Теорія оподаткування. Види податків. Суть і функції податків. Ефект Лаффера

Податки – нормативна форма обкладання доходів (майна) юридичних і фізичних осіб, що характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу.

Податок – це універсальна категорія, яка виражає основні риси і властивості усієї сукупності доходів в будь-якій економічній системі.

У сукупності всі податки, збори, інші обов'язкові платежі у бюджети різних рівнів, внески в державні цільові фонди, стягнуті у встановленому порядку, утворюють систему оподаткування. Така система базується на відповідних законодавчих актах держави, якими встановлюються конкретні методи побудови і стягування податків, тобто визначаються елементи податку. До них відносяться:

– суб'єкт податку чи платник податків – особа, на яку законом покладений обов'язок сплачувати податок. Слід зазначити, що через механізм цін податковий тягар може перекладатися на іншу особу як носія податку;

– носій податку – це особа, яка фактично сплачує податок;

– об'єкт податку – дохід чи майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, цінні папери, нерухоме майно, товари і т.п.);

– ставка податку – важливий елемент податку, що визначає величину податку на одиницю обкладання.

Існують наступні види податкових ставок:

а) пропорційні ставки, коли встановлюється єдиний процент сплати податку незалежно від розмірів доходу;

б) прогресивні ставки, коли ставки зростають зі зростанням доходу;

в) тверді ставки, коли встановлюються податки на одиницю об'єкта (наприклад, будинок, земельна ділянка, автомобіль і т. ін.) незалежно від її вартості.

Одиниця оподаткування – одиниця виміру об'єкту господарювання.

Податковий період – період часу, за який відбувається сплата податку.

Податкова система – сукупність податків і зборів, механізмів і способів розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.

Принципи побудови податкової системи:

- формування доходів бюджетів в процесі розподілу ВВП;

- встановлення додаткових обов'язків і відповідальності перед бюджетом всіх суб'єктів господарювання;

- встановлення оптимального співвідношення між величиною доходу підприємства і величиною доходу бюджету.

Податки класифікуються:

а) за формою оподаткування:

- прямі;

- непрямі.

б) за об'єктом:

– податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту);

– податки на майно(сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності);

– податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

в) за рівнем державних структур, що встановлюють податок:

– загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);

– місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління).

г) залежно від напрямку використання:

– загальні;

– цільові.

Прямі податки – податки, що стягуються безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

Стягуються безпосередньо з суб'єкта податку. Їх найбільш важливим різновидом є прибутковий податок, що містить у собі:

а) податок на доходи фізичних осіб;

б) податок на прибуток підприємств, корпорацій та інших юридичних осіб.

Найважливішим видом податків з фізичних осіб, характерним для будь-якої податкової системи, є прибутковий податок. Об'єктом такого податку є сукупний доход фізичної особи, отриманий з різних джерел протягом календарного року. Стягування починається зі встановлення визначеного мінімуму, що не обкладається податком. Зміст цієї пільги – забезпечити можливість задоволення мінімальних життєвих потреб. Практично в усіх розвинутих країнах оподаткований мінімум кількісно дорівнює вартості «споживчого кошика».

Важливе місце в системі оподаткування займає податок з корпорацій, який стягується з чистого прибутку. Існує також податок на надприбуток, тобто на частину прибутку, отриману суб'єктами господарювання понад нормативні розміри. Як правило він стягується в надзвичайних умовах - у воєнний час чи під час серйозних економічних потрясінь.

До розряду прибуткових податків відносяться також:

а) майновий податок, що стягується з вартості майна (землі, будівель) і сплачується як фізичними, так і юридичними особами;

б) податок на операції з капіталом, що стягується з доходів від фондових операцій, купівлі-продажу цінних паперів.

Крім прямих податків, важливим джерелом формування державної і місцевої скарбниці є непрямі податки, що являють собою надбавки до ціни визначених товарів і послуг та сплачуються суб'єктами господарської діяльності – виробниками, торговими підприємствами, але за рахунок споживача при переході товару (послуги) із сфери обігу в сферу споживання. Об'єктом оподаткування є не доход, а видатки. Платник цих видатків – споживач.

Прямі податки – податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й не залежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

До непрямих податків відносять:

а) акцизи;

б) податок на додану вартість;

в) фіскальні монопольні податки;

г) мита.

Акцизи – це податки, що являють собою надбавку до ціни товарів (чи та­рифів за послуги). Акцизами в різних країнах оподатковуються різні види това­рів масового споживання, а також послуги транспорту, зв'язку, комунальні тощо.

У сучасних умовах значного поширення набув податок на додану вартість (ПДВ). Цим податком обкладається не весь виторг від реалізації даного товару, а тільки вартість, додана на даному етапі виробничої діяльності (заробітна плата плюс прибуток).

Податок на додану вартість – податок, що стягується з підприємств, на суму приросту вартості на даному підприємстві, обчислювану у вигляді різниці між виторгом від реалізації товарів і послуг і сумою на сировину, матеріали, напівфабрикати, отримані від інших виробників. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість.

Сутність ПДВ в тому, що він є частиною створеної вартості, яку стягують з покупців усіх видів товарів та послуг. Платники: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності.

