоювати нові технології та розширювати коло вирішуваних завдань. Отже, стани організації визначаються етапами її життєвого циклу та зусиллями суб’єкта менеджменту.

Статика менеджменту — це об’єднання людей, діяльність яких спрямована на реалізацію цілей на основі визначених правил і процедур, тобто це система менеджменту, головним елементом якого є люди. Основними властивостями будь-якої системи, в тому числі системи менеджменту є: 1) здатність її елементів до взаємодії, втрачаючи яку, перестає працювати; 2) елементарний склад частин; 3) впорядкованість; 4) цілісність.

Динаміка менеджменту — це сукупність процесів, або узгоджених дій, що забезпечує досягнення цілей, тобто процес управління.

Процес управління можна розуміти як низку операцій, що здійснюються в управлінні в їх послідовності та комбінації. Розглянемо управління з позиції процесуальних функцій.

Перша - це цілепокладання, коли ціль розглядають як ідеальний варіант бажаного, можливого та необхідного стану управліємої підсистеми.

Друга — характеристика ситуації — стану управлінської підсистеми, що оцінюється відносно цілі.

Третя - виокремлення проблеми - головної суперечності мети і ситуації, розв’язування якої визначає зміну ситуації у напрямі обраної мети. При цьому слід зауважити на те, що характеристика проблемної ситуації містить дві частини: 1) характеристика самої проблеми (місця, часу виникнення, сутності); 2) — характеристика ситуаційних факторів, що призвели до виникнення проблеми.: цілей і стратегії розвитку; стану портфеля замовлень; структури виробництва; фінансових і трудових ресурсів; обсягу і якості робіт.

Четверта процесуальна функція-прийняття управлінського рішення. На думку Е.М.Короткова, управлінську рішення — це перехід зі сфери управління в сферу виробництва, сферу процесів, якими управляють, це перехід із області аналізу та пошуку в область організаційної роботи в управляємій системі.

Залежно від організації етапів процесу управління виокремлюють наступні його типи.

Лінійний — характеризується жорсткою послідовністю етапів, які здійснюються та використовуються у разі типових ситуацій і рішень, які повторюються.

Корегований — характеризується необхідністю додаткового коригування кожного з етапів процесу управління після проходження наступного етапу. Використовується коли існує недостатня визначеність, яку можливо реабілітувати наступним етапом управління.

Розгалужений — полягає в методологічному розподіленні дій на окремих етапах. Використовується, коли неможливо узагальнити оцінки ситуації і виділити головну, ключову проблему.

Ситуаційний — характеризується тим, що починається ситуацією, з якої і виходить пошук проблеми та розробка рішення. Використовується в умовах невизначеності відносно мети впливу.

Пошуковий — характеризується прозорістю цілі, але неможливістю достовірно оцінити існуючу ситуацію відносно даної цілі та сформулювати основну проблему. Застосовується за відсутності базових критеріїв для її оцінки.

Цільовий — відображає особливий вплив цілі на всі етапи процесу управління, при цьому типі управління необхідна декомпозиція цілей та побудова «дерева цілей».

Програмний — полягає в розробці програми на етапах оцінки ситуації і виділення проблеми.

Кожен тип процесу управління знаходить своє застосування у визначених умовах, що формують певну ситуацію, а правильний його вибір впливає на рівень ефективності діяльності, поліпшення якості та прискорення процесу управління соціально-економічною системою.