Міжнародний кредит та його види

У міжнародних запозиченнях та кредитуванні розрізняють декілька форм міжнародного кредиту.

За строками надання:

- короткострокові ( до 1 року );

- середньострокові ( 1-5 років );

- довгострокові ( понад 5 років ).

За формами надання:

- товарний кредит, як правило надається на короткий строк у вигляді товарів;

- валютний кредит – надається у вільно конвертованій валюті.

За цільовим призначенням:

- пов’язані – призначені для фінансування певних програм, спеціально обумовлених при укладанні кредитної угоди;

- фінансові – виступають у формі валюти і використовуються позичальником на власний розсуд.

За суб’єктами запозичень:

- приватні;

- урядові;

- змішані;

- міжнародних організацій.

За характером забезпечення:

- забезпечені – надаються в заставу під товарно-матеріальні цінності і комерційні документи;

- незабезпечені – без гарантій застави товарно-матеріальних цінностей і комерційних документів.

Система міжнародних запозичень і кредитування дозволяє підвищувати ефективність міжнародних зв’язків і сприяє збільшенню національного та світового виробництва, однак вона далека від досконалості. Існуюча система міжнародного кредитування загострює суперечності між партнерами, при певних умовах перетворює позичальників у вічних боржників, а отже залежних від кредитора, в ролі яких виступають, як правило, розвинуті капіталістичні країни. Така ситуація призводить до виникнення періодичних криз світової заборгованості, тобто коли якась група країн чи країна оголошує про неможливість виплачувати свої зовнішні борги.

В нормальних умовах зовнішній борг обслуговується за рахунок валютних надходжень від експорту товарів і послуг. Збільшуючи розмір зовнішніх запозичень, країна повинна нарощувати експорт товарів і послуг. А якщо експорт збільшити неможливо, то країна вимушена скоротити витрати на імпорт продукції. Якщо і цей захід не допомагає, країна-боржник вдається до нових зовнішніх запозичень (одержує новий кредит для погашення старого ).

Загострення проблеми зовнішньої заборгованості відбувається під впливом факторів:

· надмірне зростання зовнішнього боргу країни;

· зменшення притоку довгострокових кредитів і зростання притоку короткострокових кредитів на ринкових умовах, в результаті чого зростає процентна ставка;

· труднощі в регулюванні платіжного балансу в результаті погіршення умов торгівлі;

· загальний спад виробництва або різке погіршення зовнішніх чинників ( зміна цін, % ставок, обмінного курсу );

· втрата країною довіри іноземних кредиторів;

· втеча капіталів з країни в результаті погіршення економічної і політичної ситуації.

В кінці 90-х років XX ст. міжнародна заборгованість була однією з найгостріших проблем. Загальний зовнішній борг країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, становив понад 2 трлн. дол., в тому числі Україна понад 12 млрд. Дуже часто держави позичальники були неспроможними обслуговувати свої борги, однак, оскільки позичальником виступає суверенна держава, то примусити її здійснювати платежі по обслуговуванню зовнішнього боргу практично неможливо (можна конфіскувати активи, які перебувають на території держави-кредитора, а також припинити двосторонню торгівлю, припинити міжнародну допомогу). Але згадані методи призводять до погіршення ситуації в країні-позичальника і за певних умов завдають шкоди самим кредиторам, оскільки погашення кредиту стає ще складнішим. Тому заборгованість доцільніше реструктуризувати чи списати :

· перенесення строків платежів основної частини боргу, процентів;

· скорочення суми невиплаченої заборгованості шляхом прямого списання частини боргу;

· рекапіталізація, тобто обмін боргів на облігації боржників чи надання нових кредитів на оплату минулих боргів.

Рух кредитів, якого б вигляду він не мав, у міжнародній економіці розглядається як специфічна форма торгівлі. Розглянемо цю специфіку.

Боржник, отримуючи кредит, має можливість збільшити поточне споживання за рахунок скорочення споживання в майбутньому, коли йому доведеться повертати одержаний кредит з процентами.

Кредитор, надаючи позику, втрачає можливість терміново використати ці гроші на поточне споживання. Тим самим кредитор віддає перевагу споживанню в майбутньому.

В теорії міжнародної економіки це явище називається міжчасовою торгівлею. Графічно воно зображено на рис. 6.3. На осях відкладено С_о — поточне споживання; С₁ — майбутнє споживання.

С₁

K

A M

Н

L

D E

0 G F B R C₀

Рис. 6.3 Міжчасова торгівля

Країна споживає якийсь товар й існує в двох періодах: поточному і в майбутньому. Це дає змогу побудувати межу виробничих можливостей в часі. Конфігурація її для окремих країн різна і визначається характером уподобань її жителів. Якщо населення віддає перевагу поточному споживанню, то АВ буде витягнута по горизонталі, а якщо майбутньому — то по вертикалі. Припустимо, що жителі країни вибрали точку Е, тоді їх поточне споживання дорівнює ОF, а майбутнє — 0D. Якщо країна буде втягнута в міжнародне кредитування і скоротить поточне споживання до рівня ОG, то вивільнене споживання в обсязі СF = LЕ може бути надане в кредит іншим країнам в цьому обсязі. В результаті повернення кредиту разом з процентами майбутнє споживання країни може зрости з OD до ОН, а HD = СF • (1 + г), де г – процентна ставка.

Система міжнародних позичок і кредитування, яка нормально функціонує, дає змогу збільшити виробництво національного і світового продукту. Але на практиці все далеке від ідеалу. Про це свідчать кризи світової заборгованості, що періодично виникають. Окремі країни при цьому оголошують про неможливість виплатити борги і анулюють їх. Причиною цього є нестача коштів для обслуговування зовнішнього боргу.

Для аналізу стану зовнішньоекономічної заборгованості: країни використовують спеціальні індикатори:

· коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу— відношення платежів по обслуговуванню зовнішньоекономічної заборгованості до доходів країни від експорту товарів та послуг. Декілька років тому ситуація при коефіцієнті 0,2 вважалася критичною, але у зв'язку з появою великої групи країн з коефіцієнтом вищим за 1 (в основному країни Латинської Америки) цей стандарт підвищився до 0,5;

· відношення зовнішнього боргу до ВВП країни.Критичним рівень цього показника — 0,5 (50 %);

· відношення зовнішнього боргу до брутто-експорту товарів та послуг.Значення 1,5 свідчить про кризу зовнішньоекономічної заборгованості;

· відношення щорічного приросту зовнішнього боргу щодо змін у чистому експорті. Критична межа — 0,3.