Фіскальний монопольний податок – це непрямий податок на товари, виробництво яких є монополією держави. Серед них – тютюнові вироби, сіль, спиртні напої і т. ін. Надходження від нього йдуть у державний бюджет, а в деяких країнах – і в бюджети місцевих органів влади.

До непрямих податків відносяться також мито, що стягується під час перевезення товарів через державний кордон. За допомогою механізму мит держава може обмежити імпорт тих чи інших товарів, захищаючи внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Отже, прямі податки – вилучаються безпосередньо у власників майна, який отримує дохід, а непрямі – вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу.

До функцій податків можна віднести такі:

– фіскальна – ця функція є визначальною для податків і полягає в тому, що податки виконують своє головне призначення – наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства;

– регулююча – через неї здійснюється регулювання державою виробництва та споживання, у першу чергу шляхом справляння непрямих податків, що є податками на споживання;

– розподільча – її завданням є наповнення доходної частини бюджетної системи країни з метою подальшого розподілу отриманих коштів для здійснення завдань і функцій держави та муніципальних органів;

– стимулююча – ця функція визначає орієнтири для розвитку та розгортання виробничої діяльності. Шляхом запровадження пільг окремим категоріям платників податків або пільгових режимів на певних територіях держава стимулює розвиток певних галузей національної економіки або здійснює політику підтримки певних верств населення;

– контролююча – за її допомогою держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами, використання ними свого майна та коштів, додержання фінансової дисципліни тощо.

Платник податків зобов’язаний:

Ø сплачувати податки у визначені терміни;

Ø вести бухгалтерський облік, складати звіти про фінансово-господарську діяльність, забезпечуючи їх збереження не менше п’яти років;

Ø надавати податковим органам документи і відомості;

Ø вносити виправлення в бухгалтерський звіт про розмір суми прихованого або зниженого доходу прибутку, виявленого перевірками податкових органів;

Ø інші зобов’язання.

Платник податків має право:

Ø подавати податковим органам документи, які підтверджують право на податкові пільги;

Ø ознайомлюватися з актами перевірок, проведених податковими органами;

Ø подавати податковим органам пояснення з обчислення та виплати податків, а також за актами проведених перевірок;

Ø оскаржувати рішення податкових органів і дій їхніх службових осіб та інші права.

Важливе місце в теорії оптимального оподаткування належить дослідженню впливу загального рівня податків на економічний розвиток. Американський економіст А. Лаффер обгрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, національним виробництвом і доходами бюджету та відобразив цю залежність у так званій кривій Лаффера.

Рис. 14.1. Крива Лаффера

Т – ставка податку, ТR – податкові надходження; М = max TR;

1, 2 – відповідна нормальна і заборонена зона шкали

Згідно з теорією Лаффера підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності. За цією межею розпочинається так звана заборонена зона шкали оподаткування. Податкові ставки, що належать до цієї зони, не стимулюють підприємців до збільшення нагромаджень, інвестицій і обсягів виробництва. Отже, звужується податкова база і зменшуються податкові надходження до державного бюджету.

Вплив зниження податків на економічні процеси Лаффер вбачав:

а) у зростанні податкової бази внаслідок збільшення кількості праці і капіталу, що пропонуються на ринок і розширюють обсяг виробництва;

б) у переведенні праці та капіталу, що вже використовуються ринком, з низько-оподатковуваних у порівняно високо-оподатковувані сфери, що поліпшить розподіл капіталу за сферами економіки і сприятиме підвищенню її ефективності;

в) у зменшенні випадків ухилення від сплати податків.

Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якої мало б негативні наслідки для економіки та державного бюджету.

Економісти вважають, що точно визначити її досить важко, але можна виділити явища, які свідчать про досягнення критичної точки оподаткування:

1) падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;

2) зниження темпів економічного зростання і особливо погіршення становища з інвестиціями, реальними доходами населення;

3) зростання тіньового сектора економіки, масове ухилення від податків.

З подальшим підвищенням ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, скорочуються обсяги виробництва і зменшуються податкові відрахування. За кривою Лаффера, зниження податкової ставки до оптимального рівня сприятиме економічному зростанню.

Також є один негативний ефект який витікає з кривої Лаффера: зниження оподаткування підприємств спочатку може привести до зменшення вступів до державного бюджету. Проте у результаті воно здатне привести до зростання цих вступів внаслідок збільшення об'єму оподаткування продажів, обумовленого зниженням цін і розширенням попиту на товар.

Світовий досвід показує, що економіка щонайкраще функціонує при оподаткуванні прибутку по ставці 10-12%. При ставці менше 10% накопичення капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Ставки податку у 20-30% забезпечують темпи економічного зростання 3-6% на рік. Якщо ж ставка податку на прибуток перевищує 30-55%, то підривається економічний інтерес товаровиробників, звужується фінансова база для інвестування, відбувається поступове «згортання» економічного життя.

В Україні ставка податку на прибуток підприємств складає 25 %, що, як засвідчують дані, формально відповідає рівню розвитку країн (табл. 14.1).

Таблиця 14.1